Саме прізвище жительки Ужгорода Лесі Дубенко говорить про те, що вона не з податливого тіста, а з твердого матеріалу. Проте це ще не означає, що вона не може бути м’якою і ліричною. Особливо коли бере в руки скрипку.
Класика відразу за вікном
Музика оточувала Лесю змалку. І не лише тому, що батько Борис Григорович, який приїхав на роботу до Ужгорода з Умані, чудово грав на кількох музичних інструментах. Грав як аматор, але серцем і душею. Класичні мелодії лунали попід вікнами щодня. Звуки народжувалися у стінах Ужгородського музичного училища, класи якого, концертний зал розташовано навпроти її будинку. Тож нічого особливого не було в тому, що після восьми класів переступила поріг саме цього закладу.
Випускницею влилася у групу оркестру обласного муздрамтеатру, а через п’ять років стала художнім керівником Ужгородського районного будинку культури. До цього закладу Леся проклала стежину ще коли навчалася в музучилищі.
Скільки разів її учнівська скрипка звучала на концертах інструментальних ансамблів районного будинку культури — не злічити! Жива копійка, яку вдавалося на цих виступах заробити, для юної скрипальки була, далебі, не зайвою. Водночас набувала практики концертного музикування, досвіду живого спілкування з людьми.
І тоді не припускала, що районний осередок культури буде робочою зупинкою довго. А сталося саме так: колеги оцінили її товариську вдачу, районне керівництво — здібності лідера, вміння об’єднувати людей та заряджати їх творчою енергією. Та вже скоро мине півтора десятиліття, як Леся Дубенко керує закладом, відповідаючи за діяльність центрів дозвілля на Ужгородщині.
У репертуарі «Рапсодії» насамперед народний мелос
А чому б не створити на базі районного будинку ще один інструментальний колектив, який виконував би народні твори? Той, у якому задаватиме тон сама вона, Леся Дубенко. Подумала — створила. Поп-фолк, а простіше кажучи, народні мелодії в сучасній обробці неабияк популярний, в цьому стилі виступають чимало колективів. Щоб і собі ступити в ту річку, не боячись потонути, треба було набратися сміливості. І вона разом із подругами Аліною Гвоздь, Надією Карпинець, Алєсею Фіщенко-Пулєй, іншими виконавцями ступила. Тож їхня річка, а саме інструментальний музичний колектив «Рапсодія» понесла води Закарпаттям і далеко за його межі.
«Рапсодія» стала бажаною на святах і фестивалях удома, а також у сусідніх Словаччині, Угорщині, віддаленішій Чехії. Музикантів з Ужгорода, які встигли заслужити звання «народний колектив», запрошували на відзначення професійних свят лісівники, аграрії, держслужбовці, організатори весіль і народних гулянь. І є легке пояснення цього: що може бути миліше вуху закарпатця, який виростає в атмосфері народних співанок, ніж ті улюблені мелодії. Якщо додати до цього сучасне аранжування карпатських мелодій, то й поготів. У «Рапсодії» не відмовляються від сучасних композицій, але народний мелос — насамперед.
Не святі вареники ліплять
Хто вперше бував на концертах у селах Ужгородщини, дивувався: аматорські колективи, змінюючи одні одних, здатні виступати годинами. Усе дуже просто: в усіх центрах дозвілля працюють старанні художні керівники, які залучають до аматорства молодь, знаходять окремо від державного фінансування й спонсорів.
І не дивина для сільських культурних діячок, якщо Леся Дубенко, осідлавши власне авто, примчить у будь-який клуб на репетицію, а там і допоможе організувати свято, і сама візьме в ньому участь.
Також вона виступає як ведуча на обласних, районних заходах. Організатори знають: якщо свято веде Леся Борисівна, будуть драйв та імпровізація, а це половина загального успіху.
Цікаво, що, перебуваючи у Словаччині, автор цих рядків кілька разів переконувався, як Леся Дубенко з подругами підкорювала ще й… кулінарні вершини. Ужгородки готували там вареники на Святі пирога (словацька назва відомої в нас страви). Вдалося їх покуштувати й мені. Щоправда, з проблемами, бо з ужгородської каструлі розхапували смачне вариво найшвидше. На завершення наші жінки ще й грали та співали для словаків закарпатських мелодій і співанок. А наша героїня виступала у складі «Арніки» — створеного з її ж ініціативи вокального колективу.
Закордон — не розкіш, а потреба
За багато років до введення безвізового режиму Леся Дубенко культурно встигла освоїти всі суміжні країни. А почалася закордонна епопея не з них, а з турне у складі збірного симфонічного оркестру, очолюваного диригентом-земляком Віктором Плоскіною в Південній Кореї. Тримісячна поїздка в Південно-Східну Азію додала азарту. Згодом уже у складі «Рапсодії» з 2010 року один за одним розпочалися закордонні концерти. У творчий літопис вписано ІV Міжнародний фестиваль весільних обрядів в Угорщині в містечку Айка, 46-й та 48-й Міжнародні фестивалі фольклору русинів-українців у місті Камйонка, ХV Міжнародний фольклорний фестиваль русинів-українців у словацькому селі Пихня. Словацьких гастрольних виступів було найбільше: «На крилах пісні» у місті Гуменне, 39-й Міжнародний фестиваль виготовлення вареників у селі Пудгородь, Маланчин вечір, а також ХІІІ Європейський фестиваль культури народів і народностей — обидва в місті Кошице, відкриття центру української культури в місті Пряшів. А ще були Сербія, Білорусь й Польща.
Один із трьох сольних концертів Лесі Дубенко теж відбувся за кордоном — 2013-го у чеському місті Злін. Йому передували виступи «Рапсодії» у Чехії — І фестиваль української культури та V Карловський гастрономічний фестиваль.
Не давати простою скрипці!
Усе це більш ніж десять років поєднувалося із грою в симфонічному оркестрі Закарпатської обласної філармонії. Саме там відточувала майстерність, підтримувала форму. Адже у грі на скрипці, як на жодному інструменті, відкату в майстерності не оминути, якщо не рухатися вперед.
Останніми роками Лесю Дубенко затягнуло у круговерть далеке закордоння. В один із попередніх років, відгукнувшись на запрошення камерного оркестру імені Яноша Лавотти з угорського міста Шаторолйоуйгей, вона виступала в німецькому Бремені. Тоді й пощастило побувати на могилі Баха та в його музеї у Лейпцигу.
Пів року тому, гастролюючи із Дніпровським симфонічним оркестром, об’їздила пів Європи. Лесина скрипка звучала в Берлінській філармонії, іспанському Palaude la Musica Catalana, Женевському Вікторія-холі, концертних залах Барселони, Мадрида, Берна, Берліна. Під час відпустки за місяць — шість європейських країн! Ще раніше такі самі поїздки відбулися разом із хмельницьким і маріупольським оркестрами.
«Я освоїла чи не всю Європу, та все одно моя земля — Закарпаття», — коментує скрипалька свої часті закордонні поїздки.
У контактуванні із закордоном допомагає знання іноземних мов. На творчому вечорі в Ужгороді бельгійського саксофоніста керівники філармонії шукали перекладача з французької. Це виявилося непросто, бо потрібні знання музичної термінології. Леся Дубенко, прийшовши на виручку, чудово впоралася із завданням.
Бути організатором аматорської культури, музикантом-професіоналом, люблячою донькою для матері, турботливою матір’ю для власної доні — все це так природно для Лесі Дубенко.
Ще такий штрих: її тенісна ракетка шоста серед працівників культури Закарпаття, а найулюбленіше заняття — підкорення гірських вершин. Багато з них не лише на місцевості, а й у житті вже подолано. Скільки їх попереду — хтозна. Але вже й так зрозуміло, що на раніше взятих Леся Дубенко не зупиниться.