"Україна між минулим і майбутнім"

23 серпня 2019

Перед Днем Незалежності України ми завжди згадуємо, який нелегкий шлях боротьби пройшов український народ за право мати свою національну державу, де можна вільно жити за власними правилами і споконвічними традиціями. Були на цьому шляху події і роки, які назавжди увійшли в історію народу, його свідомість. Іноді вони були тяжкими і сумними, наповнені горем і политі кров’ю. Однак усі випробування неодмінно засвідчували прагнення українців до вільного і щасливого життя.

Успіх нинішнього етапу українського державотворення значною мірою залежить від того, чи зуміємо об’єктивно проаналізувати власний історичний досвід, чи зможемо встояти і розвинути здобуте. Саме тому «Урядовий кур’єр» звернувся до людей з двома запитаннями:

1. Що важливого і доброго відбулося в країні за останні п’ять років після Революції гідності, що зміцнило нашу незалежність? 

2. Що, на вашу думку, нині треба зробити насамперед для розвитку і піднесення нашої країни, для зміцнення її незалежності?

Ярослав ГАВЯНЕЦЬ,
захисник донецького аеропорту,
кавалерордена «За мужність» ІІІ ступеня,
м. Копичинці Тернопільської області:

1. До війни я грав у народному театрі й прагнув стати професійним актором, тож вирішив у Харкові здобувати відповідну освіту. Навіть рік провчився, але не склалося. Проте ніколи й гадки не мав, що доведеться підмостки поміняти на театр воєнних дій. Пройшов крізь барикади Майдану. У серпні 2014-го добровільно пішов до військкомату й попросив, аби мене призвали у той самий військовий підрозділ, де проходив строкову військову службу ще до 2013 року. Так і став знову в лави 80-ї Львівської аеромобільної бригади.

Далі була передова, участь в обороні донецького летовища. І полон. Мій батько звернувся до тодішнього правителя так званої ДНР Захарченка, аби забрали його, а сина віддати матері. Ватажок бойовиків погодився звільнити мене за умови, що батько приїде із журналістами українських телеканалів. На щастя, я повернувся додому. Зараз заочно навчаюся на юридичному факультеті Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Гадаю, що з дипломом правника обов’язково працюватиму в силових структурах.

Воістину: по-справжньому починаєш розуміти, що таке щастя, під час біди, тому зараз українці як ніколи знають, яка ціна свободи та миру. За п’ять років війни, після Майдану наше суспільство згуртувалося навколо європейських цінностей, самоідентифікації.

Незалежність для нас не просто слово, а ідея, за яку тисячі українців віддали життя. Теперішнє покоління молодих моїх співвітчизників, без сумніву, вважає себе членом європейської родини. Нам чужа радянщина, нам чужі братскіє скрєпи. Тепер ми чітко знаємо, хто друг, а хто ворог. Заявили всьому світові, що ми самодостатня нація, яка до останнього боротиметься за свою свободу й незалежність.

2. Пройшовши пекло війни та полону, добре знаю, що таке спокій, родинний затишок, упевненість у теперішньому та прийдешньому. Маємо повернути мир на українську землю, але не через капітуляцію перед супротивником. Нам слід викорінити корупцію, все негативне, що перешкоджає розбудові Української держави. Твердо вірю, що боротьба, яку нині ведемо, закладе міцний фундамент розвитку нашої країни в майбутньому. Головно на цьому етапі не втрачати надії, бо навіть після найтемнішої ночі настає світанок. Нині нам потрібно докласти якнайбільше зусиль, аби цей світанок таки настав.

Анатолій ЗАГНІТКО,
професор,
доктор філологічних наук,
завідувач кафедри загального та прикладного мовознавства
і слов’янської філології
Донецького національного  університету ім. Василя Стуса,

м. Донецьк, тимчасово переміщена особа:

1. Тривожні дні Майдану… Відтоді минуло п’ять років, які були дуже важкими для Української держави і для мене особисто, оскільки актуальним постало питання про мій статус — чи переселенця, чи переміщеної особи, чи емігранта. Справді, досить проблематично сказати про людину, яка покинула своє затишне помешкання у Донецьку через загрозу власному життю і всій родині, ким вона стає. Проминули тривожні дні щоденного очікування новин про останні події на донецькій землі, коли здавалося, що ось настане мить — і все буде так, як і було. У народі кажуть, що час лікує. Мудрі слова, але насправді час не лікує, він нашаровує нові питання, які потребують вирішення.

