Його називають Титановим Джексоном. Справжнього імені 25-річний колишній шахтар із Павлограда, боєць 20-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї бригади, не називає. Розповів, що в нього незакінчена вища освіта — навчався у Донецькому юридичному інституті МВС, строкову службу проходив водолазом у Севастополі. Має двох братів і двох сестер. Він старший. І донечку — їй трохи більше рочка. Україна нагородила свого сина орденом «За мужність» ІІІ ступеня, Литва вручила відзнаку за захист Української держави та ЄС.
Торік 27 серпня у місті Мар’їнка Донецької області ворожий міномет пробив молодому солдатові голову і залишив у його тілі понад сотню осколків. Лікарі витягли 83, серед них ті, що зупинилися лише за 2 мм від центральних судин мозку. Понад шість годин тривала складна операція, яку робили нейрохірурги Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І. Мечникова Андрій Сірко та Григорій Пилипенко. Були ще операції: для відновлення черепа і захисту мозку лікарі встановили пацієнтові титанову пластину. Так солдат народився вдруге. І отримав ще одне ім’я — Титановий Джексон. Потім була тривала реабілітація в Польщі й Литві.
«Батьки сказали, що 2014 року для них не існує. Весь цей час вони молилися за порятунок мого життя. Нині мене з армії списали. Але якби можна було, пішов би туди, бо знаю ціну захисту країни. Започатковую організацію для допомоги бійцям, пораненим, волонтерам, переселенцям, які живуть на українській землі в зоні АТО», — поділився планами Титановий Джексон.
.jpg)
Неважких сюди не везуть
«999-й... 1000-й... 1001-й... Троє бійців із різних місць, але в усіх мінно-вибухове поранення головного мозку з тяжкими переломами кісток черепа. Три операції виконав доктор медичних наук Андрій Сірко: одну за одною, дев’ять годин поспіль. Усі живі. Життя двох поза небезпекою. За тисячного ще поборемося. Боже, зроби всі їхні номери щасливими!» — записав 10 лютого на своїй сторінці у Фейсбуці заступник головного лікаря клінічної лікарні Юрій Скребець.
До цієї лікарні потрапляють найскладніші пацієнти. З початку бойових дій в Україні тут проліковано понад 1270 важкопоранених, тільки в 2015 році — понад 400.
— Це множинні поранення грудної клітини, черепно-мозкові з ушкодженням судин та нервів. Понад половина поранених потрапили до нас у критичному стані. При цьому летальний показник маємо невеликий: 1,1%. Це кращий показник у військовій медицині. Наші лікарі провели понад тисячу оперативних втручань за невідкладними показниками, всього 2300 операцій. Понад п’ять тисяч годин хірурги перебували в операційній. Пораненим перелито близько тонни крові. Останнього разу, коли ми проводили донорський день, кров для них здали 700 людей. Більше ми не змогли прийняти фізично, хоч охочих було дуже багато, — розповідає головний лікар професор Сергій Риженко.
Нещодавно він отримав національну премію «Людина року-2014» в номінації «Кумир українців». Під час нагородження у столичному Палаці «Україна» Сергій Риженко зауважив, що ця нагорода — визнання героїчної праці всього колективу лікарні імені І. Мечникова і вивів за собою на сцену лікарів, які рятують життя пораненим бійцям.
Функції цивільної лікарні ніхто не скасовував
Як цивільним лікарям вдається успішно лікувати військових? Мені сказали, що став у пригоді попередній досвід лікування потерпілих у різних надзвичайних ситуаціях: це і вибух житлового будинку на вул. Мандриківській у Дніпропетровську, і масштабна аварія на залізничному переїзді в Марганці та інші катастрофи техногенного характеру. Але так, щоб напруга тривала щоденно і щонічно…
Перші пацієнти з вогнепальними пораненнями прибули до лікарні ім. І. Мечникова 9 травня 2014 року. Дуже скоро медики почали відрізняти важкі багатоосколкові ушкодження, мінометно-вибухові травми, коли пронизано наскрізь кілька органів, з великою кровотечею.
— На жаль, ми здобули досвід, написаний кров’ю, — каже заступник головного лікаря з надання екстреної медичної допомоги Олександр Толубаєв. — Надаємо медичну допомогу 24 години на добу. Не буває, щоб до нас звернулися і ми відмовили. Лікарня обласна, із прибуттям поранених ми не припинили виконувати своїх функцій цивільної лікарні. Маємо сильні нейрохірургічну, травматологічну, хірургічну служби, шість реанімацій.
Від початку війни була велика потреба в антибактеріальних препаратах, сучасному обладнанні. Але підтримка волонтерів, простих людей, обласної адміністрації, підприємств допомагають ці питання розв’язувати і зберігати життя бійців.
— Якби не ця підтримка, наша медична допомога не була б такою ефективною, — продовжує Олександр Толубаєв. — За спонсорські кошти придбали нейрохірургічний мікроскоп, який дає змогу проводити на високому рівні оперативне втручання. Адже бачимо металеві частки, уламки кісток у голові поранених, які обов’язково треба видалити. Інакше вони можуть призвести до тяжких наслідків. Завдяки благодійникам встановлено новий комп’ютерний томограф. Утім, нам ще потрібні сучасні апарати штучної вентиляції легенів, якими мають оснастити реанімаційні відділення. Пораненими опікуються дуже досвідчені лікарі, їхній список великий. Не можу не відзначити праці медсестричок, санітарок. Понад 150 бійців ми відправили на реабілітацію в Німеччину, Естонію, Польщу, але найбільше — в Литву. Вдячні литовському народу за підтримку.
«Якщо людина хоче, вона викарабкається»
Курс лікування й реабілітації в одній із клінік Литви проходить і 16-річний Ілля Луценко, якого буквально повернули у цей світ мечниковці. Торік у серпні підліток гуляв із другом поблизу блокпоста під Маріуполем. Випадковий постріл терористів — і в нього важке черепно-мозкове поранення. До дніпропетровських нейрохірургів Іллю доправили санітарною авіацією. Багато днів у реанімації мати ні на крок не відходила від сина, і нарешті він сказав перше слово. На реабілітацію хлопця відправили до Литви. Коли по тамтешньому телебаченню показали сюжет про українського хлопця, литовці зібрали 300 тисяч євро на відновлення його здоров’я — Ілля Луценко вже розмовляє, почав ходити.
— Цей випадок унікальний, бо при такому ушкодженні мозку вдалося видалити всі уламки і врятувати життя. Спрацювали майстерність хірургів, мамині молитви і допомога волонтерів. Це наша і їхня перемога. Ілля Луценко та Джексон дуже хотіли одужати. Якщо людина хоче, вона викарабкається, — зазначає заступник головного лікаря. — Унікальний і випадок з Дмитром Ярошем, який також зазнав важкого поранення. Через розтрощений ліктьовий суглоб командир міг втратити руку. Операція, яку зробив Іван Жердєв, пройшла ідеально. Це визнали фахівці з Ізраїлю, які робили Ярошеві другу операцію. Ліктьовий суглоб вдалося відновити. Є велика надія, що руку йому врятовано.
ІЗ ЗАПИСІВ У ФБ ГОЛОВНОГО ЛІКАРЯ СЕРГІЯ РИЖЕНКА
«Динаміка за надважкими позитивна. Боєць із глибокими опіками очей, обличчя і тулуба вже бачить. Обличчя обвуглене. Гострий діаліз, проведені операції дають надію. На обході сказав: «Докторе, я вас бачу! Це не моє обличчя, це обличчя війни».
«Володька вижив. 25 років, дуже важкий. У Мечникова прибув уночі з високою травматичною ампутацією обох ніг. Вогнепальні поранення рук, опіки обличчя, шиї, живота, паху. Велика крововтрата. Стан стабілізували. Перелито понад 4 літри препаратів крові. Штучна вентиляція легенів. Опритомнів, чекає на рідних».
«Довга і важка ніч. Прибуло шестеро бійців. Сергій на межі. 37 років. Під час обстрілу зруйнувалася будівля. Крововилив у мозок, перелом основи черепа, розрив нирок і селезінки. Кровотеча у черевній порожнині. Три бригади, три операції одночасно. Шість годин боротьби в операційній і важка ніч у реанімації. Напевно, у Бога для героїв свої прогнози».
«Передова — борт — Мечникова — операційна. Хлопець повинен ходити. Олексієві трохи за 20. Родом із Хмельниччини. Міна відірвала половину стопи. Операція, крововтрату зупинено. На третій день скаче, як коник: молодість».
«Джексон Джексонович символізує життя. Коли прибув у Мечникова — непритомний, десятки осколків. Нейрохірурги не давали більше відсотка на позитивний наслідок. Тільки сам витримав усе: реанімація — операція, реанімація — операція… Їх було багато. Великий дефект черепа закрито титановою пластиною. Побачив його в суботу на площі Героїв. Каже: «Тепер я Титановий Джексон. На обличчі — радість».