Професійне свято на підконтрольній території Луганщини відсвяткували майже 10 тисяч людей — така орієнтовна кількість працівників восьми шахт, які входять до складу ДП «Первомайськвугілля» та ПАТ «Лисичанськвугілля», а також члени їхніх сімей.
Щоправда, свято відбулося на тлі тривожної ситуації в галузі: борги із зарплати погасили, але немає впевненості в тому, що завтра шахта працюватиме і залишиться годувальницею. Про ці зміни й про те, чого чекати гірникам у майбутньому, — в інтерв’ю з юристом, засновником і керівником Східної правозахисної групи, колишнім шахтарем Павлом ЛИСЯНСЬКИМ.
.jpg)
— Пане Павле, чи не є День шахтаря таким, що йде в минуле для старопромислового Донбасу?
— Переконаний, що ні. У нас дуже багато людей працюють на вугільних підприємствах, а ще є Соледар, де соляні шахти — там теж шахтарі, а ще є гірничорятувальники, які також відзначають це свято, а ще виш у Лисичанську, що навчає гірничих інженерів — викладачі також святкують цього дня. Шахти, кар’єри, соляні шахти, а також свято День шахтаря — це невід’ємні складові Донбасу, чого не можна скасувати. Це було, є й буде!
— Ситуація у вугільній галузі регіону зовсім не святкова: насилу, і тільки методом підземних страйків гірникам вдалося отримати заборговану зарплатню. Як ви оцінюєте роль держави і профспілок у цій історії? Чому страйки цього року проходили без участі профспілок, поза їхнім патронатом?
— Почну з профспілок: продали профспілки робітників, ось і все! Зверніть увагу, у профспілок фактично монополія на захист трудових прав робітників, проте профспілкові лідери не хочуть сваритися з керівниками галузей і підприємств, вони домовляються між собою на взаємовигідних умовах — і все. А інтереси робітників — на другому плані. Робітники приходять до лідерів профспілок, фактично до своїх трудових адвокатів, яким платять гроші у вигляді профспілкових внесків, а вони їх, м’яко кажучи, не чують. Як результат, робітники тепер виходять на протест без профспілок, вони їм просто не вірять, а внески платять, щоб не наживати собі ще одного ворога на підприємстві.
Тобто нині на підприємствах, з одного боку роботодавець, який не платить зарплату, з другого — профспілка, яка обкладає додатковими внесками працівника, і при цьому нічого не робить, щоб він зарплату отримав вчасно.
Вугільній промисловості регіону і трудовим колективам галузі потрібні лобісти в просуванні їхніх прав і розвиток галузі на благо України й регіону.
Я вважаю, потрібен закон «Про енергетичну безпеку України», в якому слід повністю прописати етапи реанімування вугільної галузі України, створення нових робочих місць, переоснащення і переобладнання шахт тощо. Але розглядати це необхідно саме з погляду енергетичної безпеки країни, а не ставити на перше місце отримання прибутку.
— Але поки що експерти говорять швидше про деіндустріалізацію країни і реструктуризацію Донбасу. Що в цій ситуації робити гірникам області?
— Скажу відверто, я проти деіндустріалізації регіону. Особливо в тому її вигляді, в якому її проводять. Адже в країні взялися повністю переформатовувати весь уклад життя населення регіону, нічого не пропонуючи натомість.
У Західній Україні така сама проблема, там теж шахти закривають.
Потрібно переймати досвід Німеччини — як ця країна займалася соціальною адаптацією людей і надавала альтернативну роботу своїм громадянам, будувала цілі соціальні програми.
— Чи моніторять правозахисники ситуацію у вугільній галузі на непідконтрольній частині Луганської області?
— Наша організація проводить такий моніторинг. Ми знаємо, хто, де і як вивозить, краде природні ресурси нашої країни.
Там об’єднали два підприємства «Донбасантрацит» (м. Красний Луч) і «Антрацит» (м. Антрацит). У Красному Лучі працюють три шахти. Видобуте вугілля цих підприємств іде на забезпечення побутового палива соціальної інфраструктури міст та для населення (людям його продають). А ось вугілля з шахт «Комсомольська» та «Партизанська» (Антрацит) вивозять до міста Гуково (РФ), і там його продають як вугілля з Росії. Шахтарям, які працюють на не підконтрольній Україні території, платять від однієї до трьох тисяч гривень на місяць. Охорони праці немає, соціальних гарантій немає, і залишилося там гірників по 200 чоловік на кожній шахті. А раніше тільки на цих підприємствах працювало понад 10 тисяч працівників.
— Як привітали вас із найважливішою шахтарською нагородою — знаком «Шахтарська слава»?
— Мене завжди з Днем шахтаря вітає мати. Для неї це особливе свято, бо для тата це був ніби другий день народження, та й у родині по батьковій лінії всі мали стосунок до вугільної промисловості. Сам я фактично виріс на вугільних підприємствах, працював там. Мати дуже пишається моєю нагородою, пам’ятає, як тато мріяв, щоб я отримав таку.
Але для мене це день боротьби за права шахтарів.
Я знаю, що повинен стояти на сторожі прав гірників і шахтарів, просто зобов’язаний, це данина моїй шахтарській династії!
Олена ОСОБОВА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Павло ЛИСЯНСЬКИЙ. Народився 1987 року в м. Антрацит Луганської області. У 2010 році закінчив гірничий факультет Донбаського державного технічного університету. Працювати почав на шахті імені Космонавтів ДП «Ровенькиантрацит», де пройшов шлях від учня гірника до заступника головного інженера з виробництва. З травня по листопад 2014 року — заступник директора шахти «Фащівська» ДП «Луганськвугілля». З 2014 по 2016 роки — заступник директора шахти імені Мельникова ПАТ «Лисичанськвугілля».
У 2011 році організував першу незалежну студентську профспілку в Луганській області. З вересня 2013-го його обрано правовим інспектором НПГУ, 2014-го — заступником голови НПГУ. У 2014 році створив Східну правозахисну групу, яка впроваджує практичний захист прав шахтарів східної України.
У 2017 році нагороджений знаком «Шахтарська слава».
ТИМ ЧАСОМ
На Луганщині бачать обнадійливі перспективи
Попри надзвичайно несприятливі обставини, в яких трудяться шахтарі Луганщини, живуть вони не лише днем сьогоднішнім. Приміром, місто Гірське Попаснянського району, що розташоване майже біля лінії розмежування, святкує день народження одночасно з Днем шахтаря, бо тут життя майже кожної другої сім’ї пов’язане з роботою в шахті. Тепер тут буде центр фізичного виховання для всіх. І, за словами генерального директора вугільного підприємства Бориса Перепелиці, «усі тутешні жителі матимуть безкоштовний доступ у спортивний заклад, можливість відновлювати своє здоров’я та тренувати дітей».
ДП «Первомайськвугілля» розташоване майже на лінії розмежування, тож працювати доводиться в складних умовах. Але тут бачать обнадійливі перспективи.
«Зараз ми на стадії переоснащення очисних вибоїв: на трьох шахтах лави доопрацьовані, їх поремонтують. Готуємо нові очисні вибої. На шахті «Гірська» є перспективна лава — четверта північна, яку фінансуватимуть за рахунок бюджетних коштів (близько 276 мільйонів гривень). Проект її фінансування перебуває на розгляді в Міністерстві економіки. До кінця року ми повинні її ввести в дію і вийти на нормальну роботу, — ділиться планами генеральний директор ДП «Первомайськвугілля» Борис Перепелиця. — До того ж ми підготували і почали відпрацьовувати лаву на шахті «Карбоніт», закінчуємо підготовку лави на шахті «Тошківська». Отже, за кілька місяців матимемо досить вугілля, аби забезпечити наших шахтарів гідною заробітною платою».