"Президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар: «США мають унікальний шанс сформувати потужну відповідь діям Росії на ринку ЄС»"

15 лютого 2022

Історія газового шантажу, маніпуляцій обсягами, маршрутами, одне слово, використання вуглеводнів як енергетичної зброї на всьому пострадянському просторі Михайло ГОНЧАР і очолюваний ним Центр «Стратегія ХХІ» описували багато разів з різними партнерами і різними мовами. Тому нині, під час енергетичної кризи, саме з ним ми вирішили обговорити енергетичний сюжет, у якому перебувають і Україна, і Європа. 

— Пане Михайле, чи можна сказати, що ваші найгірші сценарії справдилися?

— Ситуативний виграш Росії не означає тотальну перемогу. Вони зараз на коні й, звичайно, що до цього йшли доволі системно і послідовно тривалий час — два десятиліття путінського періоду. Але якщо взяти вигляд тої омріяної перемоги, який було накреслено у Кремлі десь у нульових, і те, що є на сьогодні, — то це дві різні картини. 46,8% російського імпорту всього газу до ЄС торік у І півріччі — це показник того, що їхня стратегія поступового захоплення ринку взяла гору. І ЄС не може швидко знайти альтернативу. Проте не можна стверджувати, що ситуація безальтернативна для ЄС.

Намалюю вам цікаву картинку з минулого. Коли на початку 2000-х Газпром творив «планов громадье», проєктуючи потоки в обхід України, то в Кремлі навіть не могли уявити, що США із країни найбільшого імпортера газу перетворяться на великого видобувника та ще й одного з найбільших експортерів. Понад те, Газпром на своїх презентаціях пророчо писав цифри 54 мільярди кубометрів експорту російського газу у скрапленому вигляді до США у 2015 році!

Вони не уявляли, що Австралія стане наприкінці другого десятиліття ХХІ століття гравцем №1 на ринку скрапленого газу.

Катар як багаторічний лідер на ринку СПГ здавався в Москві важковаговиком, недосяжним для того, щоб його обійти. Не випадково вони намагалися Катар втягнути в газову ОПЕК, яку створили, — Форум країн-експортерів газу. Але впрягти Катар у російську упряжку їм не вдалося. Цей маленький емірат на узбережжі Перської затоки — надто міцний горішок для забаганок Кремля.

І тому нині СПГ-тріада США — Австралія — Катар насправді визначають долю глобального газового ринку. Ситуативна перевага і домінування Газпрому в Європі на вигляд як ефектний трюк, що найближчими роками спільними зусиллями СПГ-тріади може бути зведений нанівець.

— Енергетична криза у світі трапилася зокрема й тому, що існує дефіцит газу. Чому він виник?

— Є об’єктивні чинники, які цьому сприяли. Пандемія призвела до карантинних обмежень, карантинні обмеження — до спаду економічної активності. Згадаємо 2020-й — це був рік найнижчих цін на нафту і газ. А 2021-го вихід з пандемічних обмежень — різкий сплеск попиту. Це призвело до виникнення поточних дефіцитів, оскільки видобувна промисловість не може так швидко реагувати на задоволення попиту, що зростає, негайно. Спрацювало й те, що азійський газовий ринок і так завжди був пріоритетнішим, ніж європейський, й основне зростання глобальної економіки концентрувалося саме в Азії, а не в Європі чи Північній Америці. І в Азії завжди були готові платити вищу ціну, тому основні потоки СПГ пішли саме туди.

Газпром скористався з цих об’єктивних чинників і підсушив європейський газовий ринок, зменшивши постачання на нього до контрактних мінімумів та припинивши закачування газу в свої ПСГ на території ЄС. Припинив і спотову торгівлю на своєму майданчику. Це вплинуло на створення цінової ескалації. Спершу це робилося, щоб змусити Європу бути слухняною, покірною і запустити «Північний потік-2», прискоривши його сертифікацію. Але апетит приходить під час їжі. Росіянам здалося, що можна змусити ЄС переглянути підходи до газового ринку — змінити правила гри і повернутися до практики довгострокових контрактів, як це було в 1990-ті та 2000-ні. І вони продовжували підсушувати газовий ринок, обмежуючи транзит через Україну й Польщу.

Останнє було безпрецедентним, адже Ямал — Європа (газогін, який в обхід України постачав газ із Сибіру до ЄС) завжди був завантажений максимально з часу виведення на проєктну потужність у 2005 році. А тут бачимо, що останні півтора місяця — взагалі нуль транзиту, хоч Ямал — Європа — це перший російський проєкт в обхід України. Тому наміри Газпрому стали очевидними.

— Європа зрозуміла свою вразливість?

— Дуже різноспрямовані меседжі долинають із Брюсселя. Верховний представник ЄС із зовнішньої політики у грудні вказував на неринкову поведінку Газпрому, а вже у січні — ні-ні, ми не підозрюємо Росію в якомусь злому умислі. Це все те, що грає на руку Газпрому. Але керівник найавторитетнішої у світі енергетичної інституції Міжнародного енергетичного агентства однозначно заявив, що Газпром вдавався до маніпуляцій. І це вже звучить як вердикт. Міжнародне енергетичне агентство не дає політизованих оцінок.

У Брюсселі зацікавилися постачанням газу з альтернативних джерел зі Сполучених Штатів, Катару й Азербайджану. Згадали про Азербайджан.

Звісно, добре, що згадали, але технічних можливостей отримати більше газу з Азербайджану фактично не існує, оскільки все, на що спромігся тандем Азербайджану й Туреччини, — це збудувати маршрут для виходу азербайджанського газу на європейський ринок через Південний Кавказ, Туреччину на південь Європи, а це ринки Болгарії, Греції, Албанії та півдня Італії. Максимальна потужність Трансадріатичного газопроводу — 10 мільярдів кубометрів. Алієвсько-ердоганівський потічок непорівнянний з путінськими потоками на Чорному морі та Балтиці.

Газ Туркменістану залишається замкненим на східному березі Каспію. Туреччина, хоч й декларувала, що весь тюркський газ має прийти в Туреччину й через неї в Європу, постійно спокушалася на російські солодкі пропозиції «Блакитного потоку», а потім «Турецького потоку». Усе це і спрацювало на замикання туркменського газу в Центральній Азії й переорієнтацію його на Китай.

Показово, що в межах олімпійських зустрічей Сі Цзіньпіна президент Туркменістану удостоївся аудієнції. Пекін запропонував Ашгабату збільшити обсяги постачання газу в Китай. Сі цим продемонстрував, куди має прийти весь газ Туркменістану. Росія цьому не заперечує, бо вона зацікавлена, щоб конкурентний туркменський газ не вийшов на європейський ринок.

Отже, щоб ЄС отримати туркменський газ, а Туркменістан — це номер чотири за запасами після Ірану, Росії та Катару, йому потрібно вступити в конфронтацію одночасно і з Москвою, і з Пекіном. Здатна на це Європа? Гадаю, відповідь очевидна: не здатна. Але альтернатива є.

— Яка?

— Глобальний газовий ринок за останнє десятиріччя дуже змінився. Відбулася революція сланцевого газу, і Сполучені Штати з найбільшого імпортера й споживача стали одним із найбільших його видобувників та експортером у скрапленому вигляді. Так само Австралія. Росія проморгала і революцію сланцевого газу, і те, що скраплений природний газ стане альтернативою трубопровідним поставкам. У Газпромі полюбляли казати, що СПГ дасть змогу зрізати піки споживання, але ніколи не змінить правил гри на глобальному газовому ринку. Але те, що бачимо нині, — цілком протилежна картина газпромівським уявленням нульових. СПГ глобалізував газовий ринок.

Виникла ситуація з аномально високими цінами на газ у Європі — і танкери з американським скрапленим газом пішли з азійського напрямку, переорієнтувавшись на європейський. Це дало змогу збити пік газових цін, створений Газпромом. Ціни впали, зараз нижчі тисячі доларів за тисячу кубометрів. Звичайно, це ще аномально висока ціна, але саме завдяки СПГ стала можлива така протидія російській гібридній газовій атаці на ринок ЄС.

І тут Німеччина не відіграє авангардної ролі для ЄС. Вона плентається у хвості Газпрому. Нині значно більшою мірою скористаються перевагами СПГ інші країни Західної Європи — Франція, Іспанія, Італія, Португалія, оскільки вони традиційно є великими споживачами саме скрапленого газу.

Важливу роль у подоланні наслідків газової атаки відіграють Сполучені Штати. Вони мають унікальну можливість, користуючись нагодою, надати потужний імпульс трансатлантичному енергетичному партнерству. 7 лютого у Вашингтоні відбулося засідання Енергетичної ради США — ЄС, присвячене питанням енергетичної безпеки.

Сполучені Штати можуть сформувати потужну відповідь діям Росії, оскільки вони вже провели попередні переговори з Катаром та Австралією. Ці три країни можуть скоординувати зусилля і поставити Газпром на місце. Там це вже відчули. Неочікувана й солідарність Японії, яка повідомила, що має у цьому сезоні надлишкові обсяги СПГ, які можна використати для екстрених постачань до ЄС. 

