ВЕЛИКА РОДИНА

Мрія багатодітної матері - щоб кожна її дитина мала власне житло


 

Минулий місяць для полтавки Галини Шевченко був чи не найочікуванішим. Бо в жовтні вона святкувала дні народження відразу чотирьох своїх дітей. А всього їх у неї семеро. Семеро синів...

Найстаршому, Миколі, вже 27 виповнилось, а наймолодшому, Павлу, тільки 13. Та всі як один симпатичні, працьовиті, виховані. Когось, можливо, така кількість дітей у сучасній сім'ї шокує, а жінка цим пишається. Казала: "Я завжди мріяла стати танцівницею, виступати на телебаченні, мати багато дітей".

Сім "я"

Танцівницею вона теж була хорошою: після закінчення культосвітнього училища, отримавши спеціальність хореографа, об'їздила з концертами рідний Карлівський район і всю Полтавщину. Виступи їхнього колективу неодноразово транслювали по центральному телебаченню. Тоді ж і свого майбутнього благовірного зустріла. Микола родом із села Білухівки Карлівського району. А її по закінченні училища направили в це село на роботу. Через п'ять місяців і весілля зіграли.

Згодом провела його в армію, вірно чекала два роки та няньчила і пестила свого первістка, якого назвала на честь коханого Колею. Потім чоловік демобілізувався з армії, і друга дитина з'явилася на світ. Назвали хлопчика Петриком, як і чоловікового дідуся. Коли чекали третю дитину, сподівалися, що буде дівчинка. Так і в пологовому будинку сказали. Але знову народився хлопчик. Був він схожий на дідуся по маминій лінії, тож назвали його Сашком. А за ним у люблячій сім'ї з'явились Юрко і Сергійко. Ще через два роки - Володя.

Коли мати носила його під серцем, лікарі обнадіювали: тепер точно буде дівчинка! Нічого подібного. "Це, мабуть, на мого чоловіка так Чорнобиль вплинув, - сміється Галина Миколаївна, - що ми можемо тільки хлопчиків народжувати. Він же брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

А якщо відверто, то я була рада, що в нас знову народився син. Бо що б із дівчинкою робила? Та й штани ж комусь треба доношувати хлоп'ячі.

Чоловік теж зрадів народженню хлопчика. Ну й добре! Бо якщо, каже, моїй дочці трапиться поганий чоловік, то я ж йому не знаю, що зроблю. А синів виховаю справжніми чоловіками. Навчу їх тримати слово, не брехати, не красти. А головне - допомагати людям усім, чим зможуть".

Після народження Володі подружжя Шевченків повінчалося в церкві. А незабаром у них і сьома дитина народилась. І знову хлопчик, Павлик.

Але вже у їхньому сімействі з'явилися й дівчата. Бо два старші хлопці одружилися, а в трьох молодших є подруги. Отож як зберуться всі разом на яке свято у батьківській хаті, то ледве вміщаються.

Шевченкам треба просторіший будинок, гідний їхнього сімейства, а не старенька хата на чотири кімнати, яку Миколі надали у зв'язку з інвалідністю. Але вони і їй раді, бо хто в наш час роздає квартири? Та ще в обласному центрі. І за це Богу дякуємо, сказала Галина Миколаївна, бо ще кілька років тому, коли нас у сім'ї було восьмеро, а не дев'ятеро, як нині, ми тіснилися в однокімнатній квартирі площею 11 квадратних метрів, у якій під підлогою плюскотіла вода.

Ні, Шевченки на долю не нарікають. І не ходять з простягнутою рукою по владних коридорах. В обох ще живі батьки - селяни, хоч вони вже й старенькі, самі потребують допомоги й підтримки. А в батьків - село, як-не-як, є городи по 40 соток. Отож разом їх обробляють і з них живуть. Окрім того, глава сімейства отримує пенсію, старші сини й Галина Миколаївна працюють, не байдикує ніхто. Навіть наймолодші, Володя і Павлик, після школи допомагають татові в майстерні або щось ремонтують по дому.

Троянди для мами

Беручкі Шевченки до роботи, активні й поза нею. Займаються східними єдиноборствами, бальними танцями, гарно співають. Батько грає на гармошці, сини - на ложках, барабанах, синтезаторі, гітарі. Тобто вся сім'я артистична, тяжіє до мистецтва.

Допомагають хлопці й варити борщі. Один цибулі начистить, другий - моркви, третій - буряків, капусти. Матері залишається тільки покласти все це в каструлю. Причому працюють на кухні з доброї волі, бо їх так змалечку навчено.

"А як ви ділите телевізор?" - запитав Галину Миколаївну, на що вона відповіла: "Коли він у нас був тільки один, то справді, ділити його було важко. Тож вирішили, що нам треба мати два телевізори. Батьки нам допомогли, і бабуся Колина - вона дуже нас любить і ділиться з нами своєю пенсією. І завдяки їм ми купили ще один телевізор, для дітей, а згодом у нас з'явилася можливість придбати і третій, на кухню, невеличкий. Тож віднині я варю їсти і дивлюся серіали, новини, щоб бути в курсі всіх подій".

Небуденно, цікаво проводять Шевченки сімейні свята.

"Мої хлопці дарували мені квіти, коли я ще в дитсадку працювала, - хвалиться мати-героїня. - Було, заходять один по одному до мене на роботу і в кожного у руках - мої улюблені троянди. А попереду всіх, з розкішним букетом, чоловік. У співробітниць, які це бачили, сльози на очах з'являлися".

Балує й мати своїх хлопців увагою і подарунками. На День захисника Вітчизни всім обновки справляє. Разом з ними бере участь у міських конкурсах, розважальних заходах.

Про те, наскільки ця сім'я дружна і згуртована, добре знають і в школі, де молодші Шевченки навчаються. "А, Шеви!" - відразу зрозуміли, про кого йдеться, однокласники Павла і розповіли, що "їх у школі зроду ніхто пальцем не зачепив, бо вони разом можуть кому завгодно дати відсіч".

Найголовніше для нас із батьком було правильно виховати свого первістка, - пояснювала Галина Миколаївна, - а молодші брати дивилися на нього і брали з нього приклад.

Так, вихована сім'я, порядна, але підростають сини, і закрадається у материне серце тривога за їхнє майбутнє. Сьогодні непросто вивчитися, освіту здобути, а ще важче потім працевлаштуватися, одержувати за свою працю достойну зарплату.

"Колись в одному владному кабінеті мене пожурили: для чого ж ви їх стільки народили? - ледь не зі сльозами на очах розповідає Галина Шевченко (діло давнє, то вже перегоріло. - Авт.). - А хіба ж ми з чоловіком думали, що все так складеться і що державі буде не до нас? Раніше на кожну дитину виплачували допомогу, незалежно від розміру наших доходів, ми користувалися безпроцентними кредитами, отоварювалися у спеціальних магазинах. Багатодітних забезпечували квартирами. Тепер цього немає. Добре, що віднині платитимемо 50 відсотків від вартості за опалення і комунальні послуги. Це відчутна допомога багатодітним сім'ям, малозабезпеченим. Та чи надовго? Держава однією рукою надає допомогу, а другою її забирає.

Наприклад, сім'я вважається малозабезпеченою, якщо наші доходи не перевищують витрат. А якщо на якусь копійку заробляємо більше, ми вже не малозабезпечені. І не можемо користуватися пільгами. Як таке зрозуміти?"

Мрія обов'язково здійсниться

Дякуючи Полтавській міській раді, дітям видали вкладиші, які дають право на безкоштовний проїзд у міському громадському транспорті. "А ось виділити п'ять соток землі поряд з нашою садибою під будівництво будинку депутати не можуть, - бідкається Галина Миколаївна. - Відповідають, що немає вільної ділянки. Бо, мабуть, ця земля сподобалась комусь із багатих".

Тож не маючи змоги жити разом із батьками, два старших сини Галини Шевченко вимушені винаймати дороге житло, відмовляючи собі в елементарному. Мине не так багато часу, і про бажання мати власне житло заговорить і решта синів. Тому й болить серце у матері.

"Сидимо якось удома за столом, - розповіла вона, - і розмовляємо на цю тему. Я й кажу домашнім: "Не сумуйте, ось зберемося з духом, заробимо грошей, знайдемо вільну ділянку землі. І побудуємо двоповерховий будинок на чотири входи..." А Коля, чоловік: "Ні, люба, побудуємо хату на три поверхи і шість входів! Щоб вистачило місця усім".

Він так упевнено це сказав, що я заспокоїлась. Повірила. А кажуть же, що якщо дуже вірити, то мрія обов'язково здійсниться".