Усього кілька цифр. На початок листопада державні центри зайнятості працевлаштували 3792 переселенців із зони проведення Антитерористичної операції. На облік Мінсоцполітики вже узято 119 тисяч тих, хто був змушений переїхати на безпечніші території. За даними волонтерів та міжнародних організацій, їхня кількість давно перевищує 450 тисяч.
Вимушені переселенці опинилися між двох полюсів страху: там, де залишилася рідна домівка і робота, любов до України і всього українського може стати причиною загибелі. А в тих регіонах, де не стріляють, брак коштів може стати причиною такої самої біди. Державна допомога поки що не досить доступна, хоч уже починають працювати запрограмовані механізми. А найбільше виправдовують сподівання волонтери та міжнародні фонди.
Політика соціал-дарвінізму?
«Стосовно переселенців і жителів окупованих територій держава проводить політику соціал-дарвінізму», — так вважає глава Української Гельсінської спілки з прав людини луганський правозахисник Микола Козирєв. Він заявив про це під час форуму громадського руху «Конгрес сходу України». Жителі Донецької та Луганської областей, які через окупацію цих територій тимчасово живуть в інших регіонах України і взяли участь у столичному форумі, підтримали цю тезу, доповнюючи власними історіями.
«У нас немає статусу і багатьох основних прав людини і громадянина. Ми вирвані зі своєї кореневої системи. Ми були членами громад Донеччини та Луганщини, а бандити, які там тепер перебувають, захопили наше приватне і комунальне майно. На нових місцях нас де-факто не прийняли в громаду, незаконно позбавили навіть права голосувати за депутатів на мажоритарних округах. Українські політики самі не зрозуміли, яке порушення конституційних прав громадян України вони вчинили. А тепер керівництво держави хоче цих людей перевиховати методом окупації. Це не що інше, як соціал-дарвінізм або принцип «виживає найсильніший», — висловився Микола Козирєв.
Член харківської правозахисної групи Борис Захаров підкреслив, що дедалі частіше доводиться стикатися із застосуванням щодо жителів сходу України принципу колективної провини. Він зазначив, що закон про права переселенців, ухвалений 20 жовтня, досі не підписав Президент. Очільниця Луганської правозахисної групи Наталя Целовальниченко заявила, що жителів сходу України дискримінують за ознакою походження, особливо під час прийому на роботу.
«Досі органи державного управління не запропонували дієвих програм адаптації внутрішньо переміщених осіб зі сходу України в інші регіони, а вже ухвалені законодавчі акти мають ситуативно-аварійний характер і не розв’язують системно проблему відновлення порушених цивільних прав переселенців», — ідеться в резолюції форуму.
Ось так вимушені переселенці описують власні відчуття і потреби.
Єднання у милосерді
«Маю зауважити, що побільшало міжнародних організацій, котрі бажають нам допомогти. Співпрацюємо із представництвом ООН (у них уже є офіс у Сєверодонецьку), із ПРООН, організацією «Люди в біді», зі співробітниками різних програм Міжнародного момітету Червоного Хреста», — розповідає заступник голови ЛОДА Ольга Лішик.
За її словами, світова громадськість уже запланувала кошти для підтримки Луганської та Донецької областей, де відбувається АТО. І нині представники різних країн приїжджають, щоб вивчити місцеві проблеми та українське законодавство, привезти гроші на законних підставах. Окремі організації навіть готові розпочати надання конкретної адресної допомоги.
«Вони аналізують стан справ в окремому районі. Нині, наприклад, ідеться про Попаснянський район. Вивчають, скільки там малозабезпечених, інвалідів, переселенців. Люди заповнюють анкети, вказують, чого саме потребують насамперед. Передбачається, що першими матеріальну допомогу (в розмірі 300 доларів на банківську картку) отримають одразу дві категорії — сироти та малозабезпечені переселенці. Ці кошти надають для того, щоб люди могли купити теплі речі або заплатити за орендовану квартиру. Крім того, передбачається, що гроші отримають і ті, хто взяв до себе на квартиру вимушених переселенців, за умови, що це не родичі. Буквально днями перші сто людей почнуть отримувати гроші», — розповідає Ольга Лішик.
За її словами, в цій благородній справі існує сувора звітність, люди не можуть витратити гроші нецільовим способом. Ці кошти для того, щоб пережити зиму: вдягнути людей тепліше, орендувати для них житло не в літніх санаторіях чи сараях, а в кам’яних будинках.
«Нам допомагають і волонтери з інших областей України», — підкреслює Ольга Лішик. І коли розповідає про машини з продуктами з Миколаївської області та з Волині, про допомогу в ремонті лисичанській школи представниками Черкащини та будівельні бригади для ремонту постраждалих об’єктів від релігійних організацій з різних міст, розумієш, що в цьому пориві справді Україна єдина. Єдина у милосерді до потерпілих. Та концептуально допомога волонтерів і благодійників усіх проблем вимушених переселенців не розв’язує.
Сироти з АТО без статусу
Точну кількість переселенців, за словами заступника голови Луганської ОДА, назвати важко, так само, як і визначити перспективу, чи зростатиме надалі їхнє число. «Усе залежатиме від бойових дій. Останнім часом в області було 28 900 переселенців. Нині проводять їхню повторну реєстрацію в Єдиній інформаційній базі, бо відомо, що люди не сидять на місці, постійно мігрують, і є серед них такі, хто боїться оформляти статус через погрози бойовиків», — пояснює Ольга Лішик.
Початку виплат державної допомоги для вимушених переселенців чекають днями. На казначейські рахунки області для надання допомоги вимушеним переселенцям у листопаді вже надійшло 34 мільйони гривень. Триває технічне опрацювання документів та порядку виплат.
Та представникам місцевої влади вже є що додати до системи цієї роботи, щоб було враховано весь масив проблем. Наприклад, що робити з людьми, яких не можна назвати переселенцями, оскільки вони перебувають на українській території, але їм ніде жити, бо їхні будинки зруйновано під час бойових дій і вони змушені орендувати житло? Зокрема йдеться про багатоквартирний будинок у Лисичанську. Після прямого влучання в дев’ятиповерхівку люди втратили житло, але держава не надає їм навіть статусу переселенця. І немає постанови уряду, згідно з якою можна було б компенсувати втрату помешкання. Неможливо навіть зареєструвати як переселенців і тих, хто виїхав до Сєверодонецька чи живе на прифронтовій території, де їхні домівки постійно обстрілюють. Ідеться про українські Щастя, Золоте, Трьохізбенку, Станицю Луганську.
«Буває, що внаслідок воєнних дій гинуть батьки, а діти залишаються сиротами. Але всиновити їх, призначити державну допомогу важко. Проблема в тому, що ми не можемо отримати для цього необхідні документи. Скажімо, довідку про смерть батьків, якщо вони загинули на території, окупованій бойовиками. Документів немає, тож немає належного об∂рунтування для призначення пенсії із втрати годувальника», — розповідає про проблеми, що виникають у людей із зони АТО, Ольга Лішик.
«Усі ці питання ми порушили перед урядом, їх вивчають, — підкреслює Ольга Петрівна. — Можливо, немає швидкого розв’язання проблем, але бажання допомогти очевидне».