ГЕРОЇЧНЕ МИНУЛЕ

Дай Боже, щоб ветеранів пам'ятали й вітали не лише цими травневими днями. Вони варті набагато більшого

"Ветерани народ бойовий". Цей рядок з відомої пісні спав на думку саме напередодні великого свята Перемоги. Ані дощ, ані мінімальна, як для травня, температура повітря не змогли зупинити ветеранів Оболонського району столиці, котрі за усталеною роками традицією разом з усією країною відзначили найзначущіший для всіх українців день - 9 Травня. 

Спершу здалося, що заплановане здійснити не вдасться через примхи весняної "нельотної" погоди. Однак цих людей у дещо вицвілій від часу, але чистій і напрасованій до гостроти леза військовій формі всіх родів військ колись не змогли злякати й зупинити фашистські орди. То де вже тій природі змагатися із силою духу Переможців...

Цього дня ніби вся Україна сумувала за своїми синами й дочками, які віддали свої сили, здоров'я, врешті-решт, життя в ім'я нині сущих. І військове кладовище "Пуща-Водиця", куди прибули ветерани-оболонці, ніби вклонялося їхній мужності, зворушувало душі фронтовими маршами, а вони, у свою чергу, вклонилися до землі бойовим побратимам. А злива, що не вщухала ні на хвильку, лише додавала таємничості усьому побаченому.

На невеличкому пагорбі зібралися не лише ветерани. Поруч, намагаючись усвідомити святість навколишнього дійства, з квітами у руках стояли учні 104-ї школи. Лунають команди голови районної організації ветеранів Миколи Григор'єва, і на "п'ятачок" урочистого мітингу бойові прапори двох дивізій, що звільняли Київ, чітко й злагоджено "в ногу" вносять відмінники початкової військової підготовки шкіл району. Попри юний вік, форма їм до лиця. З кашкетів на обличчя спадають холодні краплі. Вони ж навіть оком не повели, бо не мали морального права показати бодай найменший прояв слабкості перед солдатами Перемоги.

"Гарно крокуєте", - лунає з натовпу схвальний вигук дідуся у кашкеті із блакитним околишем.

Були, як водиться, слова привітання від голови столичної міськдерж?адміністрації Олександра Попова і керівника районної адміністрації Василя Антонова. Останній, до речі, особисто тримав руку на пульсі підготовки урочистостей. Показовою є думка того ж таки по-молодечому підтягнутого і запального полковника у відставці Миколи Григор'єва: "Аби більше було таких особистостей, ми з вами жили у зовсім іншій країні". До слова, такої ж думки були й всі інші запрошені, з ким довелося поспілкуватися у невимушеній обстановці.

А хіба можна уявити свято Перемоги без традиційної солдатської каші з добрячим шматком м'яса і "бойових ста грамів"? Все це влаштували ветеранам у санаторії "Пуща-Озерна". Достеменно не відомо, чи частують такими поживними стравами у школах, але працівники районного комунального підприємства "Шкільне харчування" справді постаралися. Такої смачної каші годі зварити навіть удома.

А під душевні слова самих ветеранів, гучну мелодію фронтової гармошки і пісні воєнної пори зустріч цих літніх, але не зломлених часом, хворобами й сучасними проблемами людей стала святом як для них самих, так для організаторів і кількох запрошених, серед яких випадково опинився й кореспондент "Урядового кур'єра".

"Катюша", "Голубой огонек", "Темная ночь" - ці пісні відомі нам з колиски. Але жоден актор чи співак не вкладе у них такої глибокої туги у купі з бажанням жити, як ті, про кого їх, власне, й було написано. Це просто треба чути. Запам'ятати й передати дітям. Так само, як і повноцінний зміст єдиного і найважливішого тосту: "За перемогу! За НАШУ Перемогу!"