ДАТА
Сьогодні виповнюється 110 років від дня народження видатного українського художника-імпресіоніста і… розвідника
Народний художник України і СРСР, лауреат премії ім. Т. Г. Шевченка в пам’яті колег залишився небагатослівним та завжди бездоганно вдягнутим чоловіком із військовою виправкою. На відміну від більшості представників творчої богеми, робочий день Миколи Глущенка був чітко розписаний. Він надто цінував час, щоб бездумно його марнувати, адже справжню вагу кожної миті і миттєвості знав із власного досвіду.
Додому — за будь-яку ціну?
У 18-річному віці уродженця Дніпропетровщини Миколу Глущенка мобілізували до лав денікінської армії. Після її розгрому юнак опинився на території Польщі в таборі для інтернованих. Саме там розкрився його хист до малювання та зав’язались знайомства із чільними представниками українського національного руху, завдяки яким хлопець потрапив до Берлінської вищої школи образотворчого мистецтва.
Слід віддати належне нашим співвітчизникам, які навіть на чужині з власних невеликих статків допомагали талановитим землякам. Так, навчання Миколи Глущенка оплачував гетьман Скоропадський, кошти на прожиття надавав колишній представник УНР в Німеччині Роман Смаль-Стоцький, а першу персональну виставку робіт молодого художника допоміг організувати в Берліні соціаліст Володимир Винниченко.
Як бачимо, мистецький дар молодого українця поєднав представників різних політичних таборів, що не пройшло повз увагу радянських спецслужб. А особливо після того, як Микола Глущенко звернувся до офіційного представництва СРСР в Німеччині з проханням допомогти йому повернутись в Україну. До речі, саме в Берліні молодий художник познайомився із Олександром Довженком, який на той час працював у складі радянської дипломатичної місії і доля якого багато в чому подібна до біографії Глущенка.
Потенційному реемігранту начебто не відмовили, але прозоро натякнули, що повернення додому потрібно заслужити. А коли Микола Глущенко перебрався до Парижа, де його майстерня на Монмартрі перетворилась на місце паломництва численних шанувальників, художник став отримувати перші розвідувальні завдання.
Нині лише частково розсекречені документи свідчать, що він не лише інформував Москву про діяльність керівників «антирадянських націоналістичних центрів» та настрої серед політичної та мистецької еліти Франції та Німеччини, а вніс вагомий вклад у зміцнення військової могутності СРСР. Як сказано у службовій характеристиці агента Яреми (під цим псевдонімом діяв Микола Глущенко), він здобув «абсолютно секретні креслення 205 видів озброєнь, в тому числі авіамоторів для винищувачів».
Чим ця таємна робота обернулась для долі митця, чи не найкраще засвідчує адресований Миколі Глущенку лист Володимира Винниченка: «Ваша религия, Николай Петрович, ваше самое дорогое и «святое» — это материальный интерес… Я пишу вам по-русски. Пишу так, потому что в глубине души я не считаю вас настоящим украинцем. Называете вы себя украинцем не так, как должен называть себя член угнетенного коллектива, а только тогда и там, где это вам выгодно…»
Завдяки прозорливості справжнього митця Володимир Винниченко розгледів трагедію в душі начебто цілком успішного художника, але не міг розгадати її причин. Адже заради повернення додому доводилось стати «чужим серед своїх». Стан, в якому жив Микола Глущенко, документально засвідчує повідомлення Центру радянського резидента у Франції: «Ярема наполегливо вимагає дозволу на повернення в Україну. Ми намагаємось довести, що треба залишатись в Парижі. Він вкрай негативно реагує на це і каже, що більше не витримає».
А що там — у глибині імпресіоністичної вулички? Фото з архіву редакції
Альбом від Гітлера
В 1936 році Микола Глущенко нарешті отримав дозвіл на в’їзд до СРСР. Однак місцем його проживання стала не омріяна Україна, а… Москва. Родині відомого художника, роботи якого експонувались разом із полотнами найвідоміших імпресіоністів Франції та мали завидний попит серед колекціонерів живопису, виділили кімнату… площею 9 кв. м в комунальній квартирі.
Побувати в Києві Миколі Глущенку пощастило лише в 1937 році, коли картини митця демонструвались там на художній виставці. Вихованих на принципах «соцреалізму» відвідувачів заходу вразили як полотна, так і «іноземний» вигляд їхнього автора. Отож не дивно, що в особовій справі агента Яреми з’явився рапорт сексота Агафона. Він повідомив про візит до Києва «з метою встановлення зв’язків із українським фашистським підпіллям емісара закордонних українських контрреволюціонерів» — Миколи Глущенка.
На щастя, біда оминула художника навіть у лиховісний і швидкий на розправу рік «великого терору». А от тому, хто копав митцю яму, не пощастило. На депеші Агафона лаконічний напис, що її автор «расстрелян как провокатор».
Про «агента Ярему» згадали після підписання в 1939 році німецько-радянського пакту. Добре знаний за кордоном художник-імпресіоніст стає одним із організаторів виставки «Народна творчість в СРСР», що з великим успіхом проходить у Берліні. За дорученням Гітлера міністр закордонних справ Німеччини Ріббентроп подарував Глущенку альбом літографій кращих акварельних малюнків фюрера. «Презент» відразу після повернення делегації до Москви захотів побачити Сталін. Лише в жовтні 1941 року, коли німецькі полчища вже стояли під столицею, в квартирі Глущенків з’явився полковник НКВС, який мовчки повернув альбом власнику…
А 10 липня 1940 року — за півроку до того, як аналогічна інформація почала надходити з інших джерел — на стіл Сталіну лягла доповідна наркома внутрішніх справ СРСР. В ній ішлося, що за повідомленням відрядженого до Берліна розвідника Яреми, «уряд Німеччини активно готується до війни проти Радянського Союзу». В документі наводились як конкретні висловлювання впливових людей, з якими спілкувався Ярема, так і дані про посилену підготовку вже після підписання «пакту про дружбу» німецько-українських словників для піхоти, авіації, військово-топографічних служб.
Ню Миколи Глущенка — шарм і загадковість. Фото з архіву редакції
Чи згадає ненька-батьківщина?
На відміну від Олександра Довженка, Миколі Глущенку пощастило повернутись із «московського заслання» на вимріяну і рідну серцю Україну. В 1944 році художник нарешті став киянином.
На жаль, видатного майстра-імпресіоніста, якого світ знає за неперевершеними пейзажами і роботами в стилі «ню», в СРСР репрезентували як автора полотен «Ленін біля стіни комунарів», «Вибори до Верховної ради в гуцулів», «Будівництво Дніпрогесу» і «Смерть героя Громадянської війни Василя Боженка». Втім, навіть у них відчувається рука Майстра, який кращі свої роботи творив не на вимогу часу, а для Вічності і Краси.
По-різному можна нині оцінювати розвідницьку діяльність Миколи Глущенка, зате його мистецький дар — безсумнівна цінність. За заповітом митця, 1250 його робіт були передані Міністерству культури України, що мало б гарантувати можливості для широкого ознайомлення з ними кожному небайдужому до мистецтва українцю. Тим прикріше, що творчість Миколи Глущенка на сьогодні краще відома і гідно представлена за кордоном, ніж на його батьківщині.