За п’ять минулих літ, переконаний, додалося українськості — у власному життєвому просторі й загальнодержавному вимірі. По-новому вдалося поглянути на етапні віхи становлення державної України і в період козацької доби, і під час виборювання власного національного простору у важкі XVIII—XIX століття, і за часів гетьмана Павла Скоропадського чи Української Народної Республіки. Пізнання історії, культури рідного народу формує високий потенціал національної самоідентифікації, усвідомлення своєї значущості в державній спільноті. Не менш знаковим виявилося наповнення медійного простору українським національномовним компонентом, що дало змогу звучати йому на рівних правах з іншими.

На зміцнення державності, усвідомленої Незалежності працювала розбудова українського війська, оскільки кожний громадянин сприймав армію не як атрибут, а як реальну силу, спроможну захистити, оборонити державу.

Звісно, будь-яка незалежність ґрунтується на національно-патріотичному духові громадян, їхньому усвідомленні свого значення в цивілізованому просторі. І тому важко переоцінити надання томоса про автокефалію Православної церкви України.

2. Прогнозувати завжди складно. Для зміцнення незалежності України є формування цілісного світоглядного середовища, в якому домінують повага до людини, її ролі в суспільстві, а також взаємоповага громадян. Незалежність пізнавана також тоді, коли кожна особа сприймає власний вибір і цінності спільноти. Тому надзвичайно важливий загальноукраїнський діалог, захист віртуально-інформаційного простору, кожної душі від маніпулювання. Механізмом реалізації може постати розширення межі відповідальності кожної особи за свій край, державу, постійний діалог із можновладцями, відкритість процедури спілкування. Визначальне для держави — домінування національних інтересів, національної ідеї, національних пріоритетів. Їх належне сприйняття усіма громадянами країни робить Україну по-справжньому незалежною.

В’ячеслав СІМЧЕНКО,
директор ТОВ «Миколаївський тепловозоремонтний завод»,

м. Миколаїв:

1. Основне, що сталося за п’ять років після Майдану, — змінилася ментальність наших людей, насамперед ставлення до політики й політиків. Люди повірили в те, що раніше здавалося неможливим, примарним чи казковим. Як вийшло, що без нових майданів і мітингів, страйків та насильства в країні відбулася кардинальна зміна політичних еліт? Імовірно, ми, українці, стали розумнішими, толерантнішими. Хоч залишаємося трохи романтиками.

І ще один підсумок Майдану: ми усвідомили себе як націю, люди почали дихати повітрям свободи, перестали боятися і демонструють це щодня. З’явилося громадянське суспільство, якого раніше не було. Я б назвав це революцією свідомості. Цей результат неоціненний. А тепер, маючи переоцінку свідомості, можна домагатися й інших результатів. Насамперед ефект має бути в розвитку економіки. Будь-які революції мають на меті підвищення добробуту громадян. Якщо цього не відбувається, значить, революція не виконала своїх функцій, значить, вона не вичерпала себе. Тому сьогодні не все завершено.

Ми втомилися від війни та кровопролиття. У 2014-му, коли наше молоде підприємство допомагало армії, ми модернізували бойову техніку на потреби наших Збройних сил. Я мріяв про одне: забути про ремонт БТРів як про страшний сон. На жаль, жахливий сон триває. Навіть уже маючи класну техніку, абсолютно інший, значно вищий порівняно з 2014 роком рівень Збройних сил, наші хлопці гинуть на сході країни. Це мій особистий біль і біль усіх свідомих співвітчизників.

2. Незалежності державної ніколи не буде без незалежності економічної. Переконаний, що завдання номер один нині — сприяти розвитку економіки. А сприяння має бути дуже просте. У нас настільки розумний, ініціативний і активний народ, що він усе зробить сам. На прикладі свого підприємства можу сказати, що нас, українських виробників, уже визнають у світі, ми затребувані. Люди, які займаються підприємництвом, виробництвом, бізнесом, здатні самостійно підносити економіку та економічну незалежність держави. Державі потрібно лише не заважати таким людям. Щойно заборонять усім цим контролюючим органам, яких розплодилася неймовірна кількість, на гарматний постріл підходити до бізнесу, через кілька років країну не впізнаємо. Я в це щиро вірю і переконаний, що Україна має гарне майбутнє. Економічно й політично незалежне.

