У лютому цього року в мисливських угіддях одного із приватних товариств у Радомишльському районі Житомирщини виявили десять трупів диких свиней. Лабораторні дослідження засвідчили, що причиною загибелі стала АЧС, для непоширення якої було вжито невідкладних заходів. Нині вже можна констатувати, що спалах небезпечної хвороби вдалося ліквідувати. Однак він висвітлив багато проблем, від з’ясування й усунення яких залежить не лише епідемічне благополуччя свинарства в Україні. Заходи, які застосовують у разі виявлення АЧС серед свійських свиней, вже добре опрацьовано. Вони високоефективні. Зокрема в осередку спалаху хвороби всі хворі й здорові свині підлягають безумовному знищенню, а місця їх утримання — дезінфекції. Із навколишньої 20-кілометрової зони так званого спостереження свиней відправляють на м’ясокомбінат, де туші переробляють, дотримуючись особливих вимог, що унеможливлює поширення хвороби.
Із червоним ліхтарем у ліс не ходять
Проте вартість вилучених у населення і власників приватних свиноферм тварин потрібно відшкодувати хоч за мінімальними цінами, через що нині зазвичай обмежуються не менш дієвими заходами жорсткого ветеринарного контролю за здоров’ям паць.
Із дикими свиньми, які юридично державні, що вважається синонімом слову «нічиї», ситуація не настільки однозначна. По-перше, на відміну від хлівів і ферм, життєвий простір вепрів не обмежений вузькою загородкою. По-друге, для державних і приватних мисливських господарств дикі тварини, яких охороняють і підгодовують, — по суті, така сама власність, як для сільгосп?виробників — їхнє поголів’я.
Однак рішенням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії (ДНПК) при Житомирській облдержадміністрації до лісової звірини застосували такі самі заходи, як і до свійських тварин. Зокрема в епізоотичному осередку, до якого фактично включили територію радіусом не більш як 10 км від місця виявлення трупів тварин, користувачів мисливських угідь зобов’язали «організувати заходи щодо відстрілу диких кабанів, хижих тварин, перелітної птиці».
Навіть досвідчені мисливствознавці не розуміють, чим знищення пернатих може допомогти у боротьбі з АЧС. Не менш спірні заходи щодо відстрілу кабанячого поголів’я та хижих звірів, які теоретично могли харчуватися трупами загиблих тварин. Зайве пояснювати, що, на відміну від свійських свиней, для великих лісових тварин відстань кілька кілометрів мізерна. Натомість спроба поголовного винищення всього живого може лише розігнати потенційних носіїв АЧС зі звичного ареалу проживання з усіма наслідками, що з цього випливають. Тому шаблонне поширення справді дієвих для тваринництва засобів на мисливське господарство мимоволі викликає асоціацію з героєм анекдоту, який червоним ліхтарем, вельми ефективним для зупинки поїздів на залізниці, намагався спинити діарею.
Полювання без правил
Не менш скандальна ситуація із «повним відстрілом диких кабанів» у «мисливських угіддях, які входять у 20-км зону спостереження», передбаченим рішенням обласної ДНПК. Доречно пояснити, що йдеться про звірину, на охорону і примноження якої витрачали кошти і державних лісгоспів, і приватних мисливських господарств. Більше того, для останніх саме надання послуг із полювання на диких свиней — основне джерело грошових надходжень. Однак у рішенні ДНПК нема жодного слова про хоч часткове відшкодування завданих у результаті цього збитків та облік добутих тварин.
Це проблема не лише Житомирщини, бо така сама практика у всіх шести областях, що, згідно з розпорядженням Головного державного інспектора ветеринарної медицини України, потрапили до переліку неблагополучних щодо АЧС. У них зобов’язано «вживати заходів для знищення туш впольованих диких кабанів без лабораторних досліджень на АЧС у визначених місцевими ДНПК місцях».
Теоретично це має означати, що вибите свиняче поголів’я у зоні спостереження слід спалювати так само ретельно, як і в осередку хвороби. Однак поширення «проведення депопуляції диких кабанів» на всю територію області зі «знищенням туш впольованих кабанів», про яке йдеться у рішенні ДНПК при Житомирській ОДА, фактично дозволило полювати на дичину без жодних обмежень, правил і ліцензій.
Найцікавіше, що значення терміна «депопуляція диких свиней» не конкретизовано жодним нормативним актом, а тому його можна трактувати на власний розсуд аж до повного винищення цінного мисливського звіра. Не дивно, що коли на початок минулого року в лісах Житомирщини налічувалось понад 7 тисяч диких свиней, то завершений у лютому цього року облік засвідчив зменшення цього показника до 3,3 тисячі особин, хоч річна реалізація ліценцій на їх добування вже традиційно залишається у межах 800 штук.
Хто захистить тих, що під нашою опікою?
На переконання завідувача сектору мисливського господарства Житомирського обласного управління лісового господарства Романа Логвінчука, дикі свині з достатньою кормовою базою рідко покидають обжиті території й фактично не контактують з людьми, а тому менш потенційно небезпечні щодо поширення АЧС, ніж свійські. Крім того, саме дикі кабани, а не лосі чи навіть козулі, забезпечують основні надходження для мисливських господарств.
Наприклад, торік на Житомирщині науково обгрунтований ліміт добування сохатих становив 73 особини, однак через високу вартість полювання на лося, що становить від 15 до 25 тисяч гривень, цим трофеєм спокусилися лише 29 мисливців. Натомість велика чисельність дикого кабана, яка в умовах Полісся щорічно приростає в середньому на третину, перетворила його на найдоступнішого і наймасовішого «трофейного звіра». Полювання на нього обходиться у 1,5—4 тисячі гривень, із яких 600 — вартість ліценції.
Саме цю частку суми, сплачуваної мисливцями, втрачає держбюджет в умовах масштабної депопуляції дикого кабана, тисячі голів якого полягли під приводом боротьби з АЧС. Та значно небезпечніше, що грім рушничних пострілів, як уже не для преси визнають фахівці, може прикривати незаконне добування свиней, туші яких підлягають знищенню без жодної об’єктивної потреби та відшкодування збитків, завданих мисливським господарствам. Зрозуміло, що коли офіційно впольований кабан проходить усі належні лабораторні обстеження, то жертв «депопуляції», у жорсткому обліку яких ніхто не зацікавлений, тихцем вивозять із лісу, що може обернутися великою бідою, під приводом боротьби з якою ветеринари взялися керувати лісівниками.