АКЦЕНТИ

Головним гравцем на земельному ринку має стати держава

«Забутий Богом і людьми край» — так зовсім недавно називали Рівненське Полісся. Богом — бо не дав нам родючих чорноземів, людьми — бо десятиліттями не ступала тут нога високопосадовців. Хто б міг подумати, що настануть часи, коли й наші поліські землі будуть у ціні?

Так, земля вже сьогодні має свою (але, на жаль, поки що тіньову) ціну. І доки політики ламають словесні списи об ринок землі, наша годувальниця потихеньку спливає до рук новітніх латифундистів. І цього вже не бачить тільки сліпий.

Зрозуміло: формування цивілізованого ринку землі в Україні неминуче. Нещодавно Кабінет Міністрів передав на розгляд Верховної Ради закони «Про ринок земель» та «Про державний земельний кадастр» — адже про функціонування ринку землі без її чіткого обліку говорити не доводиться.

Про ризики та перестороги, з цим пов’язані, а також про досвід, набутий  у вирішенні земельних питань на Рівненщині, ми говоримо з учасниками «круглого столу»:

Світлана Богатирчук-Кривко,
начальник управління земельних ресурсів
Держземагентства в Рівненській області: 

— Ні для кого не секрет, що в Україні (й на Рівненщині зокрема) розпаювали все, що могли. А результат? Власниками земельних паїв є 60 відсотків пенсіонерів і ще 20 — їхні спадкоємці, що не проживають у селі. 10 відсотків власників уже померли, не передавши паїв у спадщину, а ще в 10 — спадкоємці нібито є, але жодним чином не заявляють про себе. В області маємо 101 тисячу договорів оренди земельних паїв — це лише 46 відсотків від усіх потенційних власників. В окремих районах (насамперед у північних, на збіднених поліських грунтах) в оренду здано лише 6 відсотків паїв. Їду Зарічненським чи Володимирецьким районами і бачу, що на розпайованих землях за 20 років уже виріс ліс.

До мене на прийом часто приходять люди з державними актами на землю  (проект Світового банку щодо заміни сертифікатів на державні акти в області завершений цього року) і кажуть: «Кому нам їх віддати? Ніхто навіть в оренду не бере. Хотілося б хоч перед смертю мати якусь копійчину…» Що відповісти селянам? Що держава помилилася і віддала землю найбільш неактивним категоріям населення? При цьому, зауважте, орендна плата за гектар паю (а середній пай на Рівненщині 2,7 га) становить 309 гривень на рік. Чи можна це назвати ефективним господарюванням? Питання, гадаю, риторичне.

З іншого боку, самі сільські ради тепер змушені викуповувати в людей землю під будівництво дитсадків, шкіл чи навіть для кладовищ: дехто скоро шукатиме місця для поховань в інших районах. Тому моя позиція така: ринок землі, безперечно, треба запроваджувати, але під жорстким державним контролем, котрий зведе до мінімуму ризики, пов’язані з цим.

 — Які ж, власне кажучи, ризики несе в собі запровадження ринку сільськогосподарської землі? 

— Їх кілька. Перший: чи хтось знає реальну ціну гектара української землі? Сьогодні середньостатистичний гектар оцінюється в 12 тисяч гривень, у 2011-му, кажуть, буде 25 тисяч. Але ж насправді, і всі це розуміють, земля коштує набагато більше! Щоправда, проект закону «Про ринок земель» передбачає продаж земельних ділянок за ціною, що визначена на підставі експертної грошової оцінки. І таку оцінку проводитиме спеціалізована державна установа, що буде створена для управління землями державної та комунальної власності.

Ризик другий: землю скуплять латифундисти. Але й тут закон встановлює обмеження щодо максимальної граничної площі земельних ділянок, що можуть перебувати у приватній власності однієї особи для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Якщо цієї норми дотримуватимуться, проблем не буде.

Третій ризик: концентрація значних площ сільгосппризначення у власності фінансових закладів (комерційних банків), котрі заберуть собі ту землю, що буде в заставі. Тут законодавець передбачив, що земельні ділянки, на які спрямоване стягнення, продаються виключно на публічних торгах.

Четвертий ризик: спекуляція земельними ділянками, що призведе до зростання вартості аграрної продукції та інфляції. Цей ризик може бути мінімізований через запровадження підвищених ставок державного мита при перепродажу земельних ділянок сільгосппризначення.

Ризик п’ятий: українські землі скуплять іноземці та змінять їх цільове призначення. Але законопроект якраз для них, образно кажучи, вмикає «червоне світло»: забороняє іноземцям не те що купівлю землі, —  вони навіть при її успадкуванні зобов’язані протягом року провести відчуження паю на користь Української держави. До того ж закон забороняє змінювати цільове призначення землі 10 років.

Дмитро Українець,
голова асоціації фермерів
та приватних землевласників Рівненщини:

— Для того, щоб запровадити справжній ринок землі, а не базар, потрібно насамперед створити Державний земельний іпотечний банк. По-друге, зробити повноцінним і головним гравцем на земельному ринку державу. Нехай саме держава через цей банк викуповує паї, здає їх в оренду і, врешті-решт, продає тим категоріям, що передбачені законодавством. Тоді держава зможе на відповідних умовах продати її й фермерам. Інакше ж є загроза того, що нашу землю через підставних осіб скуплять іноземці. Повірте, вони вже напрацювали відповідні схеми і тільки чекають, коли ж увімкнуть для них «зелене світло». Тоді вони витіснять дрібного товаровиробника (який тільки в нашій області виробляє сьогодні 80 відсотків м’ясо-молочної продукції і 100 відсотків — картоплі та овочів). І в цьому головна пересторога фермерів та приватних землевласників, котрі традиційно господарюють на нашій поліській землі. Тому приймімо такі закони, встановімо такі правила гри, щоб на землі залишилися працювати селяни та фермери, щоб, урешті-решт, ми разом з водою не вихлюпнули дитину — не пустили за вітром наше село. Звісно, що фермерство, яке є традиційною формою господарювання на наших землях, і сьогодні потребує підтримки. Місцева влада добре це розуміє: так, на сесію обласної ради 4 березня виноситься питання про створення фонду підтримки фермерства в області. Адже зробити землю товаром — це лише півсправи. А яке в неї покласти насіння, які технології застосувати і що  зібрати, аби прогодуватися? — ми повинні вже сьогодні мати конкретні відповіді й на ці запитання.

Олександр Слободянюк, 
начальник головного управління
агропромислового розвитку облдержадміністрації:

— У геополітичному плані саме Україна разом із Канадою, Індією та Аргентиною визначена як одна з чотирьох держав, що рятуватимуть світ від продовольчої кризи. Тому повноцінний ринок сільськогосподарської землі сприятиме вирішенню таких затребуваних часом питань:

  • зростання інвестиційної привабливості сільського господарства;
  • земля знайде ефективного власника;
  • встановлення об’єктивної ринкової вартості землі в процесі її економічного обігу;
  • збереження та створення робочих місць та відповідної інфраструктури на селі;
  • безперешкодний доступ громадян до землі як одного з головних ресурсів людського розвитку.

Віталій Люшин,
директор державного підприємства
«Рівненський науково-дослідний
та проектний інститут землеустрою»:

— Неконтрольоване землекористування призвело до різкого погіршення родючості наших земель. Адже селянам не по кишені замовити проект сівозмін — орендарі ж, котрі мають короткотермінові, переважно на 5 років, договори оренди, теж  не зацікавлені у фундаментальних дослідженнях. Відтак просто виснажують родючі землі ріпаком, намагаючись узяти «все й сьогодні». Втім, щоб від землі мати, треба, як мовиться, й землі дати. Тому ми в інституті відновили роботу лабораторії ∂рунтознавства, придбали відповідне обладнання. Отже, маємо можливість виготовляти агротехнічні паспорти, робити ∂рунтознавчі обстеження земельних ділянок, давати рекомендації щодо поліпшення якості грунтів, як і передбачено проектом закону «Про ринок земель».

— А чи ефективно на Рівненщині використовуються землі несільськогосподарського призначення, що надзвичайно важливо для наповнення місцевих бюджетів?

Світлана Богатирчук-Кривко:

— Рівненщина напрацювала непоганий досвід проведення земельних аукціонів та продажу права оренди землі як нематеріального активу. Тут ми навіть є піонерами в Україні. Скажімо, вартість одного квадратного метра землі, проданого через аукціони, 50 гривень, і лише 30 гривень — якщо місцеві ради продають землю під нерухомістю. Відчутна різниця для бюджету, чи не так? Скажу більше: плата за землю у 2010 році принесла до місцевих бюджетів 106 мільйонів гривень, що на 10 мільйонів більше, ніж у 2009-му. Доволі активно через аукціони відбувається продаж права оренди: зокрема під водними об’єктами у Дубенському та Радивилівському районах. Тобто до місцевих бюджетів надходить не лише орендна плата, а й плата за право орендувати ставок чи озеро. Гадаю, для нашого сільськогосподарського краю це досить непогано.

Ми — одна з небагатьох областей України, де нормативна грошова оцінка землі проведена в усіх населених пунктах. Зараз місцеві ради повинні переглянути її з огляду на реальну вартість — такий перегляд робиться раз на п’ять років. Нині він особливо важливий, бо вся плата за землю тепер спрямовується до місцевих бюджетів. До того ж маємо швидко провести інвентаризацію землі та розмежування земель державної і комунальної власності. Адже з прийняттям пакета земельних законів на нас чекають справді революційні зміни: за якийсь рік-два нам доведеться провести стільки роботи, як за попередніх 20.

Матеріали «круглого столу» підготувала
Інна ОМЕЛЯНЧУК
,
«Урядовий кур’єр»

ВИСНОВОК

Всі ці питання — в епіцентрі уваги виконавчої та представницької влади Рівненщини. Про їхню виняткову актуальність наголошувалося на зональних нарадах із сільськими та селищними головами, що пройшли в лютому. Адже в аграрної Рівненщини немає іншого шляху, ніж жити із землі і з неї ж заробляти. Якщо підійти до цього з розумом, наша годувальниця неодмінно віддячить сторицею.

Має земля ще один вагомий ресурс — інформаційний: саме ним уміло користуються на Рівненщині. Земельна служба області відкрита для засобів масової інформації, тут працюють на випередження в інформуванні жителів області, що відзначають як безумовний позитив у Держземагентстві України.