Громади, місцева влада та експерти додають останні штрихи до нової карти області в її нинішніх межах. Побоюються помилитися: а раптом «перекроять» так, що очікуваного ефекту не буде? Головне завдання реформи — полегшити життя кожної конкретної людини. Які ж проблеми викликають у цих процесах найбільше занепокоєння? Про це «УК» спілкувався з експертами за «круглим столом» на Рівненщині.

Фото з сайту uk.wikipedia.org

 

Замість 30 громад буде лише 5

 Алла ЧЕРНІЙ, голова Млинівської районної державної адміністрації, кандидат політичних наук:

— Ми в районі зійшлися на тому, що із 30-ти нинішніх громад у нас утвориться 5 самодостатніх. Здається, врахували все що могли, відповідно до запропонованої Кабміном методології. Якщо говорити про історичний аспект (тобто польську карту району, що була чинною до 1939 року), то тут було три гміни: Млинівська, Ярославицька та Малинська. Але нинішнє село Острожець свого часу було райцентром, тому теж претендує на центр об’єднаної громади, адже тут є відповідна інфраструктура.

Сільські голови — зв’язкові, які мають донести до людей сутність реформи базового рівня. Але там, де сільський голова не зацікавлений у реформі, громадам теж байдуже, до кого приєднатися. Тут мають спрацювати ті з них, які бачать себе або головами об’єднаних громад, або ж старостами. Саме вони мають роз’яснити людям, що таке передача повноважень громаді: це і можливість розпоряджатися землею за межами населених пунктів, і регулювання земельного та акцизного податків, і наповнення бюджетів 60% ПДФО — а це головний капітал кожної громади. І, звісно ж, можливість прямого залучення інвестицій на свою територію.

Якщо люди на конкретних розрахунках побачать фінансову спроможність громади, тоді повірять у реформу. Чи не головним каменем спотикання на цьому шляху стануть наші сільські дороги. У нас є села Радянське та Новоукраїнка: навпрошки відстань між ними 15 кілометрів, люди в об’їзд долають 30. А, скажімо, жителі Яловичів човнами через Стир дістаються на роботу до Луцька: звісно, це село хоче приєднатися саме до тієї громади. Але ж іще ніхто не визначив меж подальших етапів реформи, тому й не знаємо, як тут вчинити.

 Гроші люблять конкретику

Руслан СИВИЙ, директор офісу реформ у Рівненській області:

— 361 громада, яка нині є в області, трансформується, за нашими даними, в 71 об’єднану: з урахуванням історичних аспектів, наявних нині інфраструктурних та фінансових можливостей. Бо саме після об’єднання громади можуть претендувати на кошти з Фонду регіонального розвитку, а в перспективі — й на міжнародні інвестиції.

Звісно, що добре було б спрямувати кошти на дороги у віддалені села. Гадаю, якби ми чітко сказали європейським партнерам, скільки коштів на це потрібно, то нам допомогли б: адже дороги — це, по суті, артерії життя. Необхідно також доопрацювати законодавство, яке стосується майнових прав громад (як передаватимуть майно новим утворенням), договорів оренди землі.

Містам цікаво приєднати навколишні села

Олександр ДЕХТЯРЧУК, народний депутат України:

 — Я прихильник адміністративно-територіальної реформи: до цього спонукають ідеї, не реалізовані в Дубні, де я 9 років очолював райраду. Саме таку реформу зробила Польща, яку ми тепер беремо за приклад: із 48 воєводств залишили 16. Тоді там виникло поняття «територія, сприятлива для життя». Центром об’єднаної громади має стати той населений пункт, де є кращі, ніж в інших, школа, лікарня чи амбулаторія, дитсадок, а також відповідне приміщення для надання адмінпослуг (і це не лише довідки, які раніше видавали сільради, а й паспортний стіл і навіть реєстрація автомобілів — принаймні, так у Польщі). І кожен крок треба пояснювати людям, адже нині ми програємо в комунікації з громадами. Маємо передати громадам і повноваження видавати дозволи на розробку кар’єрів місцевого значення (пісок, глина тощо). Адже це повний нонсенс — брати їх у Києві.

Одне слово, реформа має спростити чимало речей і дати прямий доступ до бюджетних ресурсів: уже з 15 вересня громади зможуть отримувати освітню та медичну субвенції. Але перевагу матимуть саме об’єднані тергромади: так робили всі країни, які провели реформу. І цей статус вищий від статусу міста обласного значення, тому містам цікаво приєднати навколишні села. Принаймні, польський досвід свідчить, що об’єднані навколо міст громади зробили швидший поступ, ніж сільські.

 Нам потрібен пакет законопроектів, без яких не буде повноцінної реформи. Зараз у Верховній Раді ще два з них — «Про державну службу в Україні» та «Про службу в органах місцевого самоврядування» — пройшли перше читання. Хоч у світі це один закон — «Про публічну службу». Зрозуміло, що із тим жалюгідним рівнем оплати праці, який нині мають наші держслужбовці, говорити про якісні перетворення не доводиться. Тому вивільнені від реформи базового рівня кошти ми повинні спрямувати на підвищення оплати праці тих, хто робитиме цю реформу.

 Логіка реформ

Степан ПАВЛЮК, заступник голови Рівненської обласної ради:

— Кардинальні зміни не можуть бути виключно добровільною справою. Це все одно, що питати у платників податків, які з них вони хочуть сплачувати, а які — ні. А якщо реформа — це держполітика, то вона може і мусить мати елементи і механізми державного примусу. Уряд рекомендує створити в кожному районі 3—4 громади, а в деяких до 9. Тому є загроза, що на сесіях сільських рад просто не проголосують за об’єднання, адже деякі громади ставлять одна одній ультиматуми вже сьогодні.

Очевидно, що треба було йти знизу не лише в обговоренні, а й у прийнятті рішень. Адже перспективний план формування територій громад спочатку має ухвалити сесія облради, потім — уряд, і лише після цього — кожна сільська рада. Логічніше було б зробити навпаки.

Від редакції. Реформа місцевого самоврядування на часі, але її механізми мають бути більш прозорими та зрозумілими. Необхідно швидко ухвалити пакет законів, що зроблять реформу повноцінною. Етапи прийняття рішень мали б іти знизу догори, а не навпаки. Тож владі слід зробити ставку на комунікацію з громадами, бо саме тут реформу може підстерігати пастка.

"Круглий стіл" підготувала Інна ОМЕЛЯНЧУК
«Урядовий кур’єр»