Щоразу як буваю в Піщані, не перестаю дивуватися змінам, які тут відбуваються. Здавалося б, давно відоме СТОВ «Агрофірма «Маяк», уже 35 років очолюване Героєм України Миколою Васильченком, і без ніяких новацій може працювати ефективно, на рівні кращих господарств держави. Адже стільки вкладено сюди для забезпечення всіх підрозділів найсучаснішою технікою, новітніми технологіями, стільки зроблено для навчання та виховання працівників, забезпечення їх належними умовами праці та побуту, що цього потенціалу вистачить на багато років уперед, аби працював «Маяк» як хороший годинник.
Де пахне молоком
Очевидно, для господарств нинішній рік стане ще однією вагомою сходинкою вдосконалення виробництва та підвищення його ефективності. І це незважаючи на всі складнощі нинішньої економіки. Вже давно не дивує найсучасніший доїльний зал з приємною музикою та високопродуктивними коровами. Контроль за технологічним процесом здійснює завдяки комп’ютерній програмі досвідчений фахівець Любов Сукач. Усе чисто, світло, приємно, як у найкращому промисловому цеху. Власне, це виробництво і є промисловим, тільки з поправкою на село. Його результат — продукція, що відповідає найвищим світовим стандартам.
Однак іще цікавіше побачити господарство в розвитку, порівнявши, скажімо, зі станом на 2000 рік, коли тут відбулася остання реорганізація. Надої від корови за цей час зросли в середньому від 6,3 тисячі до 8,4 тисячі літрів молока. Для окремих же рекордисток і 10—15 тисяч — сьогодні звична норма. Вражає не тільки сучасний доїльний зал, у якому всього два оператори обслуговують тисячу корів, а вся система роботи на фермах, де широко запроваджено здобутки науки, сучасні технології, запозичені у США, Канаді, Ізраїлі, Нідерландах, Німеччині та інших провідних країнах. Надійним помічником у цьому плані став син Миколи Васильченка — Олексій, який офіційно працює його заступником.
Виробництво м’яса загалом зросло у 4,5 раза, а зокрема свинини — аж удев’ятеро. Валовий збір зерна також неухильно збільшується. Завдяки застосуванню високопродуктивної техніки, нових технологій, умілим діям агрономічної служби та старанням кваліфікованих механізаторів у Піщані рік у рік досягають стабільно високих урожаїв зернових культур. Якщо 14 років тому на ланах «Маяка» збирали за сезон близько 13 тисяч тонн збіжжя, то нині 27 тисяч тонн.
Органічно поєднуючи галузі рослинництва й тваринництва, коли одна одну забезпечує кормами та добривами і таким чином підсилює, тут добиваються високої ефективності всього виробництва. З іншого боку, смачна й здорова продукція виростає на полях, де практично не застосовується хімія, що особливо цінно. Фактично все в господарстві органічне. Як розповів Микола Семенович, високі врожаї вирощують на органічних добривах, яких вносять по 10—12 тонн на гектар, що в рази більше, ніж по області.
У спалахах електрозварки
Однак не тільки це може здивувати в Піщані. Господарство постійно розбудовується, з’являються нові цехи, соціальні споруди. Приміром, біля зерносушильного комплексу елеватора, де може зберігатися 20 тисяч тонн збіжжя, нині раз у раз спалахують вогники електрозварки — тут розгорнулося за голландською технологією спорудження комбікормового заводу продуктивністю 10 тонн на годину. Окрім зберігання вирощеного, як пояснює директор, зерно перероблятимуть на комбікорми для потреб господарства та продажу. Вже вимальовується корпус майбутнього заводу. А приміщення сімейного гуртожитку зі всіма зручностями, що недавно виросло біля машинного двору, обживають працівники господарства. Тут же завершується опорядження їдальні для механізаторів та кафе для села, розпочав роботу власний цех шиномонтажу, де обслуговують як техніку свого господарства, так і замовників. А незабаром запрацюють будівельники в самому центрі Піщани. Тут, поблизу сільського будинку культури, вже закладено фундамент майбутньої церкви, агрофірма допомагає втілити одне з бажань сільської громади. До слова, у соціальну сферу господарство вкладає щороку чималі суми. Тільки нинішнього з кожного орендованого гектара сюди пішло по 170 гривень. Це високий показник, якщо врахувати, що «Маяк» обробляє значні земельні масиви.
Тісно поєднуючи економічну доцільність із турботою про людей, тут постійно йдуть уперед. Якщо подекуди тільки збираються застосовувати енергозберігаючі технології, розмірковуючи, як їх впровадити і що це дасть, то у Васильченка вони вже давно працюють. Зважаючи на те, що опалювати треба понад п’ять тисяч квадратних метрів різних приміщень, тут перейшли на альтернативні джерела енергоносіїв — пресовану солому, яку завозять з поля, дрова, що їх заготовляють під час санітарних рубок у лісосмугах. Витрати на котли, придбані для цього, окупляться сторицею.
Громада — великий чоловік
Про «Маяк» можна розповідати багато. Одне з профільних видань справедливо назвало це господарство «концептуальним стандартом агробізнесу в Україні». І в цьому стисло висловлено його суть. Однак хоч би про які стандарти йшлося, головний із них стосується ставлення до людей та їхніх проблем. Турбота про здоров’я, настрій, харчування працівників — стиль роботи не тільки директора, а й керівників підрозділів. Якщо хочеш працювати, будуть і заробітки на високому рівні. Про це вам скаже кожен. Але й віддача та відповідальність тут найперший критерій.
Утім, найбільше Микола Семенович бере на себе. Тобто звалює на свої плечі не тільки справи свого господарства, свого села, безліч проблем якого розв’язується за його активної участі. Недавно група працівників агрофірми «Мрія» із села Бакаєвого сусіднього Чорнобаївського району, яке поряд із Франківкою, де він народився, звернулася до Васильченка з проханням узяти під своє крило їхнє господарство. Річ у тому, що внаслідок різних реорганізацій воно догосподарювалося до того, що навіть не виплачувало орендної плати власникам земельних паїв, а поля поросли бур’яном. Микола Васильченко уже дав згоду, отож у селян з’явилася надія на краще життя. Він упевнений, що й ця ноша для нього не заважка, хоч і пов’язана з багатьма бюрократичними заковиками.
Здавалося б, як сусідня громада, так і місцева влада мають бути зацікавлені у поліпшенні економічної ситуації в занедбаному селі, зменшенні там соціальної напруженості. Однак не так просто, виявляється, зареєструвати нові правові відносини. Треба подолати опір багатьох місцевих чиновників, які під прикриттям тих чи інших інструкцій вставляють палиці в колеса. Але громада Бакаєвого настроєна рішуче, та й Васильченко не такий чоловік, щоб відступати. Він уже не раз довів свою державницьку, громадянську позицію, яка утверджує справедливість, процвітання села. Як свого, так і сусіднього. Адже все це — наша Україна. Саме перед нею він і відчуває свою велику відповідальність.