Давид Бурлюк, який народився 1882 року на хуторі Семиротівка на Сумщині, а прожив життя переважно в Росії, Японії, США, пишався своїм українським козацьким корінням за батьківським родоводом та писав про свій живопис: «Мій колорит глибоко національно український». І в літературній творчості він збирався перейти на рідну українську мову, але так і не встиг.
А цей намір всесвітньо знаменитого земляка судилося реалізувати власкорові «УК» у Сумській області письменникові Олександрові Вертілю. Його перша збірка перекладів віршів земляка «Світило Бурлюка зійшло» побачила світ у Сумах в 2009 році. А другу, «Тонкофінгерпринт. Поети брати Бурлюки», нещодавно видрукувано у столичному видавництві «Ярославів Вал» зі вступним словом культуролога Вадима Скуратівського та післямовою мистецтвознавця консультанта аукціонів «Сотбіс» і «Крісті» професора Дмитра Горбачова. Вона презентує 25 кольорових репродукцій картин Давида Бурлюка та відкриває читачам поетичну спадщину його рідного брата Миколи, уродженця містечка Котельва на Полтавщині.
Акіра Судзукі дослідив і описав кожен день перебування Давида Бурлюка в Японії з 1 листопада 1920-го до 16 серпня 1922 року і переклав японською всю його прозу, причетну до цієї країни. Він удруге приїхав на Сумщину 2013 року, щоб відвідати всі місця, пов’язані з Давидом Бурлюком. А про його багатогранну творчість розповів тоді в інтерв’ю Олександрові Вертілю, промовивши слова, які стали б найдорожчою нагородою кожному митцеві: «Для мене немає улюбленішого письменника і художника, ніж Давид Бурлюк».
В Акіри Судзукі та Олександра Вертіля схожі ніби зовсім випадкові причини зацікавлення особистістю Давида Бурлюка. Японець уперше почув про дивовижного українця багато років тому, досліджуючи історії відомих людей, які свого часу побували чи жили на острові Ошима, на прохання свого дядька Кімурі Горо, який облаштовував там меморіальний музей. Олександра Вертіля спонукав на творчі пошуки наприкінці 1970-х професор факультету журналістики Олег Бабишкін, який мав звичку розпитувати студентів про їхні батьківщини. Тоді й зауважив йому: «Родом з ваших країв Давид Бурлюк, приїдете у Суми, поцікавтеся».
Дмитро Горбачов назвав переклади Олександра Вертіля поезії Давида й Миколи Бурлюків блискучими й віртуозними. Олександр Вертіль повідомив, що перекладав із багатьма словниками, і закипали їхні сторінки, коли він по 10 разів звіряв кожне слово: «Я відчував: у віршованих текстах Давида Бурлюка нуртує українська душа».
Прах «батька російського футуризму» Давида Бурлюка, згідно з його заповітом, родичі розвіяли з борту порома над Атлантичним океаном. Скарби ж його української душі збираються воєдино і завдяки японцеві Акірі Судзукі, і земляку, натхненному перекладачеві Олександрові Вертілю. Так, як умів поєднувати у своїх неологізмах Давид Бурлюк іншомовні слова, зокрема в «тонкофінгерпринт» — російське «тонкий» та англійські «finger» (палець) та print (слід, відбиток).
Принцип білінгви — коли кожен вірш Бурлюків надруковано у книжці і в оригіналі російською мовою, і в перекладі українською, — дає змогу читачеві оцінити майстерність перекладача. І хоч Акіра Судзукі наголошує, що Давид Бурлюк — художник, поет і прозаїк елітарний, його творчість зрозуміють далеко не всі, Олександр Вертіль переконує: той, хто сприйме вірші цього поета, який «води, зниклі у просторі, пензлем тонко написав», стане його шанувальником навіки.
Сергій ДМИТРУК
для «Урядового кур’єра»