"Перемагає той, хто вміє чекати"

Олександр ВЕРТІЛЬ
2 лютого 2023

З-поміж неймовірно дорогих подарунків долі — знайомство і дружба з незабутнім золотим голосом української опери та естради Анатолієм Мокренком. Уперше зустрілися в його рідних Тернах на конкурсі шкільних сільських хорових колективів «Співаймо разом!» 2002-го і щиро заприятелювали. А в останні роки співак став активним читачем «Урядового кур’єра», завжди щедро ділився враженнями від публікацій.

І тоді, і нині мимоволі думається: хоч би якими технічними знахідками та можливостями дивував науково-технічний прогрес, ніщо не може порівнятися чи замінити живого людського голосу — досконалого, чистого, світлого, неповторного. Саме такий унікальний і був в Анатолія Мокренка, який змалечку жив піснею, сценою.

Із глибинного села на столичну сцену

Часом запитую себе: як склалося, що хлопчак із глибинного слобожанського села, де про оперу могли чути тільки по радіо, і то нечасто, став одним із провідних співаків України, а його неповторним баритоном захоплювалися на всіх земних континентах? І чи могло трапитися, що юнак не витримав би перших неймовірних випробувань, зійшов з дистанції? Адже в перші студентські місяці у столиці довелося жити на залізничному вокзалі, переховуватися від прибиральниць у студентських аудиторіях, щоб там заночувати. А одного разу навіть поїхав до сільськогосподарської академії в надії стати студентом вишу, бо там давали місце в гуртожитку. Зупинився біля кабінету ректора, постояв-повагався — і не наважився зайти.

Про все це якось запитав Анатолія Мокренка, на що він відповів так: «У житті завжди перемагає той, хто вміє чекати». Зокрема й на… місце в гуртожитку, яке юний Анатолій із часом таки отримав як соліст хорової капели інституту, ставши 13-м (чим не щасливе число?) мешканцем у кімнаті. Відтоді дав собі слово ніколи не відступати, а триматися свого, якщо й не добиватися чогось, то принаймні чекати пори, яка неодмінно настане. Тож чекання — особливо важливий чинник у багатьох ситуаціях.

Видатний співак Анатолій Мокренко з юними учасниками конкурсу «Співаймо разом!» в Тернах. Фото з домашнього архіву автора

Перші враження від опери

Якось заговорили про те, коли саме вперше Анатолій Мокренко не тільки почув, а й побачив оперу наживо. За його словами, знайомство відбулося на другому курсі політехнічного інституту, де вчився на геолога-розвідника. Однак враження видалися не з найкращих, і опера трохи розчарувала.

Побачивши афішу оперного театру з «Кармен», про яку чув і знав ще зі школи за радіофрагментами та платівками, придбав квиток і налаштував себе на мистецьке свято. Ще б пак! Співатиме незрівнянна Лариса Руденко, яку чув у селі по радіо. Це ж Кармен, Хозе, Цуніга, Ескамільйо…

Якщо перші троє персонажів справді захопили, то останній розчарував: опецькуватий, низенький із черевцем чоловік почав грати тореадора. Голос хоч і непоганий, але зовнішність… То як могла Кармен проміняти Хозе на цього незграбу? Якби не прекрасна музика, то розчарування було б набагато глибшим. А так задумався, наскільки важливо мати не тільки голос, а й сценічний вигляд. Тож надалі зважав на всі деталі, від яких залежить загальний успіх.

Символ батьківського дому

Усі чудово знають пісню «Два кольори» на слова Дмитра Павличка, першим виконавцем якої 1964 року став Анатолій Мокренко. Згодом до свого репертуару її взяли Дмитро Гнатюк і ціле гроно молодших виконавців. За словами співака, після того, як композитор Олександр Білаш, з яким він подружився, запросив Анатолія до студії й там записали майбутній шедевр, почали торувати дорогу до загальноукраїнської сцени.

У ті часи кожна пісня проходила своєрідну цензуру, так звану художню раду, до складу якої входили чиновники з міністерства культури і представники різних культурно-мистецьких установ та закладів. Послухавши твір, члени ради загалом схвально відгукнулися про нову роботу мистецького тріо, крім одного з міністерських чиновників. Той зачепився за рядки у третьому заспіві: «Мені війнула в очі сивина, / Та я нічого не везу додому, / Лиш згорточок старого полотна / І вишите моє життя на ньому».

Почав прискіпуватися, чому ліричний герой повертається додому з порожніми руками. Мовляв, де він був — чи не у в’язниці, звідки нічого взяти? Справа почала набирати серйозних обертів, і авторам довелося докласти неабияких зусиль, щоб переконати чиновника: мовляв, ліричний герой повертається з далеких країв, звідки не личить везти якісь подарунки. А згорточок старого полотна — символ батьківського дому.

Хоч і з труднощами, але переконали. Уже перше виконання «Двох кольорів» не лише прославило її авторів і виконавця, а й ствердило: українська національна класика стала багатшою на один пісенний шедевр. 

Полуда впала з очей

У середині 1960-х років молодому співакові випало вперше поїхати на гастролі за кордон, в Англію. Пригадуючи ту поїздку, наголошував, що вельми непокоївся, бо мав стереотипне уявлення про «загниваючий світ капіталізму». Коли ж на власні очі побачив тамтешнє життя, був приголомшений: те, що нав’язували вдома, виявилося фальшивкою. Упродовж місяця творча група з України відвідала кілька великих міст, Жили в англійських сім’ях і побачили життя ізсередини. І хоч мови майже ніхто не знав, а перекладач був один і часто відлучався у справах, полуда з очей поступово почала спадати.

