Жителям Наддніпрянського краю не звикати до різнобарв’я знаменитого петриківського розпису. Однак недарма українське декоративно-орнаментальне малярство ХІХ—ХХІ ст. включено ЮНЕСКО до переліку нематеріальної культурної спадщини людства. Цими життєдайними яскравими розмальовками можна милуватися безкінечно.
Отож на фестивалі, який днями відбувся у селищі Петриківка, було на що подивитися і чому дивуватися. На центральному проспекті імені Петра Калнишевського розгорнули яскраві презентації всі райони Дніпропетровщини, а окрім традиційного петриківського розпису, привезли свої вироби й умільці з вишивання, соломоплетіння, гончарства, ковальства тощо з інших областей. Привертали увагу й сучасні напрями — оригамі, карвінг тощо. Розважали народ і майстер-класами, гастрономічною феєрією, вогняним шоу, конкурсами, спортивними змаганнями, концертом. «Великий успіх цьогорічного фестивалю довів, що незабаром «Петриківський дивоцвіт» зможе скласти серйозну конкуренцію Сорочинському ярмарку», — вважає голова облради Гліб Пригунов.
Ось столик із виробами петриківської майстрині Євдокії Лисуненко. Його з усіх боків обступили відвідувачі. Жінка вже на пенсії, працює вдома. Свого часу вона переймала досвід у знаменитого митця Василя Соколенка. «Василь Іванович своїх секретів не приховував, усього нас навчав. Народне мистецтво невмируще. Радує, що останніми роками петриківському розпису стали більше уваги приділяти», — каже вона.
Поряд із досвідченою художницею демонструють свої роботи учні та викладачі місцевої середньої школи з профільним виробничим навчанням. Учитель Іван Дмитрюк каже, що малюють діти із задоволенням. «Ми не робимо з них художників, а даємо певне розуміння орнаменту. Такі знання надають тільки в нашій школі. Її особливість у тому, що тут це мистецтво народилося, тут і розвивається», — розповідає Іван Васильович.
Мою увагу привертають жовто-блакитні сяючі жар-птиці на виробах Любові Артеменко. Такі патріотичні кольори внесла художниця у традиційні петриківські орнаменти. «Я з дитинства малювала степові квіти, соняшники. Сюди приїхала навчатися після школи, вийшла заміж», — розповідає Любов Олексіївна. Створювати мистецькі вироби їй допомагають діти і невістка.
На протилежному боці проспекту неможливо байдуже пройти повз щедро накриті столи: тут і сало в усіх варіантах, і вареники, і голубці. Гору солодких пампухів напекли дівчата з Широкинського району. Господині пропонують скуштувати їхню здобу. Смачно! «Це справжній, правдивий пампух. Він має бути не у цукровій пудрі, а в цукрі. Тісто місити слід лише в один бік. Всередині повидло, яке не тече, — ділиться секретами Марія Заремба, яка приїхала зі Львова до родичів.
Підкріпившись пампухою, можна й музику послухати. Тим більше, коли співає ансамбль ветеранів села Спаське «Кільченські зорі». Його учасниці Ніна Рудень і Марія Тарань ще й старовинну прядку демонструють. Працюючу — веретено ритмічно крутиться і пряде нитки.
Неподалік від ветеранів — молоді музиканти ансамблю бандуристів «Червоні маки» з дитячої музичної школи Верхньодніпровського району. Ладний спів і звучання бандур зібрали багато вдячних слухачів.
ПРЯМА МОВА
Ольга ГАВРИЛЕНКО, голова Петриківської селищної ради:
— Наші люди щасливі, що фестиваль відбувається у Петриківці. Адже кілька разів захід проводили у Дніпрі — нас це обурювало. Їдуть до нас з усієї країни. Цього року ми вирішили проводити його не на стадіоні, а на проспекті Петра Калнишевського, який вважається засновником Петриківки. До фестивалю розписали великі паркани біля траси. Один узор розтягнувся на 120 метрів і увійшов до книги рекордів України. Петриківські художники також розмалювали автобусні зупинки — і все безкоштовно. Сюрпризом для гостей стало і відкриття великої петриківської писанки — хлопці виготовили її з бетону, а дівчатка розмалювали в трьох тонах. Торік ми розпочали реконструкцію парку, де встановили дерево щастя, альтанку, місточок з сухим озерцем, лавки, підключили Wi-Fi. Тепер молодята під час весілля у Дніпро не їдуть фотографуватися. Усім відомо, що наші вироби мають попит — майстри створюють шедеври. Але реалізатори їм копійки платять. Хотілося б, щоб на законодавчому рівні краще захистили народні промисли.