"Роботи, мов джазові композиції"

Микола ШОТ
7 сiчня 2023

Заслужений художник України Володимир Чорнобай — член спілок художників у рідній країні та Польщі. Упродовж січня в Тернопільському обласному художньому музеї можна буде насолодитися його малярством на склі, оглянувши роботи із загальною назвою «Локдаун». У польському місті Сьрода-Шльонська біля Вроцлава шанувальники його творчості незабаром побачать «Сторінки польського щоденника» із художньо оформленими квитками і проїзними документами. До слова, ці експонати подорожують уже до четвертого польського міста.

За мистецьке життя пан Володимир мав 87 персональних виставок в Україні, Польщі,  Словаччині, Німеччині, на Кіпрі. Його замало назвати талановитим художником, він ще й добрий господар: не квапиться викидати у сміття картонні упаковки, скло чи полотно, застосовує їх як матеріал для написання творів. І навіть використовує відбитки із тканини, в якій вудили м’ясо. Жанрова палітра Володимира Чорнобая теж, безперечно, розмаїта. Крім вернісажів, він упродовж десятиріч активно займається організацією пленерів.

«Спорудження монумента». Фото автора

«Професор» зі студентської лави

У дитинстві Володимир марив подорожами. Зібрав велику колекцію книжок про мандрівників. Йому казали: сумнівно, щоб мрія здійснилась, адже радянська влада мало кого випускала в широкі світи. Тоді хлопець зацікавився археологією, наївно гадаючи, що матиме більше можливостей їздити на розкопки в різні краї. Але батько мав реалістичніші плани щодо майбутнього професійного шляху сина. Він у молодості добре малював, хотів вступити у ремісничу школу у Львові, але завадила Друга світова війна. У післявоєння ця школа стала училищем декоративного та вжиткового мистецтва імені Івана Труша. Батькові дуже хотілося, щоб син після восьмого класу навчався в цьому закладі. Мама заперечувала й радила Володимирові закінчити десятирічку та обов’язково здобувати вищу освіту.

Син нікого не засмутив власним рішенням: спочатку став навчатися в училищі, про яке мріяв батько, а після його закінчення та служби в армії вступив до тодішнього Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва.  Ще в училищі до нього приклеїлося прізвисько «Професор», яке, як каже, ходить і нині. Було так, що один з викладачів завів собі зошит і вирішив занотувати в нього біографічні дані студентів. Володимир один у групі носив окуляри, а батько його був науковцем, кандидатом сільськогосподарських наук. Викладач зненацька вимовив: «Професор», усі дружньо підхопили. Та згодом Володимир Чорнобай викладав на педагогічно-художньому відділенні Познанського університету ім. Адама Міцкевича в місті Каліш (Польща).

1980 року він закінчив інститут і отримав направлення до Сум у місцеву Торгрекламу. Йому не хотілося бути далеко від батьків, адже встиг за життя наїздитися. Згодом батьки повернулися на захід України, звідки походили, й оселилися неподалік Львова у селі Оброшине. Батько став працювати там в науково-дослідному інституті сільського господарства Карпатського регіону. В училищі Володимир опановував художню кераміку, у виші — художнє скло, а тут в рекламі треба було малювати те, до чого душа не лежала.

Через пів року він повернувся на Галичину. І став працювати в Тернополі в художньо-виробничих майстернях Художнього фонду України. Створив чимало вітражів, які прикрасили кінотеатри, будинки культури, ресторани обласного центру, деяких міст Тернопільщини. 

Жити попри обмеження

«Свято в місті»Потужний заряд займатися малярством на склі Володимир Чорнобай отримав на першому пленері 1988 року. Тоді він поїхав на цей творчий захід як монументаліст.  Керівник групи, можна сказати, нав’язав йому завдання малювати на склі, адже цієї техніки пан Володимир не любив. Проте тоді взявся до роботи. Більше того, керівник її відзначив і підкреслив, що автор добре відчуває скло. Це підбадьорило пана Володимира, додало снаги. Спочатку на склі виводив образи святих, згодом писав пейзажі, втілював різні теми.

Нині твори Володимира Чорнобая на склі купують музеї, виставляють в експозиціях. 66 таких робіт він представив і на виставці «Локдаун» у Тернопільському обласному художньому музеї.

Чому така тема? «Тому що тепер перед нами поставила певні обмеження війна, вимкнення електроенергії тощо», — розповідає митець.  Я ж радше підтримаю Світлану Байталюк, керівницю департаменту культури та туризму обласної військової адміністрації, яка справедливо зауважила, що бачить у цих творах життя, яке пульсує, розвивається, наповнене змістом, енергією, позитивом, філософією попри обмеження. Сам художник каже, що спочатку хотів назвати цю чергову персональну виставку «Нарешті», бо мав експозиції в різних містах, країнах, у деяких закладах Тернополя, а ось у художньому музеї аж ніяк не виходило. Та нарешті  бажання здійснив. І репрезентував роботи серій «Ті, які танцюють», «Польові квіти», «Пікуй та Красія», «Білі янголи піднімаються в небо» й «Руки». Показав кілька ескізів до власних картин.

Цікавлюся, як виник, наприклад, задум розпочати проєкт у графіці й малярстві на склі «Пікуй та Красія». З’ясувалося, що все почалося із пленеру. Наприкінці 1990-х і на початку 2000-х років пан Володимир брав участь у таких мистецьких заходах неподалік гори Пікуй. Про цю гору складено багато пісень, коломийок, зокрема сороміцьких.

«Подумалося: в японців є Фудзіяма, у вірмен — Арарат, у грузинів — Казбек, багато народів мають гору, яка є символом чогось, — розповідає Володимир Чорнобай. — Я ж вирішив, що Пікуй нехай буде символом чоловічого начала. Написав цілу серію, доки знову не потрапив на пленер, цього разу біля гори Красія. Назва її жіночого роду, тож постановив собі, що символом жіночого начала в мене стане саме Красія».   

«Ті, які танцюють серед гір»

«Органічні структури» як проєкт і метод

На відкритті виставки «Локдаун» директор Тернопільського обласного художнього музею Григорій Шергей зазначив, що Володимир Чорнобай у творчості дуже багато експериментує, їздить Україною, Європою. Наприклад, на Кіпр його запросили на мистецький симпозіум. Добір художників був дуже прискіпливим. Там він разом з колегами з багатьох інших країн малював роботи на великих полотнах, які згодом склали в експозицію. Але, збираючись до цієї острівної держави, пан Володимир захопив із собою кілька власних графічних творів. Їх побачив організатор симпозіуму, засновник університету та музею сучасного мистецтва Суат Гюксель бей та запропонував зробити персональну виставку. Через кілька місяців український митець представив 60 графічних робіт на Кіпрі.  Доки тривала виставка, Володимир Чорнобай зумів написати для неї картину «In memoria.  Янголи летять в небо» два на чотири метри. Митцеві вручили срібний ключик у дерев’яній упаковці, диплом і світлини.

Пан Володимир і сам організовує пленери в селі Голухові неподалік міста Каліш Великопольського воєводства (Польща). Тут є замок у стилі французького ренесансу, якому вже понад чотири століття, діє осередок культури лісу з дуже гарним англійським парком. Красою вабить і місцеве озеро, краєвиди.

Спочатку Володимир Чорнобай ці природні принади малював удень і вночі сам. А потім завдяки підтримці тутешнього мецената Ромуальда Бартосіка став проводити в цій місцині міжнародні пленери. Торік уже відбувся сімнадцятий такий захід просто неба. Його учасниками за всі роки стали понад 150 художників-професіоналів з України, США, Німеччини, Польщі, Бельгії, Словаччини, Литви та інших країн.

Заслужений художник України Володимир Якубовський розповідає, що роботи його тезки та друга  Володимира Чорнобая сприймає як джазову музику. Як і музикант, маючи якусь тему, він може імпровізувати в різних темах, жанрах, матеріалах. Скажімо, проєкт «Органічні структури», які розпочав 16 років тому, переріс в авторський творчий метод. Спочатку це була графіка органічних структур, яка потім легко перейшла у живопис.

За словами Володимира Чорнобая, в його творчості переплітаються різні стилі. Він працює, рухається далі, освоюючи дедалі нові простори свого таланту.



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua