Псевдомисливці знову хочуть вбивати тварин у заповідниках і національних парках. Отримати таке право вони планують через законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (щодо удосконалення окремих положень)» №1427, який уже зареєстровано у Верховній Раді.
Чому пишу «псевдо»? Бо справжні мисливці — це вам не шаровики-затійники, це люди, які наполегливо працюють над поліпшенням стану своїх мисливських угідь, воюють з браконьєрами, підгодовують дичину. А не зазіхають на картопельку на чужому городі. Мисливські угіддя охоплюють близько 80% території країни. Площа природних, біосферних заповідників і національних парків ледь дотягує до 2%. Саме в ці 2% і хочуть любителі дармовщинки влізти брудними чобітьми, використовуючи як відмичку новий закон.
Написано законопроект дуже хитро. Цього разу мисливство заховано у троянського коня під назвою «селекційний відстріл» і «регулювання чисельності». Але якщо в мисливському господарстві, може, і є потреба проводити відстріл хворих та «некондиційних» (з точки зору колекціонерів рогів і копит) тварин, то у заповідниках цього робити взагалі не можна. Бо природні заповідники — це лабораторії природи, які від людини ні «селекції», ні «регулювання» не потребують. А якщо якась потреба регулювання виникне на заповідних територіях з м’якшим режимом, то ніщо не заважає національному природному парку у разі потреби відловити тварин і перевезти в інші місця. Або й продати — приміром мисливцям, виручивши копійчину.
Ця спроба колишнього регіонала депутата В. Мельниченка скористатися тим, що десятками років оберігає заповідне табу, — вже шоста подібна за останні п’ять років. Я вже стомився писати про ці підступи. У березні 2013-го у статті «Куди ховатися білоокій качці» «УК» вже розкривав хитру спробу вдертися у заповідники з рушницями під прикриттям так званого мисливського туризму (http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/kudi-hovatis-bilookij-kachci/). Добре, що тоді депутати з Комітету з питань екологічної політики зважили на те, що принцип заповідання й одночасне полювання на заповідних територіях є поняттями протилежними та несумісними, і «поховали» цей «туризм». Адже завдання заповідних територій — збереження еталонних ділянок дикої природи, їхнього біологічного різноманіття, спонтанних природних процесів на цих територіях та моніторинг навколишнього природного середовища.
Таким чином, будь-яке пряме втручання людини, зокрема й через так зване регулювання чисельності, селекційний відбір та ветеринарно-санітарну експертизу, запропоновані нинішнім законопроектом №1427 як зміни до статей 16, 18 та 21 Закону «Про природно-заповідний фонд України», суперечить самій меті заповідання, порушує хід природних процесів і зводить нанівець систему екологічного моніторингу, в якому об’єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ) виконують роль контрольних ділянок.
Одним із найголовніших завдань об’єктів природно-заповідного фонду, за словами дніпропетровського еколога Олексія Бурковського, — є збереження зникаючих та рідкісних видів, занесених до Червоної книги України. Навіть якщо ці види не є об’єктами полювання, дозвіл на полювання в природних та біосферних заповідниках і національних парках на мисливські види призведе до екологічного стресу популяцій рідкісних і зникаючих тварин, що загрожує їм повним вимиранням на цих територіях. Як наслідок — втрата природної та екологічної цінності заповідних територій, жорсткий і непоправний удар по біологічному різноманіттю нашої держави, її екологічному балансу.
Тож екологічна й зоозахисна громадськість звернулася до Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики з вимогою відхилити цей ганебний, цинічний та антиекологічний законопроект №1427. Сподіваємося, члени комітету дослухаються до цієї думки.