Чи не парадокс? У світі досі ніхто не взяв на себе сміливість поставити гирю на одну з шальок терезів, де зважуються вигоди та ризики від використання генетично модифікованих організмів, водночас понад 20 країн вирощують трансгенні культури. Робить це й Україна.
Хоч офіційно на нашій території не зареєстровано жодного ГМО-сорту, фахівці кажуть, що у найбільшій кількості ГМО наявні в тій харчовій продукції, де використано, наприклад, сою, соєвий білок (ковбасні вироби; продукти дитячого харчування; напівфабрикати; продукцію із сої; соєве молоко), кукурудзу (кукурудзяне борошно; пластівці; заморожені овочі). Тому споживач повинен уважно читати склад продукції, і якщо до неї входять ці компоненти, то є ймовірність, що міститься ГМО.
Замовчування ризиків
Іноземні біотехнологічні компанії сплять і бачать, щоб усі українські аграрії перейшли на вирощування їхніх сортів, агітуючи спрощенням технологій вирощування, зменшенням забруднення навколишнього середовища пестицидами, отрутохімікатами та значним підвищенням урожайності. Водночас не дуже афішують інший бік медалі: не вивчено впливу на екосистеми, людей, генетично змінені організми, які з’являються випадково, можуть перетворитися на носіїв нових хвороб. І ВООЗ застерігає, що вживання ГМО-продукції містить потенційні ризики для здоров’я людини.
Деякі українські науковці категорично проти вирощування на українських чорноземах трансгенів й агітують за органічне виробництво. Деякі констатують: упровадження ГМО в сільськогосподарське виробництво в Україні потрібно здійснювати з дотриманням національних економічних інтересів і зі збереженням й раціональним використанням найбагатшого генофонду рослинного світу.
Формальні зміни
Україна підписала та ратифікувала Угоду про асоціацію з Євросоюзом і працює над адаптацією власного законодавства до законодавства ЄС. Група депутатів пропонує спростити реєстрацію на території України ГМО та продукції, виробленої з їх застосуванням, за умови їх реєстрації в Євросоюзі. Свою ідею вони втілили в законопроекті №1844 про внесення змін до Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів».
Але в парламентській експертній групі з євроінтеграції, яка проводить експертизу поданих до парламенту законопроектів щодо їх відповідності європейському праву, зробили висновок, що документ у такому вигляді не можна ухвалювати. Юристи кажуть, що Україна буде зобов’язана ввести процедуру реєстрації ГМО, дозволених в ЄС, але український законодавець повинен враховувати те, що держави ЄС мають право обмежувати або забороняти на своїй території навіть такі дозволені ГМО, чим активно користуються. Окрім того, держави-члени ЄС зобов’язані вести реєстри ГМО для контролю можливих наслідків для навколишнього середовища, і ці реєстри повинні бути доступними для громадськості. У національному реєстрі, згідно з правом ЄС, мають бути відомості про сам продукт ГМО, а також дослідження про його безпеку.
В експертній групі констатують, що український законодавець пропонує внести лише формальні зміни до нормативно-правової бази, не враховуючи системних ризиків від бездумної спрощеної реєстрації ГМО для здоров’я людей і довкілля.
І справді, подивімося порівняльну таблицю норми чинного закону та законопроекту: вони відрізняються лише словами «державна реєстрація ГМО та продукції, виробленої з їх застосуванням, котрі внесені рішенням Європейської Комісії до Спільного реєстру ЕС, здійснюється за спрощеною процедурою, визначеною Кабінетом Міністрів України». Жодних натяків на право обмежувати або забороняти на своїй території навіть дозволені ГМО тощо.
Контроль — теоретичний
По уточнення, що нині відбувається в Україні з ГМО, чому трансгени вже вирощують у нас, але не реєструють, «Урядовий кур’єр» звернувся до завідувача відділу ринку матеріально-технічних ресурсів ННЦ «Інститут аграрної економіки» Олександра Захарчука.
Науковець насамперед нагадує, що ГМО — це рослини, ДНК яких модифіковано генетично-інженерними методами, внаслідок чого отримують нові сорти зі специфічними ознаками. Приклад таких — стійкість до гербіцидів, шкідників, несприятливих природних умов (солестійкість, засухостійкість тощо) чи набуття нових якостей харчового значення.
Нині використання ГМО в Україні регламентує Закон України від 31 травня 2007 року №1103 «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» та урядова постанова №808 «Деякі питання проведення апробації (випробування) та реєстрації генетично модифікованих організмів сортів сільськогосподарських рослин». Крім того, ухвалено постанову КМУ від 18. 11. 2009 року №1223 «Про затвердження тарифів за дії, пов’язані з проведенням апробації (випробувань) генетично модифікованих організмів сортів сільськогосподарських рослин у відкритій системі».
Як зауважує експерт, відповідно до статті 13 закону про біобезпеку, заборонено вивільнення в навколишнє середовище ГМО до їх державної реєстрації (тобто можна лише апробовувати сорти в закритих системах), а стаття 18 за порушення вимог цього закону і ухвалених на його основі нормативно-правових актів тягне за собою цивільну, адміністративну, дисциплінарну і навіть кримінальну відповідальність. Але, на жаль, дій щодо порушників законодавства держава не застосовує досі. У нас нема структур, які здійснювали б фітоконтроль експортної продукції сільськогосподарської галузі на наявність ГМО, до експортних поставок українського походження може потрапити генетично модифікована продукція. Це може спричинити істотні негативні наслідки для нашої держави, завдаючи шкоди іміджу України як експортера, і накладення великих штрафів.
«В Україну ГМО для вирощування ввозять двома шляхами: під виглядом фуражного зерна або з підробленими сертифікатами. На митних пунктах немає ні лабораторій, ні фахівців для визначення вмісту ГМО у ввезеному в країну насіннєвому матеріалі. При цьому Мінагрополітики не повною мірою контролює насіннєвий матеріал, що може призвести до витіснення традиційно вирощуваних рослин генетично модифікованими. Брак програм нагляду за полями та систематичного обліку і контролю проданого насіння заохочує сільгоспвиробників використовувати нелегальну (на сьогодні) технологію», — зазначає Олександр Захарчук.
Експерт каже, що Мінагрополітики тільки розробляє нормативно-правову та законодавчу базу для створення прозорої системи реєстрації генетично модифікованих організмів і видачі дозволів на польові випробування трансгенних рослин. Також планують створити систему контролю біобезпеки відповідно до євростандартів, що містить такі вимоги, як ізольованість посівів, утилізація залишків виробництва та перероблення, роздільне транспортування і зберігання продукції, її маркування для споживача.
Ознака сучасної країни
Широко застосовувати комерційне культивування ГМО у світі почали у середині 1990-х років. Відтоді їхнє використання зростає щороку. Найбільше вирощують генетично модифіковану сою, кукурудзу, бавовну та ріпак. Станом на 2014 рік трансгенні рослини, згідно з даними Міжнародної служби з придбання агробіотехнічних розробок (ISAAA), вирощували вже на площі 175,2 мільйона гектарів, або 12% загальних 1,5 мільярда га світових площ сільгоспземель, або майже 5 посівних площ України.
Олександр Захарчук каже, що в результаті незаконного і неконтрольованого вирощування генетично модифіковані культури поширилися на всій території України. За розрахунками науковців та експертів, щонайменше мільйон гектарів української землі, або 3% її загальної площі, зайнято генетично модифікованими культурами, з яких понад 60% припадає на сою, 30% — на кукурудзу, решта — на ріпак, картоплю та цукрові буряки.
«Потрібна дієва система біологічної безпеки, що є необхідною ознакою сучасної країни, яка дбає про своїх громадян. Реалізація окремих положень закону про біобезпеку не повинна означати автоматичного і безконтрольного дозволу на використання трансгенних рослин і їхніх інгредієнтів після проведення формальної процедури реєстрації. Мінагрополітики повинно контролювати, які генетично модифіковані сорти, яких культур, на яких полях, в яких масштабах вирощують і для чого, а після точної й повноцінної інформації про це ухвалити виважене рішення про подальшу стратегію поведінки. Потрібно на державному рівні визначитися щодо використання та поширення ГМО: які саме сорти трансгенних культур і з якими ознаками потрібні в Україні й чи потрібні взагалі. Якщо потрібні, то де і якою мірою держава готова потрапити в залежність від світових виробників насіння, а де підтримувати власну селекційну науку, зокрема і у створенні власних генетично модифікованих сортів. До речі, значною частиною внутрішнього ринку сортів овочевих та деяких технічних культур вже володіють іноземні компанії», — зазначає науковець.
Прибічники генно-інженерних технологій пояснюють необхідність вирощування генетично модифікованих культур збільшенням виробництва продовольства у зв’язку з поширенням на планеті голоду, а також підвищенням попиту на продовольчі культури для виробництва біопалива. А науковці-патріоти звинувачують їх у лобізмі інтересів певного кола виробників, що стосується й народних депутатів, які роблять це за великі гроші.
Найгірше те, що українські закони не працюють на державу, людей, бо їх просто не виконують. Тож навіть якщо законопроект, очевидно, за умови ретельного доопрацювання й стане законодавчим актом, то немає впевненості, що ГМО таки реєструватимуть в Україні, правдиво вказуватимуть їхній вміст у продуктах, а споживач матиме достовірну інформацію, щоб проголосувати своїм гаманцем.
ПРЯМА МОВА
Василь ПИНДУС,
керівник Іллінецького державного аграрного коледжу:
— Україна на своїх чорноземах не зможе прогодувати всіх голодних у світі. А ось про що треба думати, то це про здоров’я нації й про те, якими ці чорноземи дістануться нащадкам у спадок. Не хотілося б, щоб загидженими.