ДЕНЬ УЧИТЕЛЯ
Напередодні професійного свята педагоги з різних куточків країни поділилися з «УК» своїми мріями про гідну зарплату, власну школу і… подорож до Венеції
Педагоги зі стажем запевняють, що випадкових людей у цій професії не буває — щоб викладати в школі, треба безмежно любити свою справу і розуміти, наскільки це велика відповідальність. Оскільки вчитель не тільки дає дитині знання, а й бере участь у вихованні, формуванні її особистості, стає для неї прикладом у всьому. Можливо, тому кожен із нас — а всі ми колись сиділи за шкільною партою! — пам’ятає свою улюблену вчительку.
Нині в нашій країні працює близько 860 тисяч педагогів, вихователів, науково-педагогічних працівників, управлінців у сфері освіти. Вони навчають понад мільйон дошкільнят, більш як п’ять мільйонів школярів, викладають майже трьом мільйонам студентів.
Втім, за результатами досліджень, проведених Інститутом Горшеніна, лише кожен п’ятий українець вважає професію вчителя престижною. Причина проста: цей фах не дає змоги його представникам забезпечити себе матеріально, вважають 72% опитаних. 68,8% зазначають, що країні потрібна реформа шкільної освіти. До речі, нещодавно міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник пообіцяв, що в 2012 році тричі підвищать заробітну плату педагогічним працівникам усіх рівнів. Тож напередодні професійного свята українські вчителі поділилися з «Урядовим кур’єром», що сподіваються на значне поліпшення свого добробуту, і розповіли, чим живуть сьогодні і про що мріють.
.jpg)
Галина Миколаївна знає як зацікавити учнів, а вони дарують у відповідь свої посмішки. Фото з особистого архіву Галини ВАСЯНОВИЧ
Валентина ЩЕРБИНА,
вчитель української мови і літератури з понад 30-річним стажем,
працює в жовтневій спеціалізованій школі (Білопільський район, що на Сумщині):
— Живемо як і завжди — щодня думаємо про дітей, а їх у нашому закладі понад 500. Ні я, ні мої колеги не шкодуємо, що обрали цей фах, бо школа для нас — другий дім. І хоч я вже пенсійного віку, але все почала б спочатку, попри те, що зарплата недостойна і немає належної уваги держави — все одно я щаслива, бо це моє. Не шкодувала жодного дня і не пошкодую. Адже навіть учні зараз набагато кращі: розкутіші, розумніші, патріотичніші — хоч би в яких труднощах ми жили, діти пишаються Батьківщиною, щиро люблять свою Україну. Дедалі частіше помічаю, що маленькі хлопчики й дівчатка і на побутовому рівні спілкуються українською мовою — в мене душа радіє!
А ще хоч би з якими ми, педагоги, проблемами стикалися в роботі — і підручників не вистачає, немає літератури, — завжди виходимо із ситуації, оскільки справжній педагог завжди знайде потрібні матеріали і на рівні проведе урок. Адже вчитель повинен відчувати свою важливу місію і в усі віки бути на передовій, хоч би як було важко! Про що мрію? Про онука, і щоб нарешті вчитель у своїй державі був відзначений увагою не на словах, а на ділі!
Наталія ШЕРЕМЕТ,
завуч, учитель української мови та літератури
загальноосвітньої школи №14 м. Тернополя:
— Працюю в школі 30 років і вже себе на іншій роботі не уявляю. Школа — моє життя. Не можна казати, коли було важче — раніше чи тепер. Цю планку людина ставить собі сама. Адже можна по-різному ставитися до роботи: щоб бути на вістрі часу, треба добре трудитися у будь-яких умовах, любити дітей, свою професію — і все буде добре. Тим паче є молоді талановиті спеціалісти, які приходять працювати в школу, але місць обмаль. Часто йдуть за покликанням молоді дівчата, які мають заможних чоловіків, тож можуть працювати в своє задоволення.
Зазвичай нам рідко вдається відпочити — навіть під час відпустки багато шкільних справ. Та коли трапляється вільна хвилина, їду з чоловіком та онучкою на свою малу батьківщину — Житомирщину. Там залишилась батьківська хата і рідні ліси — вони допомагають відновити сили. На морі, за кордоном не буваю — не маю такої можливості. Але дуже хотіла б побачити світ, мрію побувати в Італії, особливо у Венеції. Та поки що моя мрія недосяжна.
Галина ВАСЯНОВИЧ,
вчитель початкових класів з 28-річним стажем,
працює в криворізькій загальноосвітній школі №8 (Дніпропетровська обл.):
— Щиро кажучи, вчителям сьогодні нелегко живеться. Адже часто вимоги нам надходять згори і їх не узгоджують із простими педагогами. І тому ці вимоги здебільшого не відповідають часу, сучасним дітям, умовам, у яких вони зростають і навчаються.
Хочеться, щоб статус вчителя хоч трішки підвищився, щоб педагоги нарешті отримали гідну зарплату — а поки що у нас забирають вислугу років, не дають відповідних годин. Тож бажаю колегам, щоб влада повернулася обличчям до вчителя. А ще вдячних батьків, адже з ними важче працювати, ніж з дітьми, — дорослі перекладають своїх дітей на нас, майже не приділяючи їм уваги вдома. Учні зараз перевантажені безліччю інформації, тому вкласти їм у голову ще й шкільний матеріал дуже важко — там немає місця. Тому педагог повинен їх зацікавити. Тож діти змінюють і час, і нас, учителів.
Найбільше мрію відкрити приватну школу з дитячим садочком. І працювати там не директором, а простим учителем, навчати малюків за власною програмою, яку розробила. І щоб ніхто не стояв поряд і не вказував мені, як це робити.