Чемпіон світу з боксу
Тарас ШЕЛЕСТЮК
Сьогодні в Сумах його не тільки знають, а й упізнають. Блискуча перемога Тараса Шелестюка на недавньому чемпіонаті світу з боксу в Баку принесла спортсмену не тільки золоті медалі і лідерство, а й визнання та славу. Хоча до останнього, як зізнається Тарас, він ще не встиг звикнути.
— Тарасе, коли ти усвідомив, що виграв фінальний бій у свого титулованого суперника казаха Сєріка Сапієва?
— На самому початку бою, тільки-но пролунав гонг. Глянув на Сєріка і відчув, що він хвилюється і навіть нервує. До того ж, знав його тактику, бо до цього двічі зустрічалися, і обидва рази я програв. Це було позаторік у Мілані і в цьогорічному травні в Казахстані. Мені не було що втрачати, тож відразу пішов у бій. З тренером Володимиром Анатолійовичем обрали цілком правильну тактику, і протягом усіх раундів мені вдалося диктувати свої умови і правила.
— До фінального бою тобі вдалося перемогти кількох іменитих спортсменів, серед яких данець Торбен Хольдт Келлер, кубинець Карлос Суарес (до речі, срібний призер Олімпійських ігор – 2008), француз Алексіс Вастін та інші… Який із поєдинків був найважчим?
— З кубинцем. З ним боксував доволі рівно, був точнішим на завершальних стадіях, що й принесло перемогу з рахунком 17:15. Перевага незначна, але важливий результат.
— А хто першим привітав із золотим фіналом і як відзначали перемогу?
— Тренер, який був поруч і всіляко мене підтримував, товариші по команді. Потім, коли забрав зі спортивної сумки свій мобільний, побачив цілу зливу есемесок і пропущених дзвінків. Звісно, перші були від тата й мами, які вболівали за мене вдома, молодшого брата Богдана із Сум – він, на жаль, не поїхав на чемпіонат, хоча й мав усі шанси (Богдан Шелестюк також професійно займається боксом. – Авт.). Були вітання від казахських уболівальників, хоча я переміг їхнього земляка.
Усією командою пішли до ресторану, де нас пригощали стравами азербайджанської кухні. Смачно! Особливо сподобався напій на кшталт нашого узвару, але настояний на кизилі. Потім гуляли містом – нам улаштували екскурсію. Дуже цікаво і красиво. До цього я не був в Азербайджані, а перебування на чемпіонаті обмежувалося готелем і спортивним комплексом.
— До речі, які у тебе стосунки із Сєріком?
— Прекрасні. Ми з ним давні друзі, поза рингом чимало часу проводимо разом. Як, до речі, і з багатьма іншими боксерами. То тільки в поєдинках ми суперники, а так – друзі.
— У тебе спортивна сім’я?
— По суті, ні. Мама Олена Юріївна – вчителька, батько Олександр Петрович – коваль. Свого часу тато займався боксом на рівні другого спортивного розряду, однак зазнав травми і припинив заняття. А ми з Богданом вирішили продовжити його справу.
Міць ударів Тараса (на фото ліворуч) відчули на собі усі суперники. Фото з сайту boxnews.com.ua
— В інших видах не пробував себе?
— Навіть не намагався. Хоча дуже люблю футбол: коли приїжджаю додому, неодмінно віднаходжу час поганяти м’яча. У нас у дитинстві була чудова дворова команда – виступали на різних змаганнях. До вподоби баскетбол, великий теніс, плавання.
— А як потрапив до Сум і наскільки тобі комфортно в слобожанському місті?
— Тут мешкаю з 2006 року. Приїхав на запрошення тренера Володимира Віннікова. Я йому вельми вдячний і за науку перемагати, і за тепле ставлення. Ми з Богданом для його родини, як сини. А щодо Сум, то я їх буквально обожнюю – так тут любо, затишно, чарівно.
— Зараз ти випускник Глухівського педагогічного університету. Як вдається поєднувати навчання з тренуваннями, зборами, змаганнями?
— У мене вільне відвідування, за що дяка колективу вишу. Найближчими днями їду до Глухова, аби попрацювати над навчальним планом. До кінця цього року маю індивідуальну програму спортивної підготовки. Це зовсім не означає, що б’ю байдики. Так само щоденні тренування - щонайменше 2-3 рази по 3-4 години. Навантаження різні – бігаю, плаваю, підіймаю гирі, штангу… Якщо випаде відвідати Крим, тренуватимуся в тамтешніх горах.
Ще розраховую з’їздити до Франції. Після того, як став чемпіоном світу, одержав запрошення від тамтешньої Федерації боксу. Хочеться побачити світ, бо за кордоном бував рідко. Хоча і за Макіївкою вже скучив.
— Тарасе, це правда, що у тебе з братом немає власної квартири і ви винаймаєте житло?
— На щастя, вже неправда. За кілька тижнів до нового року голова Сумської облдержадміністрації Юрій Чмирь вручив ордер на трикімнатну квартиру, а перед цим чек на 15 тис. гривень. Тож наразі готуємося до новосілля. Допомагає голова Федерації боксу Сумської області Володимир Демура – з ним завжди можна вирішити будь-які нагальні питання.
— Не за горами – олімпійський ринг у Лондоні. Зайве запитувати, але…
— Так, наполегливо готуюся до наступної Олімпіади і маю намір виступити якомога успішніше. Боксери, які приїдуть до Лондона, орієнтуються на мене і вже зараз вибудовують відповідну стратегію і тактику. Усвідомлюю, що боротьба буде важкою і відповідальною. Надто серйозні такі суперники, як Крішан Вікас з Індії, вже згадуваний француз Алексіс Вастін, інші відомі спортсмени.
— Чи плануєш після Олімпіади зайнятися професійним боксом і чи були пропозиції?
— Пропозиції були – і не одна. Справді, маю намір стати професіоналом, але дещо пізніше. Я ще не вичерпав себе в любительському боксі.
— Так і виступатимеш за Суми чи, може, поїдеш до столиці?
— За Київ і без мене є кому виступати, а от за Суми – із задоволенням. Та нащо кудись їхати, коли мені тут усе стало своїм і рідним. До того ж, я й досі неодружений (сміється), а тут живе моя наречена, студентка. Вона цього року завершує навчання. Не буду загадувати, але мені скоро 26 – час думати про власну сім’ю. Моя дівчина - сумчанка – найкраща і найчарівніша, тож я звідси – нікуди.
Олександр ВЕРТІЛЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Тарас ШЕЛЕСТЮК. Народився 30 листопада 1985 р. у Макіївці Донецької області. Студент V курсу Глухівського Національного педагогічного університету ім. О.Довженка. Чемпіон України з боксу 2008 р. і світу 2011 р. (вагова категорія до 69 кг). Майстер спорту. Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня. Тренер – Володимир Вінніков.