Чудового вересневого дня на батьківщині Кобзаря в селі Шевченковому на Черкащині панувало велелюдне свято: у місцевій спеціалізованій школі-інтернаті його імені відбулося урочисте відкриття Тарасової світлиці.
З цієї нагоди сюди завітали з непорожніми руками поважні гості з Києва, Черкас та Звенигородки, родичі Т. Шевченка. Тож актова зала школи не могла вмістити всіх бажаючих бути учасниками піднесеного мистецького свята, що розпочалося вітальною композицією у виконанні шкільного зразкового хореографічного колективу «Зорепад» та врученням гостям пишного короваю.
Понад дві години в ошатній залі лунало Шевченкове слово та віншування нашого Пророка. Гості ділилися думками про багатющу й неоціненну спадщину Шевченка, про українську духовність і рідне слово, бажали вихованцям школи-інтернату успіхів у навчанні, зростати справжніми українськими патріотами, для яких у будні і свята, в години випробувань і радості від успіхів та перемог найбільшою цінністю буде рідна українська земля — Батьківщина.
Ці побажання супроводжувалися передачею Тарасовій світлиці пам’ятних подарунків. Заслужений художник України скульптор М. Белень подарував велику меморіальну дошку; радник-організатор Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Б. Войцехівський — копії рукописів поетичних творів Т. Шевченка, фотопортрети Кобзаря та його друзів, копії картин В. Касіяна; художник, лауреат Шевченківської премії В. Франчук — свою роботу із циклу «Шевченкіана»; академік НААН України, до речі, вихованець цієї школи, В. Патика передав «Енциклопедичний словар» (1890 року), а народна майстриня, директор Київського музею вишивки Т. Протчева — вишиту ікону. А ще було подаровано багато книжок, альбомів, періодики, зокрема від Міжнародної громадської організації «Ми Українці», яку представляла її голова Л. Горбунова; генерального директора Газетно-журнального видавництва Міністерства культури України О. Білаш; автора цих рядків; представників Київського національного університету імені Тараса Шевченка; керівництва Черкаської області та її Звенигородського району, з пам’ятним словом гостей та їхніх колективів про Кобзаря, що збагатять і його світлицю, і шкільну бібліотеку.
Усе це перепліталося музикою, піснями і танцями у виконанні шкільних зразкових ансамблів — бандуристок «Срібні струни» та вже згаданого хореографічного колективу «Зорепад», декламуванням дітворою творів Т. Шевченка. Відбулося посвячення в юних кобзариків шістьох хлопчиків — учнів молодших класів, які мають започаткувати народження ансамблю бандуристів — побратима «Соколиків» із Чернігова.
Про це пообіцяв потурбуватися його творець — кобзар, народний артист України, лауреат Шевченківської премії Василь Нечепа, який передав школі диски зі своїми піснями, виконаними на багатьох концертах до 200-річчя з дня народження Кобзаря. Частину з них він озвучив і в Шевченківській спеціалізованій школі-інтернаті. Це був прекрасний концерт, в якому артист не скупився на свій талант, а присутні — на бурхливі оплески.
І був хвилюючий момент перерізання стрічки з нагоди відкриття Тарасової світлиці, розташованої в красивій споруді мистецького корпусу. Цей дім справді світлий і святковий. Він зустрічав гостей новими експозиціями — роботами юних художників і скульпторів, зокрема переможців і призерів Міжнародного конкурсу «Мій рідний край», великою кількістю подарунків, що збагачують Шевченкіану.
До речі, у мистецькому корпусі гості із задоволенням відвідали народознавчу світлицю, кімнату-музей «Дзвони пам’яті» та зал історії цієї школи особливої долі. Бо понад 30 літ вона була інтернатом для дітей з багатодітних, малозабезпечених сімей; для дітей з вадами розумового та фізичного розвитку. І лише 2002 року дістала статус та ймення Шевченківської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю Черкаської обласної ради.
Треба віддати належне її педколективу, очолюваному Л. Терещенко вже понад 32 роки. Директор школи Ліна Денисівна зі своїми колегами вклала в цей заклад усе, на що здатна надзвичайно працьовита і творча особистість. Звичайно, не без допомоги відповідних обласних структур — держадміністрації та обласної ради — Шевченкове нині має цей дивосвіт дитячого виховання. Ми, гості з Києва, були приємно вражені чудовими умовами, в яких живе і навчається майбутнє України. Невипадково ця школа цього року включена у Всеукраїнський конкурс «Зіркові ЗНЗ України». Вона активно дружить із багатьма вишами та мистецькими колективами України, зокрема Києва, Львова, Черкас та Умані. Її вихованці поповнюють лави студентів найпрестижніших вишів.
— Наші учні, — каже Ліна Денисівна, — після сніданку розходяться на уроки, як і всі діти України, а після обіду біжать на заняття музикою, образотворчим мистецтвом, хореографією. На нашому мистецькому факультеті з 220 дітей щороку навчається 185 учнів.
Отже, тут не могла не з’явитися і Тарасова світлиця. Про цей ще один центр виховної роботи тут стали дбати з весни цього року. До його народження та збагачення приєдналися люди, які глибоко шанують Кобзаря та люблять Шевченків край. І в цьому разі треба віддати належне великим ентузіастам-шевченкознавцям, творцям сучасної Шевченкіани — вже згаданим Б. Войцехівському та В. Нечепі. Борис Михайлович був ініціатором і фундатором першої такої світлиці у Переяслав-Хмельницькому державному педуніверситеті імені Григорія Сковороди ще у червні 2008 року. Потім вони з’явилися в Брусилові на Житомирщині, Києві, Прилуках та інших містах, переважно в солідних виховних закладах — школах та бібліотеках, наближених до учнівської та студентської молоді.
Тарасова світлиця у Шевченківській спеціалізованій школі-інтернаті стала дев’ятою в цьому ряду. І віриться, що вона гідно сприятиме вихованню майбутнього України.