Олександр ШАПАРЕНКО,
дворазовий олімпійський чемпіон з греблі на байдарках і каное,
кавалер ордена «За заслуги» III і II ступенів,

почесний громадянин міста Суми:

1. Свято Незалежності України зустрічаю далеко від рідного міста — в іспанському Риба-де-Селль, де свого часу працював у спортивній школі впродовж майже п’ятнадцяти років. Головний підсумок попередніх п’яти років, на мою думку, — це те, що наша країна зробила велетенський потужний крок в утвердженні державності. Помітно зміцніла армія, що особливо важливо в нинішніх умовах; розвивається і набуває ширшого застосування українська мова; перспективними видаються плани стосовно Нової української школи — часто виступаю перед учнями і бачу, наскільки змінюється світогляд наймолодших, які вони креативні, допитливі, розкуті.

Тут, в Іспанії, маю багатьох знайомих і друзів, які цікавляться подіями в Україні. Всі вони зазначають, що за останні п’ять років моя країна набула європейськості й поступово займає належне їй місце на світовій мапі.

2. Насамперед — любити країну, де народився і живеш, бути її патріотом не на словах, а на ділі, вболівати за все, що діється на рідній землі, чесно виконувати роботу, яку тобі доручено. Звідси починаються успіхи в усіх сферах державного життя. Це стосується всіх, починаючи від Президента і закінчуючи кожним із нас. Наприклад, король Іспанії, виступаючи гарантом Конституції, всіляко дбає про цілісність країни, недоторканність її кордонів, неприпустимість сепаратизму. Для України нині це має виняткове значення.

А ще хочеться, аби в нас не тільки міцніла економіка, з’являлися нові виробництва, робочі місця, а й споруджували стадіони, басейни, спортивні майданчики. Коли вранці тут роблю пробіжки, завжди чую дитячий сміх: то іспанські хлопчики й дівчатка або купаються, або грають у якісь спортивні ігри. Одне слово, дітлахи мають усе, що їм потрібно для щасливого дитинства.

Нам треба більше уваги приділяти питанням, з яких і складається щодення кожного з нас.

Юлія ТОЛМАЧОВА,
волонтерка,
кавалер ордена Княгині Ольги ІІ і ІІІ ступенів,

м. Житомир:

1. Найбільшою перемогою останніх п’яти років вважаю те, що громадяни України незалежно від національності, мови спілкування та релігійних і політичних уподобань, ділом довели, що Україна для них понад усе. Саме патріотизм більшості наших співвітчизників — причина краху планів Путіна про розв’язання повномасштабної війни, яка обмежилась анексією Криму і окупацією ОРДЛО.

Оскільки не було боєздатної армії, всенародний волонтерський рух став силою, завдяки якій наші воїни отримували все потрібне — від бронежилетів і взуття до пального та озброєння. Не менш цінним було усвідомлення духовної єдності між народом і його захисниками, хоч як патетично це звучить, бо у перший період АТО солдатам постійно доводилося стикатися з тими, хто волав «Путінпріді!» і підло стріляв у них із-за спин одурманених кремлівською пропагандою жінок з дітьми.

На жаль, вже став популярним туризм чиновників і політиків у зону АТО, коли туди їдуть засвітись, а не допомогти. Отож коли про мене говорять, що я понад 100 разів побувала в наших захисників на передній лінії оборони, то кажу: краще розповідати не про кількість поїздок, а їхню ефективність.

40 автомобілів, 25 квадрокоптерів, 8 снайперських гвинтівок — це лише найбільш вагома частина зібраних жителями Житомирщини речей, які я і мої друзі-волонтери передали солдатам на передовій.

Отож безвізовий режим для громадян України, який вважаю одним із вагомих здобутків останніх п’яти років, — не подарунок для нас, а визнання Європейським Союзом заслуг українців в обстоюванні демократичних цінностей і свобод, за які заплачено життями Небесної Сотні й тисяч героїв-патріотів, що полягли в неоголошеній війні, розв’язаній путінським режимом.

2. Стосовно того, що потребує першочергового розв’язання, то це боротьба з корупцією. На жаль, у минулі роки її вели тільки на словах, а на ділі все було навпаки.

Пам’ятаймо, що сила держави в довірі до неї народу й армії, а тому корумпована влада — це найбільша загроза Незалежності України.

Роман ВАСИЛИШИН,
перший представник Президента України у Рівненській області,
заслужений економіст України,

м. Рівне:

1. П’ять років після Майдану консолідували націю, отже у нас з’явилося та зміцніло громадянське суспільство — важливий, якщо не найголовніший елемент демократичної держави. Ми майже з нуля створили армію: завдяки нашим захисникам, яким низько вклоняюся, мирно сплять діти й онуки більшості українців. Важливий бонус насамперед для молоді — безвізовий режим. Це унікальна можливість побачити світ, щоб підкорити його. Приміром, мій онук, здобувши освіту в знаному далеко за межами держави Національному університеті «Острозька академія», нині викладає англійську у В’єтнамі. Як дідусеві і як громадянинові України мені дуже хочеться, щоб наша молодь, здобувши досвід за кордоном, розбудовувала власну державу.

2. Що для цього потрібно? По-перше, вийти з тієї суспільно-економічної турбулентності, яка, на превеликий жаль, дуже затягнулася. Економіка і ще раз економіка! Ось чим має день і ніч займатися нова команда, яка прийшла до влади. По-друге, завершити реформу з децентралізації, давши повноцінне дихання місцевому самоврядуванню. Бо за роки незалежності на місцях виросло нове покоління ефективних менеджерів. Це люди, які знають, що і як робити на землі, де вони народилися, аби жилося краще, щоб нарешті настав кінець епохи бідності, бо бідність більшості українців — неабияка загроза нашому поступу.

Але ще загрозливіша корупція на найвищих щаблях влади, яка роз’їдає країну зсередини й не дає їй шансу на розвиток. В 2014-му люди щиро сподівалися, що корупції настане кінець. Але не вийшло. Нинішній Президент Володимир Зеленський та його команда не мають права на помилки! Швидко сформувати парламентські комітети, потім професійний уряд — і до важкої виснажливої роботи! Дуже сподіваюся на це, як і більшість українців, котрі довірили молодій команді свою 28-річну державу. Не розгубіть її, хлопці! А ми, люди з досвідом, завжди підставимо плече в добрих намірах.

Микола ВАСИЛЬЧЕНКО,
директор СТОВ «Агрофірма «Маяк»,
Герой України,

с. Піщане Золотоніського району Черкаської області:

1. Революція гідності, на мій погляд, зробила не лише політичні зміни, а й переворот у свідомості багатьох із нас: в українців з’явилися перспективи збудувати країну наново — з новими органами державної влади, армією, правоохоронною й судовою системами. Ми тепер інакше мислимо, інакше діємо. Тепер удосконалюємо і оновлюємо державу. І тут може згодитися досвід тих, хто, не втрачаючи віри в незалежну Україну, попри несприятливі фінансово-економічні обставини, упевнено робив свою справу. Незважаючи на труднощі, очолюване мною господарство за останні роки значно наростило виробництво. Без жодних дотацій і кредитів ми змогли за досить короткий строк перетворити колись середнє господарство на сучасну агрофірму європейського зразка. Нові прогресивні технології прийшли на поля і ферми. Сучасна техніка, добре навчені спеціалісти допомагають агрофірмі добиватися результатів, про які раніше тільки мріяли. За останні 14 років вкладено близько мільярда гривень у розвиток підприємства.

«Маяк» нині серед тих, хто може на рівних змагатися з найкращими європейськими й світовими виробниками. Прибутки, які вкладаємо у розвиток підприємства, дають змогу впливати на соціальний розвиток села, оновлювати його. Високий рівень заробітної плати, надійні соціальні гарантії трудівникам вселяють упевненість у завтрашньому дні, сприяють розвитку творчої ініціативи.

2. На моє переконання, насамперед нам слід подолати корупцію та крадіжки, зробити прорив у розвитку економіки. Маючи величезний потенціал у вигляді природних, трудових, інтелектуальних ресурсів, ми ще дуже мляво все це використовуємо.

Незалежність — це в першу чергу відповідальність. Її якраз багатьом із нас бракує. Тепер щодо найголовнішого нашого ресурсу — родючої землі: запроваджуючи ринок землі, у жодному разі не можна поспішати. Знімаючи чи послаблюючи мораторій на продаж сільськогосподарських земель, добре прорахуймо наслідки такого важливого кроку. До нього слід ретельно підготуватися, зокрема створити нормативно-правову базу, провести інвентаризацію, вирішити інші технічні та організаційні питання.

Віктор СУБОТІН,
генеральний директор АТ «Турбоатом»,
заслужений економіст України,
лауреат  Державної премії України в галузі науки і техніки,
кавалер ордена «За заслуги» ІІІ та ІІ ступенів,

м. Харків:

1.    Вважаю, що одне з найголовніших досягнень за ці роки — зміцнення патріотизму наших земляків. Більшість наших громадян пишаються тим, що вони українці, та щиро вболівають за зміцнення й розвиток своєї держави. Наш Турбоатом також доклав чималих зусиль, щоб розвивати галузь вітчизняного машинобудування. Зокрема йдеться про імпортозаміщення: Турбоатом освоїв продукцію для АЕС України, що раніше постачала Росія. У 2019 році поставлено перший зразок конденсатора турбіни блочно-модульного виконання на блок № 3 Південно-Української АЕС замість конденсатора, який раніше виготовляли в РФ. Таких блоків на українських АЕС п’ять. Поставка на інші чотири блоки розрахована на найближчі п’ять років. Також виконано проєкти для модернізації в межах імпортозаміщення проточних частин високого та низького тиску турбін, раніше вироблених «Силовими машинами». Це наступний етап, який розпочнеться з 2021 року.

2. Говоритиму про те, що необхідно нашому підприємству, бо переконаний, що цього самого потребують і інші українські виробники.

Насамперед слід знизити податкове навантаження на вітчизняного товаровиробника. На сьогодні «Турбоатом» — одне з найприбутковіших підприємств галузі машинобудування. Ми самостійно за останні роки змогли модернізуватися та значно наростити виробництво. За п’ять років ми заплатили 5,2 мільярда гривень податків, з них дивідендів на державну частку 2,5 мільярда. Попри це податкове навантаження на нас і досі зростає. До того ж постанова Кабміну змусила держпідприємства відрахувати до бюджету 90 відсотків чистого прибутку — все це вимило наші оборотні кошти. Також хочеться підтримки уряду в експортних контрактах. Нині їх виборюємо самі, але з державною підтримкою робота в цьому напрямі була б ефективнішою.

Іван НЕБЕСНИК,
ректор Закарпатської академії мистецтв,
професор, кандидат педагогічних наук,
член Національної спілки художників України,

м. Ужгород:

1. Агресія Російської Федерації проти України, хоч як це парадоксально, утвердила український народ у патріотизмі. Процеси, які, здавалося б, ішли дуже повільно, відтоді прискорилися. Східняки вивчили Державний гімн, звикли до синьо-жовтого прапора, стали патріотами без поділу на те, якою мовою розмовляють у побуті. Особливо знаковими були такі події, як захист аеропорту в Донецьку та інші бойові подвиги військових на сході. Вони відгукнулися великим болем для кожного українця. На Закарпатті проблеми домашні. У нас тут найбільше обговорюють, чи є контрабанда і яка вона, заробітчанство тощо. Мене турбує те, що відбувається у галузі вищої художньої освіти. Вона розвивалася стрімко, бо вже 2003 року був Закарпатський художній інститут. Він виріс на базі училища декоративно-прикладного мистецтва, а відтак — коледжу. Але це стало лише сходинкою для подальшого розвитку: у 2016-му за сприяння Міністерства освіти і науки ми змогли відкрити академію мистецтв. Рух у цьому напрямі ще в 1945 році, в рік приєднання Закарпаття до Радянської України, почав незабутній Адальберт Ерделі. Його спроби не мали підтримки влади. Однак це стало можливим за української незалежності, і нині ми належимо до четвірки вищих навчальних закладів України, випускники яких здобувають академічну художню освіту. Разом з коледжем у нас навчаються 600 студентів. Академія має потужний викладацький склад: разом із заслуженими або народними художниками 35 доцентів і професорів. Уже два роки випускаємо магістрів.

2. Куди нам рухатися і що треба робити? Ми в таких ситуаціях завжди дивимося в бік сусідів. До прикладу чехів. Створюючи свою державу, вони мали величезні проблеми, пов’язані з економічною залежністю від німців, а також із національною ідентичністю, бо населення в містах говорило німецькою. Тоді національна інтелігенція зуміла започаткувати патріотичні процеси: купуємо чеські товари, одягаємося в чеський одяг, розмовляємо лише чеською; рідна мова мала звучати на балах і прийомах. Так чехи підійшли до створення своєї держави. Аналогічні процеси державотворення відбувалися і в сусідів-поляків, які вирвалися з обіймів Російської імперії та СРСР.

Нині ми переживаємо схожий період, утверджуючись як економічно і культурно самодостатня нація. Багато що на цьому шляху залежить від творчої інтелігенції, особливу місію якої згуртовувати, підносити національний дух хочу підкреслити.

Павло ЛИСЯНСЬКИЙ,
засновник громадської організації «Східнаправозахисна група»,
представник уповноваженого ВРУ з прав людини на Донбасі,
правозахисник,
лауреат німецько-французької премії за захист прав людини,

м. Антрацит Луганської області:

1. Для України ці п’ять років стали справжнім випробуванням. Наш народ мав довести всьому світові, гідні ми незалежності чи ні, демократична в нас країна чи ні, здатні ми змінювати життя на краще чи ні.

Ми довели. Ми стримали російську агресію, провели демократичні вибори. У нас розвивається громадянське суспільство, ми всією країною захищаємо права наших громадян, які перебувають за ґратами держави-агресора. Все це можна узагальнити: національна єдність і згуртованість. Ми справді різні — ті, хто живе в різних куточках нашої країни, але ми українці. Ми любимо й цінуємо нашу країну, нашу державу!

2. У найближчі роки, на моє переконання, потрібно передусім зайнятись розвитком молоді. Молодь України — це майбутнє, саме вона представлятиме Батьківщину в світі, тож мусимо зробити все для розвитку і розквіту нашої молоді. Ми всі хочемо покращення, але забуваємо, що зміни впроваджують люди, тому нам потрібно проявляти громадянську солідарність, посилювати інститути громадянського суспільства. Головне, аби кожен громадянин посилював Україну на своєму робочому місці: шахтарі — на підприємстві, дипломати — на перемовинах, військові — на передовій, правозахисники — там, де порушують права.

Мусимо зрозуміти: наступні 50 років будуть вирішальними для нашої країни, і нам слід робити все для того, щоб наші діти, онуки й правнуки жили у незалежній успішній Україні.

Володимир КОЗЮК,
народний художник України,
голова громадської організації «Кращий художник»,

м. Вінниця:

1. За останні п’ять років перше і головне те, що зміцніла обороноздатність нашої держави. Раніше у нас армії майже не було. А сьогодні Збройні сили досить потужні й здатні захисти Україну. Загалом у цей період відбулося піднесення національної свідомості. Суспільство стало якісно іншим і прагне розвитку. Тепер не лише з телевізора українці знають про європейські стандарти життя. Безвізовий режим — теж здобуток. Його впровадження дуже спростило поїздки за кордон.

2. Як на мене, треба прислухатися до думки людей, створювати громадські ради з фахівців, авторитетних у різних галузях. Згуртувати їх в областях, а потім тих, які мають кращі ідеї і проєкти, зібрати у Києві. Так можна генерувати та акумулювати ідеї. Країна починається з культури. Традиційну культуру України у світі майже не представлено. Є локальні музеї у середовищі діаспори, зокрема гарні напрацювання має діаспора у Чикаго. Але у топових музеях світу напис «Україна» нечасто зустрічав, хоч побував у 60 країнах. Можна було б у найвідоміші музеї світу подарувати по одній-дві українські роботи, наприклад народну ікону Поділля (автентична, яка у світі не повторюється) або що-небудь з ужиткових речей — рушник, вишиванку, писанку тощо. І щоб відвідувачі музеїв мали змогу ознайомитися й прочитати напис «Україна». Маємо і до себе запрошувати. Цього року на Міжнародний мистецький пленер «Кращий художник» до Вінниці завітали 26 художників із шести країн. Вони залишили  свої картини для наших музеїв, а вдома розкажуть про українську культуру.

Василь Бедзір,
Олександр Вертіль,
Володимир Галаур,
Олена Івашко,
Роман Кирей,
Павло Кущ,
Інна Омелянчук,
Олена Особова,
Олег Чебан,
Микола Шот,
Віктор Шпак,
«Урядовий кур’єр»



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua