"Пам’ять, відновлена українцями"

Олекса БЕСКИД
4 вересня 2020

28 серпня у Києві на території Державного історико-меморіального Лук’янівського заповідника, поруч з могилою голови Крайової української ради в Криму в 1919—1920 роках, консула УНР в Ялті Павла Горянського, відбулася церемонія вшанування його пам’яті, а також пам’яті кримчан-борців за волю України, які загинули у 2014-2020 роках.

Влаштували захід кримські організації: Таврійська гуманітарна платформа, Союз вимушених переселенців за підтримки Гетьманського фонду Петра Дорошенка. Службу Божу відслужив митрополит Сімферопольський і Кримський ПЦУ Климент.

Під час конференції «Громада українців Криму: шість років боротьби за збереження ідентичності в умовах дискримінаційної політики окупантів» учасники обговорили загрози асиміляції громади українців в умовах окупації. Фото з сайту voicecrimea.com.ua

Повернуте із небуття ім’я

Дату обрано не випадково: саме наприкінці літа, до дня Успіння Пресвятої Богородиці та до завершення жнив, у Криму в 1917—1919 роках відбувалися вирішальні зібрання українських громад і організацій. Наразі цю дату біженці з півострова неформально відзначають як День захисту прав української громади Криму задля привернення уваги до проблематики співвітчизників, котрі вже понад шість років є однією з найбільш дискримінованих спільнот в окупованому регіоні. Символічне також і місце зібрань кримчан у Києві — віднайдена кілька років тому на Лук’янівському цвинтарі зусиллями активістів могила освітянина Павла Горянського, що століття тому очолював Крайову українську раду Криму. Оскільки 29 серпня Україна відзначає День пам’яті захисників, які загинули під час російсько-української війни, кримська громада також згадує жителів півострова, що віддали свої життя, захищаючи батьківщину. Зокрема, відомі імена п’ятьох з них, убитих окупантами під час Іловайської трагедії.

Перед пам’ятною церемонією в Києві відбулася пресконференція «Громада українців Криму: шість років боротьби за збереження ідентичності в умовах дискримінаційної політики окупантів», участь у якій узяли митрополит Сімферопольський і Кримський (ПЦУ) Климент, член Вченої ради НДІУ, координатор Таврійської гуманітарної платформи Андрій Іванець, колишній політв’язень російського окупаційного режиму Володимир Балух та оглядач медіапроєкту «Крим.Реалії», заслужений журналіст України Микола Семена. Під час заходу обговорювався загальний стан громади українців Криму у 2014—2020 рр. та загроза їхньої асиміляції в умовах окупації, заходи щодо захисту їхніх прав і підтримання української ідентичності з боку державних органів, українського громадянського суспільства та міжнародного співтовариства, переслідування Кримської єпархії ПЦУ та порушення прав її вірян окупантами, встановлення пам’ятника на могилі Павла Горянського тощо.

Повернене з небуття кримським істориком Андрієм Іванцем кілька десятиліть тому ім’я Павла Горянського, що був лідером українців Криму у вельми непрості часи, маловідоме в сучасному суспільстві. Народився він 3 липня 1878 року в родині священника, у селі зі знаковою назвою Кримки (сучасна Черкащина). У 1914 році через проблеми зі здоров’ям переїхав до Ялти, де активно займався просвітництвом у царині української літератури та історії. У 1917 році ініціював перше публічне вшанування пам’яті похованого в Ялті класика української літератури Степана Руданського та створення комісії з охорони його могили. У 1917—1920 роках став засновником і очільником Громади українців Південного берега Криму, а також стояв на чолі Малої Ради (виконавчого комітету) Крайової Української Ради Криму. У серпні 1919-го взяв на себе захист українців Криму на правах консула УНР. У 1926 році з Ялти переїхав до Києва, де отримав роботу у Всеукраїнській народній бібліотеці (нинішня НБУ ім. В.І. Вернадського). На початку 1930-х років під час чергової чистки його було звільнено з роботи за «буржуазно-націоналістичні нахили». Подальша доля та рід занять невідомі. Помер 10 січня 1935 року.

Дотепер місце поховання Павла Горянського перебуває у стані, близькому до часів його створення: лише останні кілька років зусиллями кримських активістів і співробітників цвинтаря могилу прибирають від сміття та бур’янів. Наразі на ній стоїть лише прикріплена до невеликого стовпчика заіржавіла металева табличка із зазначенням прізвища, імені, по батькові та дати смерті.

Ініціатори матеріального увічнення пам’яті Павла Горянського мають принципову позицію: задіяні в цій справі мають бути передусім кримські українці. Кілька років тому громада ініціювала впорядкування місця поховання видатного діяча української громади Криму та встановлення надгробка. Ця мета потребує 4000 доларів. Під час заходу його організатор, член оргкомітету із впорядкування могили Павла Горянського Андрій Іванець надав звіт про збір коштів, зазначивши, що нині отримано понад 1000 доларів. Відтак лишається зібрати ще майже 3000. Внески робили не лише кримчани, а й жителі материкової України, які небайдужі до української пам’яті про Крим. Дехто з них побажав залишитися невідомим.

Варто зазначити, що свого часу Український інститут національної пам’яті позначив місце поховання Павла Горянського на мапі діячів Української революції 1917—1921 років, а Державний історико-культурний Лук’янівський заповідник подав документи для того, щоб взяти його під охорону держави; по завершенні цих процедур будь-які роботи на могилі потребуватимуть безлічі дозволів, тож варто використати наявний час для встановлення пам’ятника, проєкт якого вже фактично розроблено.

Історія та сьогодення

Голова Оргкомітету із впорядкування місця поховання Горянського, член Вченої ради Науково-дослідного інституту українознавства Андрій Іванець розповів про розробку проєкту пам’ятника та хід збирання коштів для його встановлення, а також наголосив на тому, що проблеми українців Криму відійшли на другий план, як і тема тимчасово окупованого Криму.

«В результаті окупації Криму кримські українці перетворилися на одну з двох найбільш дискримінованих етнічних спільнот, окупаційна політика створює загрозу її асиміляції у подальшому. На цю проблему звертають увагу в Україні та світі мало, тому українці з Криму — вимушені переселенці з власної ініціативи вже кілька років проводять наприкінці серпня День захисту прав української громади Криму, щоб розповісти про загрозливий стан своєї громади й одночасно вшанувати попередників, які у 1917—1919 рр. у серпні проводили з’їзди кримських українців», — розповів координатор цьогорічних заходів Андрій Іванець.

Присутній на заході учасник російсько-української війни Сергій Вікарчук зачитав імена понад 40 кримчан, котрі віддали життя, обороняючи нашу державу, із зазначенням місця їхнього народження та проживання. Після цього митрополит Климент відправив поминальне богослужіння за ними та всіма кримськими українцями, котрих вже нема на цьому світі. Своєю присутністю захід також вшанували Володимир Балух та Постійний представник Президента України в АР Крим Антон Кориневич.

Як і зазвичай, захід завершився обговоренням поточних проблем української громади Криму та ухваленням звернення до органів влади України з пропозиціями щодо розв’язання проблем кримських українців, яке зазнало незначного редагування. Пропозиції роками лишаються тими cамими: ухвалення програми заходів із задоволення етнокультурних потреб та захисту прав громади етнічних українців Криму, піклування про збереження української ідентичності кримчан, підтримка української церкви в Криму тощо. Проте так само роками вони лишаються без відповіді вищого державного керівництва. На цьому під час своєї промови наголосив голова Кримської філії Наукового товариства ім. Шевченка, академік УЕАН Петро Вольвач, зазначивши, що майже всі роки незалежності України як місцева, так і центральна влада замість плеча підставляла кримським українцям ногу, не звертаючи уваги на їхні потреби: не в останню чергу саме це сприяло російській окупації півострова.

Після подій «кримської весни» держава фактично не порушує тему допомоги біженцям з Криму, котрі стали «першою когортою сміливців, що кинули виклик імперії» на початку збройної агресії Росії проти України. Відтак кримчани на вільній території України самотужки намагаються подолати цю негативну тенденцію. Зокрема, їхніми зусиллями народжується нова традиція вшанування попередніх поколінь кримських українців та сучасників, що віддали свої життя за волю та незалежність країни. І не виключено, що завдяки їм неформальний день становлення кримського українства 28 серпня після повернення додому відзначатимуть принаймні на регіональному рівні.

Потребує уваги та рішень

Попри оптимізм, із сумом доводиться згадувати актуальні дотепер слова, що колись промовив владика Климент: «За росіян у Криму стоїть Путін і Росія, за кримських татар — Україна і цілий світ, а за українців — ніхто». Утім, хоч українська пам’ять про Крим досі лишається де-факто виключно справою невеличкого гуртка біженців, свого часу змушених залишити на окупованому півострові ціле життя, спілкування з цими людьми підтверджує, що вони не збираються складати руки й надалі будуть тими краплями, що точать камінь. Усе починається з малого: скажімо, майже два тисячоліття тому дванадцятеро людей з палкою вірою в серці понесли цілим світом віровчення, що має нині майже півтора мільярда прихильників. Хочеться сподіватися, що в майбутньому до вшанування пам’яті людей, котрі своїм життям стверджували Україну в Криму, долучиться чимала спільнота продовжувачів їхньої справи.

Звісно, було відрадно зауважити, що кількість учасників церемонії та медіаресурсів, що взялися її висвітлювати, цього року зросла втричі порівняно з попередніми заходами — приблизно 20—25 відвідувачів та кореспонденти трьох ЗМІ. Хотілося б вірити, що ці показники зростатимуть і надалі. Однак поки що картина не надто втішна: дедалі міцнішає враження, що доля українства Криму вже сьомий рік поспіль в українському політичному, соціальному та медійному середовищі посідає неприглядну нішу. Весь цей час кримські українці не лише на півострові, а й навіть на материку, покинуті сам-на-сам зі своїми проблемами, залишаються зневаженими й покинутими власною державою.

Увагу на це у своїй промові звернув координатор Євромайдану в Криму у 2014 році, громадський діяч Сергій Мокренюк, із прикрістю зауваживши відсутність політичної підтримки ініціатив кримських українців на підконтрольній території. Втім, із надією він зазначив, що два-три десятки людей на заході не є самотніми у своїй діяльності та боротьбі. Проте активіст висловив сумніви, що кримська громада на материковій Україні діє єдиним фронтом — на відміну від спільного ворога. Наголосив він також і на становищі українців у нині окупованому Росією Криму, які не мають єднання та спільності й перебувають у жахливих психологічних умовах. Ще більшої зневіри їм додає спостерігання відсутності громадської єдності на вільній території держави та бодай якихось спроб звільнення Криму. «Етнічних українців там, за різними оцінками, від 300 до 600 тисяч. Українців за світоглядом, гадаю, ще більше. А нас тут, виявляється, дуже мало. Хотілося б замислитись над питанням — якою є ціна кожного з нас? Хто з нас хоча б одну хвилину на день приділяє боротьбі за Крим? Наші дії бачать там і чекають на них, вартість хоч однієї з них є неймовірною, тож на нас лежить велика відповідальність перед тими, хто зараз є на півострові», — висловився діяч кримської громади в Києві, закликавши до єднання.

Громада етнічних українців Криму у 2014—2018 роках в умовах тимчасової окупації Кримського півострова Росією перетворилася на одну з двох найбільш дискримінованих етнічних спільнот регіону, тому пошук ефективних механізмів захисту прав та інтересів кримських українців має бути одним з пріоритетів державної політики України щодо Криму.

«Ця важлива подія в історії України, пам’ять якої відновлена кримчанами. Робити висновки необхідно завжди. Минуле — це дзеркало, що надає можливість реально оцінити суспільно-політичну ситуацію сьогодні, побачити плюси і мінуси, бути попередженими, щоб не робити помилок наших предків, шанувати пам’ять загиблих, які боролися за територіальну цілісність країни, за український Крим», — прокоментував заходи українців з Криму редактор газети «Кримська світлиця» Андрій Щекун.

Олекса БЕСКИД
для «Урядового кур’єра»

ДОВІДКА «УК»

Павло Єрофійович ГОРЯНСЬКИЙ (1878—1935)  — громадсько-політичний діяч, педагог, журналіст, фахівець бібліотечної справи. У 1917 р. очолив громаду українців Південного берега Криму, пізніше Крайову українську раду в Криму. Після переїзду у середині 1920-х рр. до Києва працював у Всеукраїнській народній бібліотеці (тепер НБУ ім. В. І. Вернадського).



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua