ПРОЕКТ
Музей ініціював міжнародну акцію «Згадаймо їх… Вони жили в роки голодоморів!» задля встановлення імен усіх українців, що померли від голоду
У липні Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» відзначає своє народження — його було створено 2009 року. «Урядовий кур’єр» розповідає, чим нині живе музей найболючішої пам’яті.
Леся ОНИШКО,
заступник директора меморіалу,
кандидат історичних наук
для «Урядового кур’єра»
Мабуть, сьогодні мало хто заперечує факт Голодомору 1932-1933 років в Україні. Погоджуються й з твердженням, що в ході катастрофи, спричиненої політикою сталінського тоталітарного режиму, загинуло близько чотирьох мільйонів українців. За цією цифрою стоять долі конкретних людей, які мали свої бажання, мрії, будували плани. Але їхній світ був брутально сплюндрований більшовицькими політичними, економічними, соціальними експериментами. Більшість імен цих людей ще й сьогодні не відома широкому загалу, що вже говорити про глибинні дослідження способу життя покоління 1920—1930 років!
Встановити імена всіх
З метою виправлення цієї ситуації Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» ініціював міжнародну пошукову акцію «Згадаймо їх… Вони жили в роки голодоморів!», приурочену до 80-х роковин Голодомору 1932-1933 років для встановлення імен жертв голодоморів першої половини ХХ століття в Україні. Цим проектом музей продовжив уже започатковану Українським інститутом національної пам’яті справу зі встановлення імен людей, вбитих голодом.
У 2008 році було підготовлено й видано Національну книгу пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Це меморіальна книга в 19 томах і 21 книзі, яка висвітлює політично-економічні причини та соціально-демографічні наслідки Голодомору 1932-1933 pp. в регіонах України, які входили до складу колишньої УСРР. Основним структурним підрозділом видання є мартиролог, упорядкований за матеріалами книг про смерть районних рацсів 1932-1933 pp.
У виданих томах Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні вміщено імена 882 тисяч осіб. Відомо, що більшість метричних книг та книг реєстрації смертей були засекреченими ще в 1930-х роках, частину документів знищено під час Другої світової війни та за вказівками державних органів безпеки, тому точну кількість жертв голодоморів в Україні встановити майже неможливо. Однак можна віднайти інформацію про жертви, досліджуючи спогади очевидців, приватні й родинні архіви, які розкидані по всьому світу. Власне, музей взяв на себе ініціативу стати своєрідним центром збору такого роду інформації, щоб у майбутньому створити потужну базу даних, якою зміг би скористатися кожен охочий.
З цією метою музей розповсюджує серед відвідувачів картки обліку жертв голодоморів, які також можна заповнити в on-line режимі, намагається налагодити співпрацю з обласними архівами, краєзнавчими музеями й сільськими громадами, численними організаціями української діаспори.
Результатом цієї праці стало видання Народної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні, яке служить доповненням «Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні». Видання Народної книги — заслуга співробітників музею. Вона укомплектована відповідно до сучасного адміністративного поділу: по областях, районах, населених пунктах. Головною її складовою є мартиролог — реєстр померлих з голоду людей. Списки укомплектовані за трьома головними параметрами: «прізвище, ім’я, по батькові» померлої особи, «рік народження, дата і причина смерті», «дані про особу, яка надала інформацію».
На сьогодні віднайдено імена майже 6500 осіб, яких вдалося розшукати в рамках акції «Згадаймо їх… Вони жили в роки Голодомору!». Зокрема в Черкаській області віднайдено імена 1788 осіб — жертв Голодомору, в Київській 689 осіб, у Кіровоградській 1439 осіб, у Харківській — 2369 осіб.
Разом зі списками померлих з голоду до музею надходить інформація, що розкриває долі окремих людей, торкається життя тієї чи іншої громади — про проведення поминальних заходів, організацію місцевих музеїв, встановлення пам’ятників та пам’ятних знаків на місцях масових захоронень.
У музеї запалюють свічки у пам’ять про померлих від голоду. Фото Володимира ЗAЇКИ
Ініціатива небайдужих людей
У селі Дзензелівка Маньківського району Черкаської області цвинтар, де проводилися масові захоронення жертв Голодомору, було знищено. На його місці в 1935 році розбито парк, а поряд зведено будівлю сільської ради з господарськими підсобними приміщеннями. Лише нещодавно місцевий житель Г. В. Дудник, який вижив у роки Голодомору, віднайшов й оприлюднені імена 533 дзензелівчан, вбитих голодом, а на місці масових захоронень місцева громада встановила пам’ятник жертвам Голодомору.
Ініціативна група жителів с. Кам’янече Новоархангельського району Кіровоградської області загорілася ідеєю організувати Народний музей історії села. З метою зібрати якнайбільше інформації було прийнято рішення вивчити архів місцевої школи — матеріали й напрацювання колишніх вчителів. Серед речей померлого вчителя суспільних наук Пухнатюка Спиридона Юхимовича разом з цікавими розвідками про історію села знайшли записи кінця 1970-х початку 1980-х, що містили списки колишніх жителів села, котрі померли протягом 1932-1933 років. Це майже 1500 осіб. Встановлені старим вчителем імена занесені до реєстру Народної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Цілі сім’ї, цілі родини стали жертвами кістлявої руки голоду: «Химич Наум, 30 років, голод; Химич Марія, 30 років, голод; Химич Петро, 6 років, голод; Химич Віктор, 2 роки, голод; Химич Ганна, 45 років, голод; Химич Самоїл, 15 років, голод; Химич Григорій, 13 років, голод; Химич Олена, 10 років, голод».
Не залишилися байдужими до долі своїх односельчан жителі с. Сахнівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. Встановлено, що під час Голодомору 1932-1933 рр. померло 1110 сахнівчан, з них 400 дітей. Інформацію зібрали селяни, вона зберігається в архіві місцевої сільської ради. На знак вшанування пам’яті про невинно убієнних місцева громада звела величний пам’ятник — «Криницю совісті». Всередині цієї споруди на Стіні жалоби чорною фарбою нанесено імена й прізвища померлих. Імен окремих осіб не вдалося встановити. Читаємо: «Яків Негода … (7 дітей), Захаренко (4 дітей), Крикун (без імені)».
Символічним висвітленням історичних реалій початку 1930-х років є скульптурні композиції, розміщенні в парку села. Їх назви свідчать самі за себе: «Дочка просить у батька шматок хліба, а той не знає, що їй дати», «Мати дає сину останній шматок хліба», «Дитина помирає з голоду на руках у матері».
У фондах Валківського краєзнавчого музею Харківської області зберігаються списки 2150 імен осіб, що померли під час Голодомору 1932-1933 рр. Інформацію зібрано за довідками сільських рад району. За роки незалежності країни зведено пам’ятник жертвам Голодомору в селі Сніжки Валківського району Харківської області, пам’ятник жертвам Голодомору в місті Валки, встановлено пам’ятний знак на Рогозівському кладовищі в місті Валки.
Пошукова акція «Згадаймо їх… Вони жили в роки Голодомору!» стала вагомою ініціативою музею, спрямованою на збереження нематеріальної спадщини українського народу. Кожен, хто володіє інформацією про жертв Голодомору, має змогу долучитися до акції, зробити свій внесок у справу відновлення історичної правди про наше минуле!
ЯК ЦЕ БУЛО
Меморіал має свою історію
Ідея спорудження меморіалу з’явилася дуже давно. Проте активізувалася вона з падінням завіси мовчання над правдою про Голодомор 1932-1933 років. В Україні громадські активісти почали збирати свідчення його очевидців. 1983 року відкрито перший пам’ятник жертвам Голодомору «Розірване кільце» в м. Едмонтон (Канада). 24 липня 1988 року пам’ятник жертвам Голодомору звели жителі села Тарган Володарського району Київської області.
У 1992 році в Україні розпочалася підготовка до вшанування 60-х роковин трагедії Голодомору. І саме тоді вперше матеріалізовано ідею спорудження загальнонаціонального меморіалу, щоправда, не в Києві, а на Полтавщині. Стараннями Українського фонду культури на чолі з Борисом Олійником на Зажур-Горі біля Лубен неподалік Мгарського Спасо-Преображенського монастиря був споруджений перший загальнонаціональний меморіал пам’яті — «Дзвін скорботи». Водночас у Києві 12 вересня 1993 року відкрито меморіальний знак на Михайлівській площі. Його автор — Володимир Веселовський.
Криза 1990-х років відклала спорудження меморіалу в центрі України. Однак з початку 2000-х це питання не сходило з порядку денного. 28 листопада 2002 року Верховна Рада прийняла постанову про 70-ті роковини Голодомору в Україні, третім пунктом якої оголошувався конкурс на кращий проект меморіалу. В грудні 2002 року з’явилося розпорядження Президента Леоніда Кучми про завдання спорудити в Києві меморіал. 12 лютого 2003 року було проведено парламентські слухання щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, за результатами яких прийнято постанову Верховної Ради, де теж йдеться про майбутній меморіал.
Через чергову політичну кризу в Україні питання спорудження меморіалу було відкладене. Президентський указ Віктора Ющенка в липні 2005 року став поштовхом до активізації роботи. Проте визначальним документом, який зобов’язав центральні виконавчі органи розпочати зведення меморіалу, став Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», ухвалений 28 листопада 2006 року.
В січні 2006 року оприлюднене спільне рішення Київської міської державної адміністрації, Міністерства культури і туризму України й Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунальної сфери щодо проведення всеукраїнського відкритого конкурсу на кращий проект Меморіального комплексу. На початку травня того ж року журі визначило три кращі роботи, переможцям і п’яти іншим авторським групам було доручено спроектувати майбутній меморіал. Переможцем другого етапу конкурсу став проект народного художника України Анатолія Гайдамаки.
Меморіал будували протягом 2008 року швидкими темпами. На початкових етапах у розпорядженні будівельників був лише ескізний проект, а повний комплект необхідної документації готували в процесі будівництва. На час відкриття, приуроченого до Дня пам’яті жертв Голодоморів 22 листопада 2008 року, будівельні роботи ще не були завершеними.
Музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» був утворений 8 липня 2009 року відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів. 18 січня 2010 року музей отримав статус національного. Автор проекту — народний художник України Анатолій Гайдамака, архітектор — Юрій Ковальов.