У засобах масової інформації останніми тижнями з’являються документи, які свідчать про незаконне втручання колишнього президента Віктора Януковича та його подільників у справи УПЦ (МП), про жорсткий тиск на Митрополита Володимира з метою змусити його піти у відставку. Це й інформаційні довідки СБУ, знайдені у Межигір’ї, і документи, знайдені у кабінетах МВС та Генпрокуратури. Усе таємне, як відомо, рано чи пізно стає явним.
«Справа Бута»: під прицілом — предстоятель
Головною ланкою спільної операції злочинного режиму та спецслужб щодо усунення з поста Блаженнійшого Митрополита Володимира та просування в предстоятелі Української православної церкви Московського патріархату нинішнього керуючого справами УПЦ (МП) митрополита Антонія (Поканича) стала так звана справа Бута. Детективну історію з викраденням двох черниць широко висвітлювали в пресі. Але далеко не всі журналісти розуміли ступінь цинізму та глибину інтриги, затіяної владою з метою поставити під контроль «сім’ї» і найближчого оточення Януковича Українську православну церкву.
Як відомо, усе почалося з того, що 14 червня 2013 року з території Києво-Печерської лаври зникли дві черниці: настоятелька Свято-Покровського монастиря Калісфенія (Тетяна Шимайло) та її помічниця — келійниця Катерина. Три дні про них не було жодної інформації, мобільні телефони жінок не відповідали. А 17 червня вони самі повернулися до монастиря і відтоді не дали жодного коментаря.
Наступного дня після їхнього щасливого повернення, 18 червня 2013 року, у пресі з’явилося повідомлення, що за підозрою у викраденні черниць міліція затримала Сергія Бута — брата екс-депутата Юрія Бута. Як з’ясується згодом, фактично Бута затримали на дві доби раніше, і весь цей час він перебував у Печерському відділенні міліції, де з нього вичавлювали свідчення на дуже важливу для змовників людину — особистого секретаря Митрополита Володимира архієпископа Олександра (Драбинко).
Зі звернення Сергія Бута до першого віце-прем’єра України Віталія Яреми від 8 березня 2014 року.
«Шановний Віталію Григоровичу!
Звертаюся до Вас як до чиновника, який відповідає за правоохоронний та силовий блок уряду, а також як до професіонала, що має значний досвід роботи у правоохоронних органах.
16 червня 2013 року, біля 13 години, мені на мобільний телефон надійшов дзвінок. Особа, яка телефонувала, відрекомендувалася працівником Печерського РУ ГУ МВС України та попросила приїхати до райвідділу. При цьому мені не повідомили про причину виклику, а лише сказали, що буде проведена бесіда, яка не відніме багато часу. В книзі обліку відвідувачів є запис про фактичний час мого прибуття — 13.20.
Одразу ж після входу до Печерського РУ ГУ МВС я був фактично затриманий та вже не мав змоги вийти з приміщення за власним бажанням. Працівник міліції Печерського РУ ГУ Фугалевич та співробітники слідчого управління ГУ МВС України в Києві Бартош, Могильний, Кравченко, а також зампрокурора Печерського району Кузьменко разом з прокурором Печерського району Харченком вимагали від мене повідомити обставини зникнення черниць Свято-Покровського монастиря. Мої свідчення не задовольнили присутніх, на мене почали чинити тиск, погрожували в’язницею, обіцяли відібрати майно, просили «здати» Драбинко (тобто дати покази про його нібито причетність до викрадення черниць). Я на такі пропозиції не погоджувався. І стверджував, що не винний...».
Необхідно зазначити, що міліціонери та прокурори відверто пресували Сергія Бута. Перші 24 години він провів без адвоката у Печерському райвідділі. Наступні кілька місяців — у моторошних умовах слідчого ізолятора. Його звільнили під заставу лише після падіння режиму Януковича та втечі з країни колишнього генпрокурора Віктора Пшонки. І ось що найбільше вражає: усі дев’ять місяців перебування під вартою з Бутом не проводили ЖОДНИХ слідчих дій. Виникає запитання: навіщо він тоді сидів? Як необхідний елемент гри? Як заручник? Чий?
Відповідь на це запитання можна знайти у зверненні самого Сергія Бута до віце-прем’єра Віталія Яреми. І в тому фрагменті, який ми процитували, і в подальшому тексті листа, який займає кілька сторінок, неодноразово згадується, що від заарештованого погрозами та навіть тортурами вимагали одне: дати свідчення на архієпископа Олександра (Драбинко), особистого секретаря Блаженнійшого Митрополита Володимира.
Думку про те, що «справа Бута» — це інтрига проти предстоятеля, майже одразу після того, як це трапилося, висловили аналітики, які розуміються на церковних справах. Отож відомий релігієзнавець Андрій Юраш ще 20 червня минулого року (тобто буквально по гарячих слідах) заявив, що скандал навколо «зникнення» черниць вигідний тій групі УПЦ (МП), яка зацікавлена в усуненні Митрополита Володимира та його найближчого оточення.
«Думаю, ситуація з черницями вигідна тій групі УПЦ (МП), яка зацікавлена у нейтралізації Митрополита Володимира та усуненні з активної арени його найближчого оточення — і в першу чергу владики Олександра Драбинки», — сказав Юраш у коментарі «Тиждень.ua».
«Фактично владика Олександр намагався навести порядок та притягнути до відповідальності цих черниць, які, всупереч чернечому послуху, займалися бізнесом, до того ж сумнівним. Але зараз вони чомусь фігурують як постраждалі», — зазначив Юраш.
Пазли брудної гри силовиків
Як бачимо, підозри у нечистій грі проти Блаженнійшого з’явилися одразу. Однак лише зараз, після зміни влади та виявлення частини секретних документів, які зберігалися у маєтку екс-президента у Межигір’ї, почали складатися в єдину картину пазли нечистоплотної гри. Якщо придивитися до деталей уважніше, стає очевидним прагнення влади з допомогою арешту бізнесмена «підчепити» на гачок слідства людину, яку в пресі називали «правою рукою Блаженнійшого» — Драбинку.
Знайдені у Межигір’ї записи свідчать, що «для забезпечення режиму ізоляції» архієпископа Олександра вивозили на різні конспіративні квартири та об’єкти комерційного призначення, його проживання та харчування оплачував близький до сім’ї Януковича олігарх. На неодноразових зустрічах владиці Олександру, який перебував фактично під домашнім арештом, силою нав’язували схему, результатом якої мало бути усунення з поста Митрополита Володимира та активне просування на це місце митрополита Антонія. Причому візаві, з яким зустрічався отець Олександр і який тиснув на нього, був ніхто інший, як збіглий міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко.
Переслідування владою владики Олександра змусило Блаженнійшого піти на безпрецедентний у новітній історії Церкви крок — звернутися з офіційними листами до президента Януковича, міністра внутрішніх справ Захарченка та генпрокурора Пшонки. Нам вдалося отримати копії цих документів, знайдених в кабінетах колишніх діячів режиму. Блаженнійший пише, що «в суто церковні справи почали втручатися світські люди, мотивуючи свої дії наближеністю до влади, в тому числі й до Вас». «Особливо загрозливою ситуація стала після випадку з «відсутністю черниць Покровського монастиря», який, на глибоке переконання священноначалія УПЦ, був добре спланованою провокацією», — зазначається у документі.
У зверненні на ім’я Захарченка Блаженнійший підкреслює, що митрополит Олександр уже понад десять років є безпосереднім куратором його лікувального процесу і «примусова його відсутність у потрібний момент» містить смертельну загрозу для його здоров’я.
Загалом, якщо вдуматися, ресурси, що були використані для досягнення, м’яко кажучи, неправедної мети, вражають: порушення заздалегідь інспірованих кримінальних справ; погрози, тиск і фактичне позбавлення волі архієпископа, наближеного до предстоятеля; стеження та прослуховування телефонів непокірних митрополитів (Онуфрія, Агафангела, Лазаря, Іларіона, Симеона, Анатолія та ін.), усі роздруківки розмов яких лягали на стіл куратору операції від СБУ, а також генпрокурору Пшонці і шефу МВС Віталію Захарченку. Зрештою безпосереднє втручання Захарченка у «процес», його «співбесіди» з архієпископом Олександром (і не лише з ним). Примітно, що виконавці з Генпрокуратури та МВС, які не знаються на церковних питаннях, ставили запитання свідкам з папірця, плутали терміни, запитуючи, наприклад, що відбудеться на «Ксиноді».
Міністр внутрішніх справ навіть намагався переконати Блаженнійшого, що обмеження волі митрополита Олександра продиктоване «піклуванням про його особисту безпеку». На що Митрополит Київський і Всієї Руси Володимир відповів: «Віруючій людині нема чого боятися, бо без волі Божої з нею нічого не трапиться».
Слід зазначити, що Янукович намагався інтригувати не лише щодо УПЦ (МП). Він відверто брехав Патріарху Кирилу, намагаючись використати його авторитет для взяття під контроль УПЦ. Віктор Янукович ставив завдання СБУ та МВС обрати владику Антонія, відправивши Блаженнійшого на спочинок, аби потім «нормальний та керований» митрополит кинув Москву разом із Патріархом, розпочавши будувати віддану особисто Януковичу «єдину помісну Церкву», яку планувалося перетворити у департамент Адміністрації Президента. Але, швидше за все, Патріарх Кирил, як людина молитовна та дуже ерудована, яка до того ж має величезний досвід людського спілкування та викорінення гріха, відчув лукавство Януковича та Антонія, слабкість та керованість останнього не Церквою, а світськими начальниками разом із депутатами-комерсантами. Підтримка митрополита Онуфрія Патріархом дуже важлива нині та рятівна для Української православної церкви.
Приблизно таку ж інтригу Янукович хотів реалізувати і щодо Української православної церкви Київського патріархату. Після усунення Блаженнійшого планувалося приєднати УПЦ (КП) до «департаменту» АП на чолі з митрополитом Антонієм. Які оперативні заходи проводилися щодо Патріарха Філарета та його намісника митрополита Єпіфанія, залишається лише здогадуватися, але з ними точно не церемонилися. Брудну гру Януковича проти УПЦ (КП) зламала мудрість Патріарха Філарета, який придумав посаду намісника та призначив на неї митрополита Переяслав-Хмельницького та Білоцерківського Єпіфанія (із двома «розібратися» режиму було набагато складніше).
«У них інший Бог»
Тиск на УПЦ (МП) не випадково почався влітку: завершити операцію планувалося восени 2013 року. Наприкінці вересня співробітники СБУ проводили активну «роз’яснювальну роботу», що президент бажає відправити Блаженнійшого на спочинок і його «наступником» має стати митрополит Антоній. У той же час у церковних колах почали говорити про те, що у вересні 2013 року в Одесі, під час візиту Блаженнійшого у це місто і зустрічі з постійними членами Священного Синоду, ним було прийнято рішення про відсторонення митрополита Антонія з поста керуючого справами УПЦ (МП) у зв’язку з втратою довіри до нього предстоятеля (ми шукаємо цей документ і впевнені, що невдовзі його опублікуємо).
Однак указ так і не реалізували, тому що учасники цієї церковної драми залишалися заручниками влади, яка мала добре відомий репресивний інструментарій для силового шантажу.
Отож наприкінці серпня 2013 року на інтернет-форумах, де спілкуються працівники правоохоронних органів, з’явилося анонімне повідомлення, що до Блаженнійшого Володимира прибули Віталій Захарченко та Віктор Пшонка. Вони висунули ультиматум: «Або ви відрікаєтеся, і ми відпускаємо Драбинку, або ви продовжуєте очолювати Церкву, але архієпископа ми саджаємо на строк від восьми до тринадцяти років за причетність до викрадення черниць». Певно, витік інформації стався від співробітників СБУ, які прослуховували Блаженнійшого. Виконуючи волю Януковича, силові структури, хоч би яким це курйозним було, стежили одна за одною. Після того, як Захарченко та Пшонка пішли, Блаженнійший зібрав своїх келійників, близьких і сказав: «У них інший Бог. Дивіться та запам’ятовуйте». Він мав на увазі не лише керівників МВС та ГПУ, але також і Віктора Януковича, митрополита Антонія. Не так давно інформацію про те, що Захарченко і Пшонка шантажували Блаженнійшого, використала у своїй публікації газета «Лівий берег». За її уточненими даними, свого секретаря Митрополит Володимир не «здав».
Відправити шиту білими нитками справу до суду в правоохоронних органів нахабства теж не вистачило, і ситуація «зависла» майже на півроку. А потім почалася єврореволюція на Майдані. І стражники, які утримували владику Олександра, самі кудись зникли. Проект «ламання Церкви» через коліно та приватизації її під президентські вибори 2015 року сам собою провалився. Але його діючі особи, зокрема Антоній та його куратори, залишилися. Невже він думає, що якщо він ходить блідою тінню за місцеблюстителем Онуфрієм, це допоможе йому чіплятися за примарну владу і «виходити» повернення «сім’ї», щоб відправити на спочинок і Блаженнійшого і митрополита Онуфрія?
Батюшки у Києві запитують: чому митрополит Бориспільський не служить навіть у перший тиждень у своїй вирваній, розділеній в Блаженнійшого кафедрі у Борисполі, а їздить по ставропігіальних монастирях? Підсовує укази про заміну благочинних на Київській кафедрі, не маючи на те жодного права. І ще один безпрецедентний факт нескромності та владолюбства — митрополит Антоній два роки поєднує посаду керуючого справами УПЦ (МП) з ректорством у Духовній академії, а з осені минулого року ще й з єпархіальним архієрейством у Бориспільській єпархії. Нам ці церковні тонкощі зрозуміти складно. Та й не наша це справа, але що справді вражає, то це послідовна, воістину параноїдальна жага влади митрополита Антонія, який не злазить з екрана телевізора з повчальними проповідями. Напевно, дійсно найбільше покарання — позбавлення глузду та можливості чути розумні доводи. Адже Антонію зрозуміло, що ніхто з єпископату не забуде про «доблесних чекістів», які приходять з нехитрими пропозиціями. Та й більшість молоді у Церкві рукоположені Блаженнійшим Митрополитом Володимиром, а саме його старість разом із Януковичем і образив вирощений митрополит Антоній. До речі, Янукович так і не зрозумів, що старість ображати не можна.
Крапки над «і» розставлять на Синоді
Ми зв’язувалися з безпосередніми учасниками подій. Висилали їм список запитань. Зокрема, запитували, що їм відомо про указ щодо відсторонення Антонія з поста керуючого справами УПЦ (МП), про зустрічі представників УПЦ (МП) з представниками режиму Януковича, приміром з міністром внутрішніх справ Захарченком. Чи обговорювалося на цих зустрічах питання про усунення Блаженнійшого з наступним призначенням на спеціально придуману для такого випадку посаду «священного архімандрита Почаївського та Зіменського монастиря»? Що відомо про незаконне прослуховування єпископів УПЦ (МП), санкціоноване представниками режиму Януковича і з відома ієрархів УПЦ (МП)? Ці та інші запитання було відправлено в тому числі й митрополиту Антонію. Офіційних відповідей ми не отримали, оскільки багато хто відмовлявся говорити на цю тему, щоб не нашкодити Церкві. Але в бесідах вони підтвердили, що ці питання необхідно обговорювати на Синоді. Таким чином, надія відновити справедливість залишається. Лікарі висловлюють обережний оптимізм та кажуть, що Блаженнійший може видужати. Він, поза сумнівом, озвучить свою думку щодо Антонія.
Деякі люди, які знають митрополита Антонія, зокрема його земляки, розповідають про серйозну набожність владики. Він не стриже волосся та бороду. Схожий на аскета, намагається наслідувати монастирських старців. Часто цитує Святих Отців та преподобних. Рідкісне в нинішній час благочестя. Але як же разюче відрізняється внутрішній світ одного з сімдесяти єпископів УПЦ (МП), який жадає церковної влади, від зовнішнього гарного декору! Який разючий контраст являють кричущо дорогі церковні одежі та головні убори, предмети єпископського достоїнства (хрести, панагії) порівняно з істинними подвижниками віри та ненаносного благочестя! Якщо пам’ятає цитати Святих Отців, то чому ж цей духовний щит не захистив його від корозії совісті? Чому страшний гріх владолюбства так захопив думи та почуття молодого митрополита? Невже в цьому духовному імунітеті виявилося так легко зробити пролом, в який ринули і жага до влади, і бажання піднестися над іншими? Не нам, звісно, судити про внутрішній світ митрополита Антонія. Не нам судити наміри його серця. Це справа Божа. Але ще тут, на землі, в нашому тимчасовому житті ми маємо право запитати самі себе та одне одного: куди сліпий може завести сліпого? Кому уготоване падіння в прірву від таких провідників?
Повинен відбутися церковний суд. І якщо є склад злочину, то необхідно розглядати дії злочинної групи Пшонки, Захарченка і Януковича, де Антоній виступає підбурювачем. Коли верстався номер, стало відомо, що Генеральна прокуратура України розпочала розслідування кримінальної справи.
І на завершення: у середині січня 2014 року, коли Блаженнійший приходив до тями, він казав своїм келійникам про Януковича: «Він знає, за що це йому», маючи на увазі події на Майдані.
Влад СТРАВІНСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»