"Стережися: перемогобісся!"

Павло КУЩ
12 травня 2021

Історія Великої Вітчизняної війни у сусідній Росії в останні два десятиліття стала однією з головних складових державної політики. А День Перемоги влада взагалі відверто і свідомо використовує для чергової мобілізації росіян і навіть подає 9 травня та все, що йому передувало, начебто як найбільше досягнення лідера Кремля та його близького оточення за двадцять років перебування при владі. Бо жодна подія з давно минулої чи новітньої історії РФ не супроводжується подібним розмахом, пафосом, самовихвалянням і масовим психозом. А вшанування пам’яті про мільйони загиблих людей під час тієї страшної війни, на жаль, перетворюється на шоу.

Чим би сусіди не тішилися? Можливо. Якби не те, що історична політика РФ все дужче скочується до очевидних фальсифікації та міфологізації подій 1939-1945 років. Насторожує й агресивна риторика явища, що отримало назву «перемогобісся». Адже якщо в усіх країнах цивілізованого світу травневий День пам’яті та примирення відбувається під гаслом: «Ніколи знову», у Росії День Перемоги влаштовують під гучні нахваляння: «Можемо повторити!» Тим більш, що влада РФ вже тривалий час веде гібридну війну проти жителів країн, які колись пліч-о-пліч з росіянами здобували Перемогу, тепер майже приватизовану Кремлем.

«Дєдивоєвалі!» За кого?

Російська визвольна армія (РОА), дивізія «Руссланд» (1-ша Російська національна армія), Російський корпус, 1-ша російська національна дружина СС «Дружина», Російська народна національна армія, 29-та гренадерська дивізія СС «РОНА», 30-та гренадерська дивізія СС, Гвардійський батальйон РОА, 600-та російська дивізія Вермахту, 1-й Східний батальйон «Центр», полк СС «Варяг», російський ост-батальйон «Шелонь», 600-й східний батальйон, російський особовий склад дивізії СС «Шарлемань», російський особовий склад дивізії СС «Дірлевангер», російська допоміжна поліція (шуцманшафт), бригада допоміжної поліції порядку «Зіглінг», організація Цеппелін, вища німецька школа для російських офіцерів…

Це далеко не повний список збройних формувань російських колабораціоністів, які в роки Другої світової війни воювали на боці Вермахту проти Червоної армії та її союзників. Бо до цього промовистого списку обов’язково слід додати ще близько пів сотні російських козачих підрозділів, серед яких 15-й кавалерійський корпус СС, полк особливого призначення Абвергрупи-201, кавалерійський полк Юнгшульц, кавалерійське з’єднання фон Паннвіца, кавалерійський дивізіон Фюрст фон Урах та інші.

Незалежні дослідники історії оперують фактами і доказами того, що в роки війни у частинах Вермахту перебували близько 1,5 мільйона громадян тодішньої Країни рад, переважна більшість яких — понад мільйон — саме росіяни. І воювали вони тоді під біло-синьо-червоним прапором, що нині є державним стягом РФ. А ще російські колаборанти активно використовували символіку так званої георгієвської стрічки. Тієї самої, що вже понад сім років є одним із символів окупації Росією Криму та гібридної війни і загарбання частини українських територій у Донецькій та Луганській областях.

Варто добре пам’ятати згадане історичне минуле ще й тому, бо росіяни, починаючи з 1991 року, досить зневажливо називають синьо-жовтий державний прапор України «бандерівським» чи «петлюрівським», а українцям ліплять ярлики «зрадників» чи взагалі «фашистів». І це якраз є досить показовим і цинічним елементом кремлівської пропаганди, яка маніпулює історичним минулим за приказкою: «В чужому оці скалку бачить, а в своєму колоди не помічає».

Правда під грифом «секретно»

До речі, що стосується «колоди», тобто фактів, які підтверджують випадки негативних дій у Другій світовій війні представників тодішньої Країни рад чи безпосередньо Росії, то кремлівська пропаганда вже тривалий час, активно проводить «війни пам’яті». Згадані зусилля стали частиною державної політики і мають чітку мету: через понад 70 років після закінчення війни запропонувати всьому світу власну версію Другої світової війни 1939—1945 років. Насамперед це стосується початкового періоду війни і особливо певних моментів, що передували 22 червня 1941 року. Йдеться про сумнозвісний пакт Молотова-Ріббентропа: угоду між Німеччиною та СРСР про ненапад та менш відомий додатковий протокол, за яким Гітлер і Сталін поділили Європу на сфери власного впливу. І дуже закономірно, що тільки нагадування про цей документ діє на лідера Кремля та його підлеглих, як червона хустина на племінну сільськогосподарську тварину.

Черговим наступом у ході «війни пам’яті» стали відносно недавні дії керівників країни, де активно створюють культ війни і перемоги в ній. Здавалося б: що і навіщо приховувати про війну, яка минула 76 років тому? Кому це вигідно? Факти чітко вказують на тих, хто зацікавлений у засекреченні документів тих часів: у листопаді 2020 року з Міністерства оборони РФ вийшли два накази, які мають вигляд «приватизації» архівів і стають на перешкоді об’єктивного дослідження минулого. Зокрема це стосується наказу № 589 «Про розсекречення архівних документів Червоної Армії і Військово-Морського флоту періоду Другої світової війни», що чинний з січня цього року. Його суть наступна: розсекречувати документи будуть лише експертні комісії Міноборони аж після відповідної експертизи, проведення якої заплановано на 2021—2024 роки.

Зрозуміло, інші дослідники історії, які не мають стосунку до Міноборони, в ці роки будуть позбавлені доступу до архівних документів. А експерти відомства в свою чергу пропонуватимуть матеріали про Червону армію та політику Кремля того періоду, де йдеться виключно про їх позитивну роль. Отож послідовна фальсифікація історії є важливою частиною інформаційної та гібридної воєн, які Кремль веде проти України та інших країн Європи. Причому цих «істориків» не зупиняє й те, що сфальсифіковані ними факти чи події легко спростовуються наявними архівами в інших країнах — учасниках Другої світової війни.

Та лідера Кремля вже не спинити. Весь цивілізований світ знає, що перемога у Другій світовій стала можливою завдяки участі в ній великої кількості держав Антигітлерівської коаліції. Проте російська пропаганда минулі два десятиліття намагається переконати, що День Перемоги є заслугою виключно тодішнього радянського, а відтепер російського народу. У Росії почали різко «забувати» не тільки своїх колишніх західних союзників, а навіть представників республік СРСР, які нарівні з росіянами воювали за Перемогу і при цьому зазнали величезних втрат. Бо чого тільки вартий класичний приклад аморального і шовіністичного «перемогобісся» з боку особисто лідера Кремля, який був публічно заявив, що Росія у війні перемогла б навіть без України… Їй-бо, нам тоді здавалося, що це якраз оте політичне і людське дно, яке неможливо пробити. На жаль, то був тільки початок пропагандистської війни проти України, а далі російські «зелені чоловічки» та «іхтамнєт» взагалі брутально захопили Крим та частину території Донбасу.

Російська пропаганда поняття «патріотизм» свідомо використовує як агресивну героїзацію війни. Фото з сайту vpk.name

«Не найстрашніший день»

Власне, фальсифікацією історії та популяризацією воєнної тематики займалася ще й радянська пропаганда. Бо художні фільми чи книжки про війну були розраховані насамперед на людей, які не бачили тих реальних жахіть. Тому нітрохи не дивно, що недавні фронтовики чи діти війни здебільшого відмовлялися дивитися ті «кіна» та читати книжки, де війна майже не мала нічого спільного із тим, до їм довелося пережити на своєму віку. Звісно, були й намагання показати у своїх творах справжню війну з боку її учасників: в першу чергу це письменники Василь Биков, Григорій Бакланов, Віктор Некрасов, В’ячеслав Кондратьєв, Юрій Бондарєв, Віктор Астаф’єв. Але ця «лейтенантська проза» та «окопна правда», позбавлена псевдоромантики, псевдоліризму та лжепафосу, була краплею в морі загального спотвореного, ретушованого і розфарбованого у світлі кольори зображення драматичних і трагічних перипетій війни. Окрім того, риторика пропагандистських творів зазвичай не цуралася вигадок і, м’яко кажучи, неправди. Проти чого завжди виступали справжні фронтовики.

«Я глибоко переконаний, що щось вигадувати про війну не можна. І взагалі, на мою думку, це дуже аморально фантазувати у такій справі, як війна», — чітко сказав у одному з інтерв’ю уродженець української Полтави, письменник-фронтовик, автор відомих творів «Сашка», «Змити кров’ю», «Привіт з фронту», «Відпустка за пораненням», «На полі овсяниковському», «Не найстрашніший день» та інших В’ячеслав Кондратьєв. А ще він, як і його колеги, рішуче засуджував свідому «героїзацію» війни, яку вже російська пропаганда видавала за патріотизм. Ще живі ветерани Другої світової не приховували свого шоку і обурення від агресивної риторики, що всіляко провокувала кровопролиття.

«Кожного дня я бачу на екрані телевізора чоловіків, що їдуть на танках чи бронетранспортерах, які посміхаються і переможно розмахують зброєю. І це не юнаки, якими були ми на тій війні, а дорослі мужики, і мені стає страшно. Вони хіба не розуміють, що їдуть убивати! Убивати не ворогів, які вдерлися на їх землю, — а своїх сусідів, з якими жили поруч протягом сотень років, сусідів, з якими, мабуть, дружили і ділили їжу, випивали… Ще мене лякає, коли життя тисяч людей стають предметом пропагандистського маніпулювання. Що відбувається? Невже і справді людство пропустило третю світову війну і запаси агресії розряджаються зараз у національних війнах, причому воюють вони з великою охотою, воюють з патологічною жорстокістю, лютуючи, знущаючись над пораненими і полоненими, ґвалтуючи жінок, займаючись мародерством…» — не приховував тривоги письменник-фронтовик.

Таке ставлення до агресивної пропаганди з використанням героїзації і романтизації війни колишній фронтовик висловлював ще на початку 90-х років. Але, погодьтеся, тодішня фальсифікація і підміна правди про війну у порівнянні з тим, що коїться довкола цієї теми в останні два десятиліття, це тільки квіточки. Бо «перемогобісся» та агресивну російську пропаганду активно використовували і використовують досі взагалі для захоплення та окупації українських Криму і частини Донбасу. І тепер внуки чи правнуки російських солдатів Перемоги, тих, які закликали не допустити розв’язання наступних війн, у чаду «перемогобісся» прийшли на нашу землю, аби вбивати внуків та правнуків українських солдатів Перемоги.

Токсична російська пропаганда пропагандою, але остаточно фальсифікувати правду про війну і перетворити День Перемоги на блюзнірське шоу поки вдається тільки в РФ. От і на цьогорічний військовий парад 9 травня в гості до лідера Кремля приїхав лише керівник Таджикистану. І це якраз той випадок, коли кажемо «лише», а насправді маємо «аж».

А ТИМ ЧАСОМ

Днями у селі Микільське Святогірської територіальної громади прифронтової Донеччини відбулося чергове спростування міфів російської пропаганди про начебто скасування в Україні Дня Перемоги, зневажливе ставлення до ще живих ветеранів війни та загиблих воїнів. Тут у братській могилі перепоховали відразу 99 солдатів і офіцерів Червоної армії, які загинули під час оборони та визволення Донбасу в 1941—1945 роках, а потім їхні залишки знайшли активісти Асоціації дослідників військово-історичної пам’яті «Плацдарм». Серед загиблих за медалями чи фрагментами документів вже вдалося встановити особи дев’яти воїнів, які є уродженцями України, Росії, Білорусі, Казахстану. Серед них гвардії лейтенант Укекбай Базарбаєв, нагороджений медаллю «За відвагу». Останки офіцера передали військовому аташе при Посольстві Республіки Казахстан для перепоховання на своїй Батьківщині. 

Насамкінець.  А про популізм, маніпуляції, цинізм, дешеві пафос та бутафорію довкола так званого вшанування в Росії загиблих та ще живих ветеранів тієї страшної війни свідчать наступні реалії. Попри те, що Друга світова закінчилася понад 70 років тому, досі на багатьох місцях боїв на території РФ лежать непоховані кістки захисників Батьківщини. Ними вже тривалий час переймаються лише «чорні археологи», які нишпорять там у пошуках зброї та інших військових раритетів. Ще розкопками, під час яких у лісах та болотах знаходять навіть вцілілі танки чи гармати, активно займаються пошуковці громадських організацій. А представники влади здебільшого займаються «важливішою» справою — публічно завчено повторюють: «Ніхто не забутий…» та влаштовують гучні паради. Про справжнє ставлення до солдатів Перемоги у Росії свідчить і зовсім свіжий приклад. У 2021 році до 9 травня, як підтверджує «Російська газета», інвалідам та учасникам війни передбачена разова допомогу в розмірі 10 тисяч рублів. Для порівняння, у сусідніх країнах про цю категорію людей дбають інакше: в Алмати (Казахстан) кожного з ветеранів підтримали сумою понад 170 тисяч рублів, в Узбекистані по 85 тисяч рублів. Зате в Кремлі належно подбали про чудову «картинку» з помпезного військового параду в Москві: тільки на розгін хмар в столиці цього дня запланували витратити мільйони доларів.



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua