"Павло ЖЕБРІВСЬКИЙ: «Якщо закрити кордон, через два тижні українська влада відновить роботу на всій території Донеччини»"

9 липня 2015

Післязавтра буде місяць, як Президент України Петро Порошенко підписав указ про призначення головою Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павла Жебрівського. Які перші результати цього призначення? Що вже вдалося зробити за цей час керівникові прифронтового краю, де зачекалася розв’язання величезна кількість проблем? Із цього й розпочалася наша розмова з головою Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павлом ЖЕБРІВСЬКИМ. 

Голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло ЖЕБРІВСЬКИЙ

— Павле Івановичу, місяць на посаді, — звичайно, невеликий строк, але важка ситуація не дає жодного зайвого дня. Які ваші перші враження від знайомства із проблематикою краю і що вдалося зробити за цей період?

— У перші тижні насамперед відбулося формування команди, водночас ближче знайомився з областю. Враження, як це буває, хороші й різні. Приміром, не зрозуміло: як можна працювати без стратегічного плану розвитку Донеччини? А ще велика проблема і навіть біда полягає в тому, що ті, хто нині репрезентують місцеву владу, не готові бути ініціативними й ефективними лідерами. На місцях чомусь немає конкретного плану дій. Через це й доводиться діяти рефлекторно: де заболіло — розбомбили газопровід чи вийшов із ладу водогін — там, даруйте, й почухалися.

Тому вже поставив чітке завдання перед керівниками міст і районів: разом беремося напрацювати візію Донецької області, її філософію й на базі цього готуємо стратегічний план розвитку регіону до 2025 року. Це ключове завдання.

А щодо найперших результатів… Здогадуюся: від мене, мабуть, чекають чогось резонансного. Мовляв, от якби Жебрівський затримав якогось сепаратиста, то про це було знали б усі. Але те, щодо чого ми розпочали робити, не може бути реалізоване у дуже короткий строк, хоч обов’язково дасть результати. І вже починає давати.

Наприклад, в Авдіївці тривалий час не працював жоден банк, а ми всього за тиждень відкрили відділення Ощадбанку, і люди тепер можуть і картками користуватися, і готівку знімати. Оперативно спрацювали для забезпечення потерпілої від обстрілу Мар’їнки електроенергією та газом. Позитивні зміни відчули також люди в інших населених пунктах, і кожного наступного дня, тижня і місяця таких зрушень буде більше.

— Чи вже є реакція на пропозиції, які ви подавали до Антитерористичного центру щодо вдосконалення і поліпшення нинішньої пропускної системи на лінії розмежування?

— Це не таке просте питання і, безумовно, для його розв’язання недостатньо тільки повноважень керівника військово-цивільної адміністрації. Але наші поради враховують. Із чимось, щоправда, в АТЦ не погоджуються, але до багатьох пропозицій ставляться схвально, оскільки прагнемо допомогти законослухняним громадянам України швидше і комфортніше перетинати лінію розмежування.

Є ще кілька слушних пропозицій. Зокрема, пропонуємо розташовувати поблизу КПВВ (контрольних пунктів в’їзду і виїзду) логістичні центри — аналоги торговельних баз для роздрібної торгівлі продуктами. Не секрет, що великі черги у пунктах пропуску створюються через елементарне бажання людей закупити товари на українській території, які дешевші у 2—3 рази. Облаштування логістичних центрів дасть змогу розв’язати відразу дві проблеми: розвантажити пункти пропуску і допомогти нашим співвітчизникам з окупованих територій, для яких виявилися зависокими ціни самопроголошеної «республіки». 

Павло Жебрівський під час однієї з робочих поїздок. Фото надано Донецькою облдержадміністрацією

— Що саме ви мали на увазі, коли згадали безініціативних місцевих керівників?

— Відбудову зруйнованої інфраструктури Донбасу гальмують насамперед не в Києві (саме таку думку тут прийнято поширювати), а на місцях. Ось конкретний приклад. Маючи досвід роботи у бюджетних комітетах, залучив колег, із якими прикинули, що цього року зможемо відшукати для області приблизно 3 мільярди гривень для використання і реалізації інфраструктурних проектів. Цей ресурс не просимо у Кабміну, а знайшли на Донеччині й хочемо задіяти його для відновлення місцевої інфраструктури. Керівникам міст і районів залишається тільки підготувати відповідні проекти, але вони поки що не поспішають це робити. Наголошую, що заміну 100 метрів труб не пропонувати. Якщо братися за комунальне господарство, то слід відновити повністю водогін, щоб не повертатися до цієї проблеми 40 років.

Дуже прикро, що, маючи чималі кошти, керівні донеччани не знають, як їх краще використати. Наприклад, хтось пропонує відремонтувати дитячий майданчик. А інший каже, що вже витратив на інфраструктуру багато грошей, зробив усе-все, тому в нього тепер не повинно бути таких проектів. Та це не провина, а біда таких людей. Ми звикли сприймати «донецьких» крізь призму посадовців, яких ще недавно регулярно привозили на керівні посади в інші області. Але тут багато хороших роботящих людей, яких тривалий час експлуатували і привчали до покори: спершу компартія, потім місцеві фінансово-промислові групи. Донеччани звикли, що в області працювали кілька ФПГ, головне завдання яких — заробляння грошей. Усі інші, і місцева влада в тому числі, змушені були «крутитися» довкола цих груп.

Тепер перед нами подвійне завдання: сформувати нову українську донецьку еліту і, звичайно, реалізувати серйозні інфраструктурні проекти. Підхід жорсткий — керівники отримали два тижні на підготовку таких проектів. Запізнюємося не тому, що Київ чогось не дає чи не дозволяє, а через місцевих керівників, які часто не готові проявляти ініціативу і брати на себе відповідальність.

— Чи протистоять в області російській пропаганді, яка деморалізує місцевих громадян України по обидва боки лінії розмежування?

— Осоружна російська пропаганда — це тільки півбіди. На моє переконання, велика проблема ще й у тому, що у Донецькій області 24 роки не було української влади. Та й загалом весь український елемент вважали маргінесом, на них дивилися, вибачте, як на блазнів. Час від часу їм, щоправда, дозволяли одягти вишиванки. Тож не варто дивуватися, що антиукраїнська пропаганда знаходить тут чимало прихильників.

Нині самої контрпропаганди недостатньо. Потрібні позитивні зрушення у житті краю, які б наочно спростовували ворожу брехню. Якщо люди сприйматимуть дії української влади не за словами обіцянок, а за результатами конкретних дій, то й ставлення до російської пропаганди буде іншим — зневажливим.

— Конкретики справді мало: вже минув рік після визволення Слов’янська, однак на горі Карачун досі так і не спромоглися відновити зруйновану телевежу. А тому серед місцевих навіть побутує думка: оскільки об’єкт не відбудовують, то місто знову можуть здати бойовикам.

— Днями цю тему ми обговорювали із заступником міністра інформаційної політики Артемом Біденком, який приїздив до нас. Готується засідання Кабінету Міністрів, де розглянуть і подані Мінінформполітики пропозиції про надання із резервного фонду грошей на встановлення на території Донеччини передавальних веж для відновлення ретрансляції українського телебачення і радіо. Над цим працюємо.

Мене вразило, що того, щоб підготувати проект із відновлення роботи телевежі на горі Карачун, потрібно аж 4 місяці! Такий тривалий термін нас не влаштовує, і все будемо робити значно швидше, шукаючи інші шляхи.

В Україні є телевежі, які не використовують, і ми вивчаємо можливість їх «позичити», привезти і встановити в області, де вони дуже потрібні.

— А як відбуватиметься на Донеччині децентралізація влади, на яку покладають чималі надії?

— У нас в адміністрації донедавна не було відповідального за проведення адміністративно-територіальної реформи. Ми провели переформатування функцій і відтепер заступник голови військово-цивільної адміністрації із розвитку сільських територій і АПК займається цим питанням. За найкоротший термін буде сформовано відповідний департамент, і починаємо посилювати інформаційну підтримку цього дуже важливого напряму роботи. 

— Павле Івановичу, а коли ви востаннє були у Донецьку?

— Навіть не пригадаю точно: здається, років зо два чи три тому.

 — А коли плануєте там побувати?

— Коли я їхав сюди працювати, син поставив мені три завдання. До кінця червня вже бути у Донецьку, через місяць — вийти на державний кордон, а у серпні — аж на Дон…

Певна річ, не треба сприймати це надто серйозно, але таки є відставання від графіка. Досі не розв’язано найбільшої проблеми — ми не контролюємо частину кордону з Росією, звідки надходять військова техніка, боєприпаси та найманці. Щоб нарешті покласти край цьому, дуже потрібна допомога наших європейських партнерів. Переконаний: щойно вдасться перекрити кордон, через два тижні українська влада відновить роботу на всій території Донецької області. А за три місяці люди з територій так званої ДНР згадуватимуть про період окупації як про страшний сон.

А ми зустрінемося в Донецьку, де й працюватимемо.     

ДОСЬЄ     

Павло ЖЕБРІВСЬКИЙ. Народився 21 березня 1962 року в селі Немиринці Житомирської області. Трудову діяльність розпочинав робітником на заводі та у правоохоронних органах.

1989 року закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка.

Народний депутат України трьох скликань. Працював на посаді голови Житомирської ОДА. У серпні 2014-го пішов добровольцем у зону АТО й у складі окремого розвідувального батальйону брав участь у боях на території Донбасу.

У січні 2015-го його призначено на посаду начальника управління Генпрокуратури із розслідування корупційних злочинів, скоєних високопосадовими державними службовцями. З 11 червня 2015-го — голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації.

Павло КУЩ,
"Урядовий кур'єр"



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua