Упродовж семи днів тернопільські шанувальники Мельпомени мали нагоду ознайомлюватися з виставами молодих режисерів із театрів Львова, Хмельницького, Дрогобича, Коломиї, Полтави, Луцька та рідного міста. Щороку такий дарунок їм підносить фестиваль «Тернопільські театральні вечори. Дебют». Цього року він відбувся водинадцяте.
«Вечори…»: бути чи не бути?
«Тернопільські театральні вечори» — творіння славетного режисера-реформатора Леся Курбаса. Так він назвав перший професійний стаціонарний театр у Тернополі, який створив 1915 року. Вже наприкінці 1990-х це наймення вирішили дати всеукраїнському театральному фестивалю, який вперше відбувся 1999-го. Щоправда, до Курбасівських слів додали ще «Дебют», прагнучи шукати талановиту молоду українську режисуру.
На жаль, над фестивалем чомусь ніяк не розвіється Гамлетівське «Бути чи не бути?» через фінансові труднощі.
Тим часом в іншому українському місті не проти теж мати театральне свято молодої режисури. Тож тернопільцям треба і юридично захистити свій бренд і завчасу перейматися підтримкою фестивалю. Про це, зрештою, говорили і торік після завершення ювілейних, десятих, «Вечорів…».
Але впродовж цього року і влада, і театр енергії в організаційній дієвості не додавали. Така кволість ледь вкотре не зірвала проведення мистецького свята. Директор департаменту культури, релігій та національностей облдержадміністрації Григорій Шергей зізнається: сподівалися, що Мінкультури країни, як і торік, нехай останньої хвилини, але підтримає фінансово фестиваль. Не сталося. До того ж аж лише наприкінці жовтня область дочекалася головного свого кошторису на… 2013 рік. Та треба віддати належне Григорієві Платоновичу і театру, бо «Тернопільські театральні вечори» все-таки відбулися.
Близькість тематики
Те, що фестиваль зорганізували, він мав аншлаг, голова журі — відомий театральний критик заслужений діяч мистецтв України професор Василь Неволов назвав позитивом. Інша річ, що через фінансові проблеми не надто широкою виявилася його географія — прибули здебільшого акторські колективи із Західної України та Полтави. Організатори фестивалю не зуміли-таки завчасу ознайомитися з виставами молодих режисерів у різних українських театрах, аби деякі з них відібрати для показу на сцені «Вечорів…». Тож, напевно, покладалися лише на бажання колег стати учасниками мистецького свята. Як наслідок — кілька днів поспіль глядачеві подавали спектаклі, близькі за тематикою: про невірних чоловіків і ревнивих дружин — так звані касові вистави.
«Прорив у нову якість театру»
Водночас фестиваль все-таки зумів показати й «щось глибоке та значиме». Ідеться про Шевченкову «Катерину» в постановці Богдана Ревкевича, режисера Львівського національного академічного драмтеатру ім. Марії Заньковецької. Цю роботу Василь Неволов означив «проривом у нову якість театру». А згодом мовив: «Який ми побачили акторський ансамбль! Яке звучання та багатоголосся, до того ж вокально всі твори складні, а все відбувалося у дії, у пантомімі, у цікавому пластичному вирішенні, що ускладнювало виконання. Але вони все витримали і як звучали! І дівчата залишалися в образах, в емоційному струмені, створеному режисером і Великим Кобзарем!»
«Катерина», як розповіла одна з виконавиць та музичний оформлювач постановки Мирослава Солук, спочатку мала стати виставою «на трьох». Але на вечорі пам’яті заслуженої артисти України Любові Каганової зародився задум «копнути глибше», і режисер «нафантазував більше персонажів». Вічну тему, яку зачепив Тарас Шевченко, заньківчани вирішили прочитати засобами нашого часу. І вийшов драматичний поетично-музично-пластичний сценічний твір, що вражає. Режисер знайшов автентичні народні пісні центральної України, їх трансформували, аранжували, зуміли вдало поєднати із сучасною авторською музикою.
Великого значення у виставі Богдан Ревкевич надав символіці. Жіночі постаті у довгих білих сукнях, мов тіні, з’являються з пітьми. На Катерині — вінок, який перетворюватиметься на дитя. З вінка сиплеться пісок як художній засіб передавання страдництва збезчещеної української дівчини. Згодом цей пісок з вінка став прикметою кінця життя.
Сумнівів не було, що саме Богдан Ревкевич за «Катерину» отримає диплом фестивалю «За режисуру» І ступеня. Принагідно зазначити, що заньківчани також перемогли в номінаціях «За акторський ансамбль», «За сценографію» та «За музичне вирішення».
На пристані мистецької надії
Про ще одну фестивальну номінацію хотілося б згадати: про «Мистецьку надію». Її вручили студентам кафедри театрального мистецтва Тернопільського національного педуніверситету ім. В. Гнатюка за виставу «Пристань розбитих кораблів» за п’єсою Валерія Шевчука «Вода життя». Ця вистава з розряду тих, які спонукають до глибоких роздумів, змушують людину до власної активної громадянської позиції. Та й гра спудеїв була переконливою і проникливою.
Чи не на кожних «Вечорах…» вихованці цієї кафедри дарують тернопільцям свої вистави. Запитав у професора народного артиста України, члена журі В’ячеслава Хім’яка, чи не час вже у фестивальних рамках показувати й роботи інших студентських колективів. В’ячеслав Антонович таку пропозицію вніс, тож наступного року мала б запрацювати і секція студентських спектаклів. Бо ж і справді мистецьку надію треба плекати й шукати.
КОМПЕТЕНТНО
Григорій ШЕРГЕЙ,
директор департаменту культури,
релігій та національностей облдержадміністрації:
— «Тернопільські театральні вечори» показали, як не можна займатися режисурою і які можуть бути високодуховні, талановиті режисерські й акторські роботи.
Дотримуюся такої думки: хоч би як було сутужно, потрібно підносити цей фестиваль на якісно вищий рівень, тож без попереднього перегляду робіт молодих режисерів, звичайно, не обійтися. Є ще один позитивний елемент: «Вечори…» мають свого відданого глядача, що творить аншлаги. Це зобов’язує до показу якісних і глибоких вистав.