Приязний, стриманий, ввічливий, акуратний військовослужбовець, який абсолютно не відповідає своєму позивному. Він стримано всміхається, пояснюючи ситуацію зі своїм промовистим позивним.

«Насамперед це означає, що по-хамськи ми свідомо ставимося лише до ворогів, які підступно вдерлися на нашу землю, коли їх ніхто сюди не кликав», — переконливо каже. 

Навчалися максимально швидко

Василь народився і виріс на Вінниччині. До Збройних сил пішов добровольцем на самому початку повномасштабного вторгнення, в березні 2022 року.

«Захищати Україну від ворогів тоді йшли мої знайомі та друзі. Тому я теж сказав близьким і рідним, що не зможу сидіти вдома і просто чекати, що станеться з нашою державою», — пригадує Василь.

Рішення було незмінним і категоричним попри те, що в цивільному житті Василь працював будівельником і не мав жодного стосунку до війська. Він навіть не служив строкову службу.

«У той час, коли мав служити, саме потрапив в аварію, тому мав пройти відповідне лікування. А коли минув певний час, мене вже не призивали», — пояснює військовий.

Знання, вміння й досвід будівельника, а також здатність швидко та якісно опановувати все нове стали Василеві у пригоді. Адже за час служби він встиг освоїти спершу радянську протитанкову гармату «Рапіра», потім чеську РСЗВ Vampire і зрештою українську самохідну артилерійську установку «Богдана».

«Ми навчалися всього максимально швидко, тому що ворог не чекав. У мене є така характерна риса — я дуже швидко все запам’ятовую. Тобто навчатися нового ніколи не було проблемою. Тож протитанкову «Рапіру», наприклад, освоїв усього за чотири дні і далі виконував обов’язки командира гармати», — розповідає артилерист.

Працювати на сучасній САУ «Богдана» Василь розпочав 2024 року, вже маючи за плечима значний досвід бойової роботи на ствольній артилерії та РСЗВ.

«На той час ми всі вже були професіоналами. Я не пішов спочатку ні на посаду командира гармати, ні навідника, а став топогеодезистом. Чому? Бо топогеодезію знаю досконально», — розповідає Василь.

Проте в лютому 2025 року артилерист прийняв коман дування гарматою і відтоді воює на САУ «Богдана». Українською зброєю дуже задоволений і схвально відгукується про влучність гармати та прохідність її колісної бази.

Гармата немов велика снайперська гвинтівка

«У нас «Богдани» на базі потужної «Татри», а тому можуть проїхати фактично всюди, де тільки можна і нам потрібно. Машина взагалі надзвичайно гарна та якісна. Дуже й дуже вона мені подобається», — уточнює захисник України.

А ще більше молодший сержант задоволений влучністю гармати, яку, подібно до багатьох колег, порівнює з великою снайперською гвинтівкою.

«Вона в нашій роботі себе показала дуже добре. Це, повірте, наша снайперська гвинтівка. Приміром, була ситуація, коли ми п’ять снарядів один за одним поклали точнісінько в ціль. Розліт там був метрів зо п’ять чи, може, максимум сім. Для далекобійної гармати це те саме, що снайперською гвинтівкою в яблучко», — згадує він про один з епізодів бойової роботи.

Подібних випадків фронтових буднів військовий пригадує кілька: бити доводилося і по скупченнях ворожої піхоти, і по укриттях загарбників у лісосмугах та будинках, і по колонах російських мотоциклістів, які зухвало намагалися йти на штурм.

«Одного разу поблизу Яблунівки на покровському напрямку два снаряди ми поклали чітко в укриття, де аеророзвідка нарахувала 12 російських окупантів. Думаю, там уже навіть після першого удару вцілілих не лишилося, а другим ми все остаточно зрівняли із землею і дуже допомогли нашим піхотинцям, які були всього за 70 метрів від ворога», — стверджує Василь.

Під час ще одного бойового епізоду був наказ відпрацювати по російських мотоциклістах, які намагалися висунутися на штурм позицій Сил оборони.

«Вони тоді зухвало їхали на штурм на мотоциклах, а наша розвідка помітила їх ще на підступах. Це теж був покровський напрямок... Комбат дав хлопцям команду до бою, ми виїхали, розклали машину — і поклали прямісінько в бліндаж, де ці мотоциклісти пробували ховатися. І п’ять снарядів влучили навіть без коригування», — згадує артилерист подробиці фронтового епізоду.

Нині, пояснює військовий, зазвичай працювати доводиться з ретельно замаскованих закритих позицій, бо ворог постійно й наполегливо веде аеророзвідку і масово застосовує FPV-дрони-камікадзе. Так само, додає він, змушений діяти і ворог, адже з українського боку на російські гармати теж невпинно полюють наші військові фахівці.

«Так, тепер ми працюємо переважно із закритих позицій. Це може бути звичайна посадка або ліс. Наша машина має бути добре замаскована, щоб її неможливо було побачити з неба. Перед тим і після того як ми відстрілялися, те місце, де стоїть «Богдана», нічим не відрізняється від навколишнього ландшафту, ми ховаємося на видноті», — насамкінець пояснює артилерист.