Нарешті з вуст нинішнього керівництва держави звучать заяви про пріоритетність аграрної галузі, чого не спостерігалося досі. І якщо нині потенціал АПК країни в середньому використовують на 50%, то 100% рівня можна досягти, лише активізувавши реформи з урахуванням пропозицій науки.
Актуальні дотепер
Свого часу Україна була житницею Європи. Але в роки перед набуттям незалежності, маючи найродючіші землі, наша країна була змушена ввозити зерно з-за кордону для задоволення внутрішніх потреб. І лише завдяки реформам, розпочатим у перші роки незалежності, державі вдалося наповнити порожні полиці у продовольчих крамницях. За ці роки подвоїлося виробництво зерна, збільшилася продуктивність худоби, праці (у понад 3 рази). У 2013 році порівняно з 2000-м обсяг виробництва валової продукції сільського господарства на 100 га сільгоспугідь збільшився на 84,4%, більш як на 20% підвищилася й ефективність виробництва. Але й нині за продуктивністю землі, худоби, техніки Україна майже вдвічі поступається країнам Європи, що неприйнятно в умовах євроінтеграції.
А все через ігнорування об’єктивних економічних законів розвитку агропромислового виробництва. Науковці ННЦ «Інститут аграрної економіки» ще 20 років тому опрацювали схему реформ та етапи її проведення. Вони передбачали подолання дискримінаційних явищ щодо агропромислового виробництва. Для реалізації реформи напрацювали майже 100 нормативно-правових актів, постанов уряду, підготували необхідні для їх реалізації практичні посібники.
Інститут постійно відстежував хід реформування, та його співробітники, на жаль, змушені констатувати вкрай незадовільні темпи ринкових перетворень. Напрями реформ, вказані науковцями, виконано на 15—45 відсотків. Наприклад, найменше відповідають вимогам комп’ютеризація виробництва, ціновий механізм та інфраструктура ринку. Впровадження ресурсо- та енергоощадних технологій, кооперація мають показник 30%, у 40% науковці оцінили прогрес у визначенні власника землі та майна, формуванні сприятливої фінансової й кредитної системи, забезпеченні стимулюючої податкової політики, кадровому забезпечені, розв’язанні соцпроблем.
Є надія, що нова влада зосередить увагу на перетвореннях. Імпонує, наприклад, її заява щодо необхідності децентралізації (а це передусім розвиток сільських територій), паритетності економічних відносин між галузями. До речі, напрями реформи, запропоновані науковцями, не втратили актуальності й дотепер. Тому їх вкрай важливо здійснити.
Чому село бідне?
Нині селянин, як правило, не знає вартості своєї праці. Саме тому рівень заробітку селян на сьогодні майже наполовину менший, ніж в інших галузях. Кожен селянин від своєї праці хотів отримати ту чи іншу вигоду у вигляді продукції або доходу, але це неможливо без реалізації отриманої продукції. Для цього повинні бути організовані заготівельно-збутові пункти, кооперативи тощо. Без них ринкова система в АПК не повна. Але, на жаль, саме такий стан з формуванням інфраструктури агроринку країни нині переважає. За наявності 28 тисяч сільських населених пунктів (майже 14,5 мільйона жителів) кооперацією охоплено лише приблизно тисяча сіл. В половині адміністративних районів нема тваринницьких комплексів, сучасних переробних підприємств.
Передові економічно країни успішно освоюють третю, постіндустріальну стадію розвитку суспільства. А на якій стадії розвитку перебуває Україна, важко визначити. Якщо зарахувати її до першої, доіндустріальної, в основі якої лежить ресурс землі, то це буде первіснообщинний лад. Усвідомити це важко. В інших галузях Українська держава просунулася значно далі (літако- і ракетобудування тощо). Але й до другої стадії неможливо зарахувати, оскільки в її основі — рух капіталів, зокрема землі.
Ми ж поки що активно дискутуємо, чи це так. І розуміємо, що ринкова економіка рахується з тими, хто володіє капіталом. Забравши в економічному плані у селян їхній основний капітал (ресурс землі), штучно зробили їх бідними і ніяк не можемо чи (через політичну заангажованість) не хочемо бачити, що це основна причина диспаритетних відносин, бідності села.
Отож усі причетні до проблеми запровадження ринку землі мають пам’ятати, що ринкова система господарювання, яку ми так важко освоюємо, вимагає рахуватися з тими, хто володіє капіталом. Маючи в економічному плані капітал ресурсу землі, селяни матимуть економічний інтерес до сільгоспдіяльності. Якщо власник землі (селянин) знатиме, який зиск (прибуток) дає йому цей ресурс, він бездумно землю не продаватиме, а купуватиме. Нині він якщо й отримує якийсь прибуток, то від участі у виробництві всіх видів ресурсів, крім ресурсу землі, що не логічно. Ринок землі це виправить, тому його усвідомлене впровадження і освоєння на часі.
Питання земельних відносин як складової економічних і виробничих неодноразово порушували й обговорювали на всіх рівнях. Земельна реформа вже понад двадцять років тупцює на місці. І доки її не доведуть до логічного завершення, сподіватися на успішний розвиток аграрної сфери та країни загалом неможливо.
Як єдине ціле
Сучасна політика держави також має враховувати та регулювати проблеми міжгалузевих відносин, оскільки від цього залежить стабільність розвитку кожної галузі, а також країни. Економічно розвинені країни не позиціонують себе як індустріальні або аграрні. Обидві складові вони розглядають як єдине ціле.
Віддаючи перевагу тільки одному напряму, неможливо досягти бажаних результатів. Про це переконливо свідчить 22-річний досвід державотворення України. Індустріальний підхід до управління призвів до того, що рік у рік промисловість зменшує обсяги виробництва, і тільки аграрна сфера ще утримує рівень. Але через нестачу необхідних індустріальних ресурсів виробництва її можливості вичерпуються.
Нині фондооснащеність сільськогосподарського виробництва в кілька разів нижча, ніж у країнах Європи. І це попри те, що виготовлену в країні продукцію промисловості немає кому продати. На кого ж працює промисловість? Сільське господарство потребує техніки, а промисловість її не випускає, виготовляючи продукцію, яка у світі мало кому потрібна. Отож промисловість повинна задовольняти потреби сільського господарства, а воно — потреби промисловості, її працівників. Альтернативи такому поєднанню немає.
Нині керівництво держави ставить завдання здійснити глибокі реформи, щоб країна ввійшла в перелік найбільш розвинених. І хочеться вірити, що нині агросектор України стоїть на порозі нового історичного витка реформ, спрямованих на вирішення важливих питань, розв’язання нагромаджених проблем та прийняття нових економічних реалій.
академік НААН України, для «Урядового кур’єра»