Припускаю, що не випадково пішло додаткове бронювання Газпромом потужностей по Ямал — Європа після півторамісячної перерви і вдвічі зріс транзит через нашу ГТС. Це не тому, що з’явилась якась добра воля Газпрому дати більше газу на ринок. І не тому, що Європейська комісія зайнялася дослідженням (не розслідуванням) поведінки Газпрому на ринку. Просто вони відчули, що пахне смаленим, надто, коли міністр торгівлі Австралії заявив, що Австралія готова буде посприяти Європі у розв’язанні енергетичних проблем. Не йдеться, що австралійський газ піде напряму в Європу, це малоймовірно, можуть бути якісь символічні кілька танкерів. Швидше спрацюють схеми заміщення — більше австралійського газу піде на азійський ринок замість американського, що дасть змогу більші обсяги американського газу спрямувати на європейський ринок. У торгівлі скрапленим газом, як і в торгівлі нафтою, такі схеми — загальноприйнятий варіант. Отже, припускаю, незабаром, якщо буде належна політична воля ЄС і США, то Газпрому зможуть показати неабияку «кузькіну мать». Та й російський «Новатек», користуючись нагодою, може збільшити постачання СПГ до ЄС. Газпром уже не раз висловлював невдоволення цим — мовляв, російські компанії не повинні конкурувати між собою.

— А можливе розв’язання енергетичної проблеми для нас без прив’язки до цих глобальних проблем? Чому вдалася диверсифікація в Польщі?

— Глобальні речі стосуватимуться нас напряму чи опосередковано, бо ми частина цього глобалізованого світу. Безперечно, приклад Польщі — те, як потрібно робити. Приклади Німеччини, Угорщини, Болгарії — те, як не потрібно робити. Це корумповані Росією країни Європейського Союзу.

А Польща в цьому контексті — взірець, тому що вона спробувала наростити свою видобувну базу. Це не дуже вдалося — зрозуміло, що в них родовища так само виснажені, як і в нас. Однак вони покривають приблизно 1/5 своїх потреб за рахунок власного газу. Решту постачань вирішили диверсифікувати. Це теж довга історія, і не останніх кількох років, коли запрацював термінал Свіноуйсьце. Цього року завершать трубопровід «Балтікпайп», яким норвезький газ надійде в Польщу. Це, по суті, історія двох десятків років, але хоч поляки недостатньо послідовні, вони зорієнтовані на стратегічний успіх — зусилля польського політикуму дають результат. І з 2023 року Польща хоче відмовитися від імпорту російського газу й замістити його скрапленим природним через термінал Свіноуйсьце й постачання з Норвегії. Тому йдеться про те, що можна збудувати ще один термінал поблизу Гданська, це буде плавуча мобільна регазифікаційна установка. Успіхом є збудований інтерконнектор, що поєднав газотранспортну систему Польщі й країн Балтії.

Усе це в сукупності створює додаткові можливості для оперативного маневру. У нашій ситуації ми гіпотетично теж могли б збудувати СПГ-термінал на Чорноморському узбережжі. Але питання проходження Босфору залишається невирішеним, і припускаю, що, на жаль, попри всю декларовану стратегічність відносин із Туреччиною, Анкара не йде на поступки. З українського боку було нерозважливим підписувати вкрай неоднозначну угоду про зону вільної торгівлі, не вирішивши питання відкриття Босфору для СПГ-постачань в Україну. Тому насправді ці відносини складно вважати стратегічними.

Тому термінал поблизу порту «Південний», на відміну від польського СПГ-термінала на Балтиці, залишається для нас fata morgana.

За цих обставин можемо робити ставку передусім на збільшення власного газовидобутку, тому що, на відміну від Польщі, ми все-таки покриваємо свої потреби в газі майже на 70%. Себто нам потрібно, з одного боку, наростити наш власний газовидобуток, про що йшлося вже не раз і не два, а з іншого, —скоротити власне споживання. Ми все ще споживаємо надто багато газу на одиницю ВВП. З урахуванням того, що видобутку швидко не наростиш, а споживання швидко не скоротиш, має йтися про диверсифікацію постачання.

Маємо отримати доступ і до ринку скрапленого природного газу. Такі експерименти з точки зору технічної складової робили з 2019 року. Можемо отримати такий газ і через хорватський термінал на острові Крк і далі транзитом через Хорватію Угорщиною до України. Так само можемо його отримувати гіпотетично з егейського термінала у Греції чи на турецькому в Мармуровому морі. Регазифікаційні поставки могли б іти маршрутом Трансбалканського газопроводу, спустошений Газпромом через «Турецький потік» і заодно закоркований через умисне бронювання потужностей задля унеможливлення його використання іншими.

Але з усіх цих трьох варіантів найбільш привабливий польський. Зрозуміла ненадійність угорського маршруту, бо Орбан поводиться подібно до білоруського фюрера Лукашенка. Сподіваюся, що наступні вибори внесуть корективу в політичний розвиток Угорщини, але поки що вона лишається орбанізованою і покладатися на неї не дуже розумно. Бо її добра воля залежить від волі того, хто сидить у Кремлі. Постачання з південного напрямку залежить від багатьох учасників ланцюжка — Туреччини, Греції, Болгарії, Румунії, Молдови. Ситуація складна, але не безвихідна.

Лана САМОХВАЛОВА,
Укрінформ
(Надруковано зі скороченнями)



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua