"Тарас і нині надихає"

Роман КИРЕЙ
20 березня 2021

Із плином часу переконуєшся, що одкровення Кобзаря, висловлені в його творах на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців, — святиня, якою повинен дорожити кожен з нас. Вогник любові до Вітчизни, творчості, глибокого осмислення буття, який запалив поет, часто не дає спокою його нащадкам. Постать самого Тараса Григоровича, тема його життя і творчості нерідко стає головною в мистецтві талановитих людей.

Василь Гелетко створив більш як тисячу картин, присвячених життю і творчості Тараса Шевченка. Фото з сайту suspilne.media

Художник і різьбяр з міста Ватутіного на Черкащині Василь Гелетко створив більш як тисячу картин, присвячених життю і творчості Тараса Шевченка. Своє перше полотно, яке зберігає досі, Василь Васильович написав ще в дитинстві. Були там село із церквою та вітряком, юний Тарас, вівці, яких пас майбутній поет. Здавалося б, нічого особливого, тільки настрій цієї картини захоплює, миттєво переносить у ту епоху, яка народила Поета. І вже сприймаєш вірш «Мені тринадцятий минало…» зовсім інакше, ніби чуєш далекий церковний дзвін, плескіт річки, вдихаєш пахощі весняних трав.

Численними полотнами Василь Гелетко не тільки художньо відтворює всю біографію Кобзаря, зокрема історію кохання, злети й поневіряння, ілюструє вірші. Він разом з нами розмірковує над місцем митця в цьому непростому, часом жорстокому світі, крізь серце пропускає факти життя поета. Тому такими правдивими видаються створені художником образи Шевченкових сучасників, попередників і наступників, тих, хто творив історію. Тут і отаман Іван Сірко, і Максим Залізняк та Іван Гонта, Семен Гризло, Чорний Ворон, Нестор Махно, Симон Петлюра. На картинах митця оживає цвіт української нації.

Образи жінок у житті Тараса стали темою багатьох робіт художника Василя Гелетка. Фото з сайту mala.storinka.org

Потяг до образотворчого мистецтва, як розповідає сам художник, очевидно, передався йому від мами, яка вміла майстерно вишивати. Доля змусила поїздити світами, працювати за кордоном. В Австрії, Югославії, Угорщині та Німеччині розписував храми, костьоли, писав портрети. Ще у 1990-х мав три виставки в Магдебурзі. Презентував свої роботи на персональній виставці в Парижі.

Повернувшись 1980 року в рідний край, багато працював, займався іконописом: створював іконостаси для українських церков. Створив барельєф гетьмана Івана Мазепи в Білій Церкві. Виставки полотен Василя Гелетка з успіхом проходили в Києві, Одесі, Черкасах, Каневі та інших містах.

Шевченкіана в його творчості займає особливе місце. Аби зануритися в атмосферу позаминулого століття і якомога реалістичніше відтворити життя улюбленого митця, художник не тільки детально вивчив усю його творчість та біографію. Перечитав про нашого видатного земляка все, що тільки міг знайти, видане в нас і за кордоном. Якось, коли ще важко було відшукати заборонені цензурою книжки, йому потрапив до рук перефотографований записник Шевченка. Вчитувався у власноруч написані поетові рядки й намагався осягнути хід думок автора «захалявничка», вловити його настрій. Подумки переносився в ту епоху, ходив поруч із Шевченком, вслухався в цокотіння кінських копит, репліки сучасників Тараса, а пензель ніби сам робив свою справу, вимальовуючи такі далекі й водночас близькі образи. Так лягали на полотно обриси казахського степу, оживала пахуча зелень весняних Моринців, ховалася смутна задума у глибоких очах поета.

У Дмитра Вовка ще багато творчих задумів

Геній Тараса Шевченка вже багато років тому полонив і вчителя музики Дмитра Вовка із села Лип’янка колишнього Шполянського району на Черкащині. Він не тільки зовні схожий на Шевченка, а й має офіційний статус його двійника. З дитинства захоплювався творчістю великого земляка. Читаючи зі сцени вірші Кобзаря, виконуючи пісні, якось зауважив, що захоплені відгуки односельці та їхні гарячі оплески зумовлені ще й схожістю його на Тараса Григоровича. Узявши якось участь у республіканському конкурсі двійників поета, Дмитро Вовк ще більше загорівся ідеєю показати на сцені самого Шевченка. Природа по сприяла цьому, наділивши вчителя пишними вусами, виразними бровами, відповідною формою голови. Та й сам його голос, акторська манера, уміння зі сцени донести до глядача думки й настрої твору, який виконував, — усе свідчить про те, що перед нами людина з неабиякими здібностями.

Цікаво, що, за словами самого Дмитра Васильовича, його прадід Денис родом із Товмача цього самого району, а прізвище його було Шевченко. Нині дослідити, звідкіля взялися Шевченки в його роду, важко, але це не важливо. Найголовніше те, що у творчості Тараса Григоровича він знайшов і своє покликання. Адже донести до людей думки й почуття Кобзаря — це висока місія майстра сцени.

Заслужений працівник культури Дмитро Вовк не тільки майстерно декламує твори Шевченка, а й пише на його вірші музику. Приміром, із піснею «Тече вода в синє море» торік став лауреатом фестивалю-конкурсу імені Назарія Яремчука «Пісня буде поміж нас» у Вижниці. Нині соліст гурту «Срібні струни» працює над новими творами Шевченкіани.



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua