Цього року Україна отримає високий урожай, вищий за середньорічний за останні п’ять років. Таке переконання висловив під час прес-конференції «Проблеми, виклики та перспективи українського ринку зерна та продуктів його переробки» президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко. На його думку, це відбудеться завдяки вищій врожайності зернових, навіть попри те, що можемо втратити 15% площ посівів і 12% валового збору через анексію Криму і воєнні дії у східних областях.
У трійці лідерів
За підсумками 2013/2014 маркетингового року (МР), який завершився 30 червня, наша держава увійшла до трійки лідерів з експорту зернових, повідомив член ради директорів Групи компаній «Зерно.UA» Андрій Друзяка. Торік наша країна поставила на зарубіжні ринки 32,3 мільйона тонн зернових. А за останнє десятиріччя наростила експорт зернових на 77% (!). Відбулося це за рахунок збільшення частки кукурудзи в експорті та зменшення пшениці та ячменю, пояснив експерт, додавши, що зміна структури посівів в Україні триватиме й надалі. Аграрії орієнтуватимуться на найбільш рентабельні культури — кукурудзу, соняшник, сою, ріпак.
У топ-рейтингу країн-експортерів зернових 2013/2014 МР перше місце дісталось США (72,3 млн т), друге — країнам Євросоюзу (38,5 млн т), четверте — Канаді (28 млн т), п’яте — Росії (26,1 млн т), шосте — Аргентині (24,5 млн т), сьоме — Австралії (21,9 млн т), восьме — Бразилії (20,1 млн т).
Як зауважив Леонід Козаченко, третє місце — не межа можливого. Якщо Україні вдасться у найближчі роки залучити у галузь, визнану урядом як пріоритетна, 15 мільярдів доларів, то вона зможе подвоїти виробництво і експортувати 50 мільйонів тонн зернових, навіть якщо не зможе збирати врожай з анексованих територій. На його думку, 7 мільярдів доларів треба спрямувати на вирішення логістичних питань (закупівлю засобів для сушіння, перевезення зерна по воді, залізницею, на портові термінали) і 8 мільярдів — на забезпечення аграріїв сучасними технікою і технологіями для вирощування та збору зернових.
За словами Леоніда Козаченка, швидке чи повільне залучення інвестицій залежатиме від того, яке рішення буде прийняте урядом у сфері оподаткування аграріїв, дерегуляції логістичної сфери, а також від ліквідації проблем, які й раніше відлякували інвесторів. Зокрема йдеться про корупцію, зарегульованість ринку, недосконалу монетарну політику тощо.
Якщо ж говорити про ціни на збіжжя, то вони цього року досить волатильні. «Якщо закінчення торішнього сезону ознаменувалось рекордним падінням цін на 30—40%, то початок цього — розширенням вилки цін між продовольчим і фуражним зерном до 40 доларів на тонні. Торік вилка становила 5 доларів і 10 — по сезону»,— зауважив Андрій Друзяка.
Не вселяють оптимізму й ціни на технічні культури, що разом зі зміною системи оподаткування може створити чимало проблем аграріям, додав Леонід Козаченко, згадавши тогорічну критичну рентабельність зернових — на рівні 2%.
.jpg)
Вузькі місця — логістика і зберігання
Президент УАК також відзначив, що нині аграрії втрачають 45% ціни зерна на логістиці через зарегульованість системи контролю. Її треба дерегулювати на 90%, адже нічого крім корупційних поборів вона не несе і є найдорожчою у світі.
Крім цього, втрачаємо щорічно близько 4 мільйонів тонн урожаю через недостатню кількість сертифікованих зерносховищ. На сьогодні маємо дво-, триразовий їх дефіцит, зауважив Андрій Друзяка.
«В Україні зведено сертифікованих зернових складів на близько 31 мільйон тонн, або майже на половину валового збору зернових, без олійних. Тоді як у світі ємності зерноскладів мають покривати валовий середньорічний збір з коефіцієнтом 1,2. Наші північні сусіди росіяни мають коефіцієнт 1. У них складів для зберігання сільгосппродукції на 100 мільйонів тонн, у нас на 30 мільйонів при валі 50—60 мільйонів тонн», — пояснив він.
Як наслідок — ранньої весни маємо проблеми. Ціни на послуги складів злітають догори, бо є потреба у сушінні та зберіганні пізніх зернових та технічних культур, зокрема кукурудзи і сої, а потужностей для цього немає. Як і можливостей для швидкого вивезення зерна.
Майже 10 підприємств можуть відвантажувати сільгосппродукцію залізничними маршрутами, забезпечуючи завантаження складу або половини складу потяга. Всі інші — через наші портові потужності на елеваторах — 2-4-6-8 вагонів, що є катастрофою, додав експерт.
Він також наголосив, що плюсом нашої логістики є середня близькість до портів — 300 км, тоді як у Росії — 800, США — 900, Аргентини — 950, Бразилії — 1500 км. А мінус — ціни за перевалку, які вдвічі-втричі вищі за ті, що встановлені країнами-конкурентами. У нас за перевалку тонни вантажу хочуть 18 доларів, вище лише в Росії — 25 доларів, тоді як у Франції — 7, США і Нідерландах — 5 доларів.
«Вузьким місцем є й те, що порти переважно розташовані біля Чорного моря, багато — у межах міста, що тягне за собою неможливість розширення транспортних розв’язок і кілометрові пробки автомобілів, затримки і нестикування на залізниці. Під’їзди до портів треба розвести в часі, а також активно розвивати річкове судноплавство. Адже в Україні — як мінімум двократний дефіцит вагонів-зерновозів, а поповнення вагонного парку найближчим часом не передбачається. До того ж через критичний стан доріг існує обмеження ваги автопоїздів», — розповів член ради директорів Групи компаній «Зерно.UA».
За його даними, на сьогодні Україна має 32 зернових термінали у 12 морських і річкових портах. Водночас тільки чотири термінали побудовані в радянські часи, всі інші — сучасні й мають достатньо великі потужності для перевалки вантажів, що є нашою гордістю. Так, 22 морських зернових термінали можуть перевалити на рік 45,55 мільйона тонн і 10 річкових — 4,3 мільйона, уточнив експерт. При цьому потужності для зберігання сільгоспкультур у них замалі. Це 4,3 і 0,22 мільйона тонн відповідно. І їх потрібно збільшувати вже найближчим часом, переконаний експерт. Про плани реалізувати проекти у цій сфері раніше заявляли Державна продовольчо-зернова корпорація України, агрохолдинги «Укрлендфармінг» і «Мрія», група компаній «Сума», нагадав він.
Переробка у тренді
Як зазначають економісти, завдяки своєму потенціалу в агросекторі наша держава могла б бути не просто найбільшим виробником і експортером зернових, а й продуктів їх переробки, зокрема борошна та різноманітних комбікормів. По-перше, переробка дає набагато більші прибутки, по-друге, забезпечує людей роботою, по-третє, надає можливість розвивати тваринництво, хлібопекарську, інші галузі. І на сьогодні, за підсумками 2013 року, маємо певні зрушення щодо цього.
«Україна поки що пасе задніх серед країн-учасників світового ринку борошна, але у 2013/2014 МР (маркетинговий рік) їй вдалось експортувати рекордних 225 тисяч тонн (у 2012/2013 МР — 198,7 тисяч, 2011/2012 МР — 115,5 , 2010/2011 МР — 87,5 тисяч тонн)», — зауважив Андрій Друзяка. Перш за все це відбулося завдяки експортній переорієнтації українського борошна з ринків СНД, Близького Сходу та Північної Африки на Китай. Торік Піднебесна закупила 20% нашого борошна, і ця тенденція триватиме, впевнений експерт.
Посилює наші позиції й те, що серед лідерів-експортерів борошна є країни, які імпортують пшеницю в Україні та Росії, переробляють її в себе і продають як кінцевий продукт. Так, наприклад, Туреччина стабільно посідає перше-друге місце у рейтингу експортерів, міняючись з Казахстаном. При цьому вона як нетто-імпортер купує пшеницю в Україні та Росії і щорічно продає 2,5—3 мільйони тонн борошна.
Або Об’єднані Арабські Емірати, повністю імпортозалежна країна, є одним із найбільших гравців на світовому ринку борошна, навів приклади експерт. Підняття України в рейтингу експортерів борошна Андрій Друзяка пов’язує і з появою галузевої організації «Борошномели України», яка зможе консолідовано формувати і поставляти великі партії борошна за кордон, у чому зацікавлені її покупці. Відтак, за 5—7 років Україна може піднятись у рейтингу світових експортерів борошна на третє-четверте місце, де її випереджають Казахстан (3 мільйони тонн), Туреччина (2,6), країни ЄС (1,2), Аргентина (1,2), ОАЕ (1), Росія (0,4), Пакистан (0,3 мільйона тонн), переконаний експерт.
Комбікорми у моді
Щодо комбікормів, то тогорічні показники теж радують. Торік промислове виробництво комбікормів зросло на 13%, зауважив директор інформаційно-аналітичної компанії «ПроАгро» Микола Верницький. «Загалом торік вироблено понад 6,6 мільйона тонн комбікормів, з них 70% агрохолдингами. Це пов’язано з тим, що основне виробництво прив’язане до власного тваринництва, — пояснив експерт. — Кількість підприємств, які займаються дрібним виробництвом на невеликих кормокухнях, зменшується, відбувається зростання промислового виробництва, завдяки чому зростає ефективність тваринництва».
Особливістю кормовиробництва є також те, що 40% ринку перебуває у тіні. А 8 найбільших підприємств виробляють 53% усіх кормів і ще 12 — 15%. При цьому географічно найбільші потужності з виробництва кормів розташовуються в областях, де зосереджено основне поголів’я свиней, ВРХ та птиці — у Черкаській (16%), Київській (14%), Дніпропетровській (10%), Донецькій (9%), Вінницькій (7%), Полтавській (7%) та інших (37%).
За інформацією Миколи Верницького, Україна експортувала у 2013 році 15 тисяч тонн комбікормів і кормових добавок, преміксів на 9,4 мільйона доларів переважно в Грузію (57,2%) і Молдову (26,3%).
«Невеликі обсяги експорту пов’язані з тим, що комбікорми — не транспортабельні продукти (крім гранульованих) і перевозяться на відстань не більше 100 кілометрів», — уточнив експерт.
Отже українське зернове господарство в такі важкі для країни часи може стати чи не найголовнішим «постачальником» валюти в державу, яка так їй зараз конче потрібна. Сподіваємося на те, що коли закінчаться військові дії, наша галузь, яка є однією з найпотужніших у світі, дочекається зовнішніх та внутрішніх інвестицій. Без цих коштів неможливо розвивати слабке місце зернового господарства — логістику. Відбудувавши систему сучасних сховищ, Україна значно покращить свої експортні можливості.