Дарма що ніхто нічого не заробив на тих концертах — видавали дріб’язок на кишенькові витрати, але колосальне враження від тамтешнього світу залишилося на все життя. Попри те що з роками побував ще більш як у 40 країнах, Англія розгорнула першу сторінку закордонного життя.

Анатолій Мокренко (праворуч) завжди цікавився життям своєї малої батьківщини

З дітьми і для дітей

Як розповідав Анатолій Мокренко, ідея організувати конкурс хорових колективів сільських шкіл Сумщини визрівала давно. Заручившись фінансовою та організаційною підтримкою земляка київського підприємця Сергія Осикового, задум вдалося втілити в життя. Із травня 2002-го щороку навесні в Тернах проходило це масштабне мистецьке дійство. Під час однієї із зустрічей наприкінці 2010-х років порахували, що за весь час у конкурсах узяли участь майже 7 тисяч школярів чи не з усіх куточків сумського краю.

Не пригадую, щоб конкурс відбувався без Анатолія Мокренка, який, попри зайнятість і поважний вік, приїжджав у Терни. Не пропустив цього свята навіть 15 травня 2010-го, в день золотого весілля з  Марією, з якою зареєстрували шлюб 15 травня 1960 року. Сказав, що дружина з розумінням поставилася до поїздки, бо діти чекають виступів і почесного гостя. А ювілейна подія — родинного характеру, яку відзначать за кілька днів у колі сім’ї.

До слова, разом із сумським композитором заслуженим працівником культури Василем Деркачем 2012-го на 10-річчя конкурсу написали гімн «Співаймо разом!» У ньому такий приспів: «Співаймо разом, друзі, повсякчас, бо пісня — це як сонце в небесах!» Анатолієві Мокренку сподобалися текст, музика, і він співав гімн на сцені Тернівського будинку культури разом із конкурсантами. І досі чується його голос у супроводі більш як 400 хористів. Тоді здавалося, що відлуння чути на кілька кілометрів. Попри поважний вік і професійну зайнятість, артист постійно цікавився життям в Україні й малої батьківщини Сумщини. Як правило, телефонував у вихідний — ми жартома називали це тижневим звітом. Звісно, в поле його зору потрапляли матеріали газети на культурно-мистецьку тематику, а що стосується Сумщини, то всі. За словами співака, газета для нього стала вікном у світ, єднальною ланкою між столицею і рідним краєм, бо кожна така публікація — як поїздка додому. 

Востаннє спілкувалися 18 березня 2020 року, за тиждень до відходу співака у Вічність. Заговорили про ковідні проблеми, інші негаразди, однак Анатолій Мокренко бадьорився. На завершення телефонної розмови здебільшого говорив «Єсть», згадуючи Павла Тичину: «Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була». Це означало незламність і впевненість у майбутньому.

На жаль, того разу це слово пролунало востаннє…

Калина на згадку

У центрі Сум на вулиці Воскресенській росте розкішний кущ калини, яку на початку 2000-х посадив Анатолій Мокренко на згадку про перебування в місті. Тоді він попросив мене потримати вершечок деревця, а сам вправно орудував заступом, затим хлюпнув води в засипану землею лунку. Тільки й мовив: «Рости!», — а мене попрохав навідуватися, стежити, чи прийнялася.

Після того впродовж кількох років у телефонних розмовах неодмінно цікавився: як там калина? На щастя, саджанець відразу ж почав розростатися, міцніти, густішати. І Анатолій Мокренко заспокоївся.

Ось і цими днями навідався до цієї красивої місцини: незважаючи на холодну пору, калина гойдалася під вітрами обіч вулиці, наче запрошувала до себе ще й улітку і восени, коли запалахкотить свіжими червоними гронами. І наче запевняла, що росте і квітне на втіху городянам, гостям міста, нагадуючи про славетного земляка, ім’ям якого, до речі, цими днями названо одну з вулиць обласного центру.

ДОСЬЄ «УК»

Анатолій МОКРЕНКО. Народився 22 січня 1933 року в селі Терни на Сумщині в багатодітній селянській родині.

Закінчив Київський політехнічний інститут, до 1963-го працював гірничим інженером-геологом, водночас навчався в Київській державній консерваторії ім. П. Чайковського.

1963—1968 — соліст оперної студії при Київській консерваторії, з 1968-го — соліст Державного академічного театру опери і балету ім. Т. Шевченка. 1991—1999 — художній керівник Національної опери України, з 1985 року — професор Національної музичної академії.

У репертуарі співака понад 40 провідних партій для баритона оперної класики, з гастролями побував у 42 країнах. Знявся у фільмі-опері «Люція ді Ламмермур», фільмах «Тигролови», «Чорна рада», «Поет і княжна», «Богдан Хмельницький» та інших. Автор книжок публіцистики «У серці — рідна Україна», «Знайти себе».

Очолював журі багатьох міжнародних, загальноукраїнських і регіональних конкурсів вокалістів. Один із фундаторів Товариства української мови ім. Т. Шевченка, був членом правління ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, Національної ради Конгресу української інтелігенції.

Народний артист України (1973), лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка (1979). Мав державні нагороди.



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua