11 червня цього року найбільший в Україні та на території СНД Побузький феронікелевий комбінат (ПФК) опинився в центрі гучного скандалу. Детальніше про все, що відбувалося тоді, які події передували рейдерській атаці, розповів заступник генерального директора комбінату Рустам Джамгуров під час прес-конференції в УНІАН. Перипетії навколо ПФК широко відображено в українських та закордонних ЗМІ.
Бути успішним небезпечно
Того дня озброєні автоматами «чорні чоловічки», прорвавшись на територію, пред’явили підроблені документи про зміну власника комбінату. Симптоматично, що представники «нових господарів» були настільки впевненими у своїй безкарності, що навіть оголосили про зустріч наступного дня зі співробітниками комбінату. Щоправда, прийти на неї вони, очевидно, побоялись. Оскільки Будинок культури ледь вмістив усіх рішуче налаштованих співробітників ПФК і жителів селища Побузьке, які хотіли «поспілкуватися» з рейдерами мовою, зрозумілішою загарбникам.
А в тому, що це була класична рейдерська атака, ніхто, навіть жителі селища, третина з яких трудиться на цьому підприємстві, не сумнівався. Хоч мало хто знав, що червневі події стали, так би мовити, фінальним акордом у детально розробленому і чітко підготовленому сценарії захоплення комбінату. Для досягнення мети було використано весь арсенал рейдерства, зокрема фальсифікацію та підроблення документів, суддівську підтримку тощо.
Як зазначено у статті «Російські рейдери намагаються захопити український комбінат?» (інтернет-видання «Обозреватель» від 30 червня), на підприємстві вважають, що ПФК спробували просто відібрати у власника із законослухняного ЄС, який володіє комбінатом уже 12 років. 2003 року, коли життя на підприємстві ледь жевріло, іноземна компанія вклала в нього понад 130 мільйонів доларів. І зробила з напівбанкрута процвітаюче підприємство. Водночас поліпшила інфраструктуру селища Побузьке і життєвий рівень його жителів. Нині ПФК почувається впевнено: у нього довгостроковий міжнародний контракт, продукція має попит, що дає змогу комбінату працювати безперебійно. Саме те, що він успішний, очевидно, стало головним стимулом для рейдерів.
Правосуддя з «душком»
Атаку на комбінат вели з кількох напрямів, використовуючи абсурдні, але перевірені практикою методи. Так, навесні цього року житель Житомира В. С. Ковальчук подав до Корольовського райсуду міста позов на іноземного контрагента комбінату — естонську компанію «Боурін Трейдинг ТОВ», яка начебто порушила його авторські права на спосіб футерування печей. Суддю, який узяв до розгляду цю справу, чомусь не збентежило те, що документи від імені Ковальчука написано різними почерками, а надіслані йому повістки повернулися з позначкою про невручення через відсутність адресата. Суддя навіть не перевірив, чи існує Ковальчук, оскільки цей віртуальний громадянин під час подачі позову «забув» додати копію паспорта і жодного разу на засіданні не був.
Але Корольовський райсуд м. Житомира в особі судді Валерія Колупаєва чомусь не звернув уваги на очевидні речі й 17 квітня задовольнив вимоги позивача в повному обсязі, заарештувавши майно компанії на суму понад 45 мільйонів доларів. Зокрема йдеться про 72 тисячі тонн нікелевої руди, яку інвестори транспортували на підприємство, і 7 тисяч тонн готового феронікелю.
Та одного рішення суду для організації рейдерського захоплення всього комбінату було недостатньо. Мабуть, тому справа ПФК перекочувала із Житомира в прифронтовий Красноармійськ. Адже рейдери були безсилі доти, доки в реєстрі прав значилася заборона на відчуження майна підприємства. Тому проблему розв’язали просто: реєстратор із Красноармійська Донецької області з незрозумілих причин вніс до держреєстру запис про зняття заборони на відчуження майна заводу. Цим розв’язав руки рейдерам.
Як наслідок, спершу з’явилося підроблене рішення госпсуду Донецької області про передачу комбінату іншій юрособі — ТОВ «Юссам». Про цю фірму відомо лише, що вона зареєстрована на підконтрольній бойовикам території у Харцизьку. А про підробку судового рішення свідчить відповідь Господарського суду Донецької області, яку отримав Побузький феронікелевий комбінат 12 червня цього року. У ній зазначено, що справи №7/298-306 про визнання права власності ТОВ «Юссам» на ПФК не існує. Проте на підставі підробленого судового рішення приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу зареєстрував право власності на все нерухоме майно ПФК на ТОВ «Юссам».
Загалом події навколо комбінату нагадують лабіринт Мінотавра. Через місяць після рішення про арешт майна ПФК Корольовський райсуд скасував його. Але 6 червня Іллічівський морський порт отримав повідомлення про повторний арешт майна. Виявилося, суддя Колупаєв знову пішов назустріч панові Ковальчуку і його апеляційній скарзі.
Нарешті 18 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області скасувала рішення райсуду, вказавши конкретні приклади його невмотивованості. Також окремою ухвалою прийнято рішення довести до відома Вищої кваліфікаційної комісії суддів України факти грубого порушення норм чинного законодавства суддею Валерієм Колупаєвим. В ухвалі зазначено: «Для здійснення перевірки зазначених в окремій ухвалі даних про наявність підстав для притягнення судді Колупаєва Валерія Вікторовича до дисциплінарної відповідальності».
На цьому можна було б ставити крапку, якби не одна вельми цікава обставина: на естонський феронікель несподівано знайшовся ще один претендент — громадянин В. Демененко. А у справі — нове рішення, прийняте на території так званої ДНР, у якому ті самі помилки, що і в документі районного суду з Житомира. Шахтарський міськрайсуд вирішив, що феронікель і руда належать компанії з донецькою пропискою (ПП «Смачний світ»). Таке рішення — небезпечний прецедент, оскільки так із території «сепарів» можна заарештувати майно будь-якої української компанії. І зробити це на шкоду не лише економіці, а й іміджу країни. А в цьому зацікавлена передусім російська сторона, чий представник керував рейдерами 11 червня. Тому відновленню статусу-кво має сприяти передусім влада. Адже інвесторів необхідно залучати і водночас охороняти від рейдерів, якщо ми насправді прагнемо розвитку економіки.
Ольга МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»