Вищі навчальні заклади набувають дедалі більшої автономії, проте не поспішають задовольняти права студентів. Чимало з них скаржаться, що навіть у найпрестижніших університетах викладачі дозволяють собі викладати предмети російською, а в межах одного навчального закладу нема єдиної системи оцінювання. І лише одиниці виконують законодавство, справді надаючи змогу студентам обирати частину навчальних дисциплін.
«Молодець: нуль!»
В Україні вже півтора року триває імплементація Закону «Про вищу освіту», який гарантує студентам чіткі права. Ніби всі університети про це знають, а на практиці навіть не почали втілювати в життя. Так, у багатьох університетах окремі дисципліни викладають мовою країни-агресора. Чому? Відповідь прозаїчна: бо викладачеві «так зручно». А чи зручно студентам — ніхто не цікавиться. Хоч у законі у статті 48 прописано: «мовою викладання у вищих навчальних закладах є державна мова».
Також спудеї скаржаться, що навіть у межах одного факультету немає чіткої зрозумілої системи оцінювання. У вересні 2014 року МОН скасувало наказ про кредитно-модульну систему організації навчального процесу, надаючи університетам більше свободи. Утім, тепер кожен викладач оцінює знання і вміння студентів по-своєму.
«Один педагог за семінарське заняття ставить максимум три бали, інший — п’ять. І це в кращому разі, — розповідає «УК» другокурсниця одного зі столичних вишів Анастасія Кондрат. — Яким було моє здивування, коли викладачка з української, вислухавши мою відповідь, похвалила й резюмувала «молодець, сідай: нуль!» Виявляється, в неї це хороша оцінка, оскільки інші студенти отримали «мінус 0,5», «мінус 0,7» тощо. Тож наприкінці семестру ми взагалі не розуміємо, яка оцінка виходить з того чи того предмета!»
Кожен четвертий — на вибір!
Також не поспішають виші надавати студентам право обирати навчальні дисципліни, хоч у статті 62 йдеться: «Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на вибір навчальних дисциплін… в обсязі, що становить не менш як 25% загальної кількості кредитів ЄКТС, передбачених для даного рівня вищої освіти».
Тож під час навчання в університеті на тому чи тому напрямі підготовки людина опановує переважну кількість обов’язкових профільних курсів, а решту може обирати на власний розсуд. У Міністерстві освіти і науки впевнені, що це дає змогу студентам доповнювати основну спеціальність додатковими знаннями, брати окремі курси для широкої ерудиції, навіть здобути додатковий фах.
Як це працює насправді? Наприкінці 2015 року аналітичний центр CEDOS провів моніторинг з цього питання, який охопив 191 державний та комунальний ВНЗ з чотирьох найпопулярніших спеціальностей з різних галузей: комп’ютерні науки, філологія, екологія та право. Результати приголомшили. 82 університети підтвердили можливість вибору дисциплін студентами принаймні… на одній спеціальності. 82 виші взагалі не запропонували студентам обирати дисципліни, у 28 закладах не відповіли на дзвінки.
В аналітичному центрі вважають, що саме запровадження вибіркових курсів красномовно демонструє готовність університетів до реформи вищої освіти. «Вибіркові курси — лакмусовий папірець для комплексного аналізу готовності вишів запровадити навчання, орієнтоване на особистість, надання можливості студентам самостійно формувати освітню траєкторію, — каже виконавчий директор центру Єгор Стадний. — А також створювати справедливу конкуренцію між викладачами, що призведе до підвищення якості освіти».
Під час дослідження з’ясувалося, що однією з проблем запровадження курсів за вибором стала наповнюваність груп. «У 19 вишах вибір дисципліни може робити не кожен студент окремо, а лише вся навчальна група, — розповідає Єгор. — За таких обставин вибір значно звужується. Кілька університетів повідомляли точне число студентів, які мають записатися на дисципліну: від 5 осіб до 21 й більше. Такий підхід дає студентам свободу вибору. Навіть якщо на вибір студентам дають лише обмежений список дисциплін, то група потенційно може розділитися на кілька підгруп, і ймовірність прослухати бажану дисципліну зростає». Можуть утворюватися і змішані групи: скажімо, на одну дисципліну записалися студенти з різних факультетів чи кафедр.
Аналітики з’ясували, що в багатьох вишах вибірковість дисциплін радше формальна, ніж реальна. Приміром, на вибір студентам пропонують лише кілька загальних предметів, як-то історія України або логіка.
Чого бояться викладачі?
Чому навіть рейтингові університети опираються перевагам запровадження вибіркових курсів? Передовсім у вишах не хочуть змінювати усталену систему навіть з огляду на закон, бо ставки викладачів жорстко прив’язані до кількості студентів. За словами Єгора Стадного, формування хоч частини навантаження залежно від вибору студентів, а не кафедри, порушуватиме звичні для викладачів правила розподілу ставок.
Вагомою проблемою залишається й те, що викладачі насправді не готові до конкуренції. Адже доведеться зацікавлювати студентів, осучаснювати зміст навчального матеріалу. Навіщо зайві клопоти?
Тож щоб зрушити ситуацію з місця, в аналітичному центрі радять, по-перше, запровадити в університетах електронний запис на вибіркові курси, який значно полегшить адміністрування формування груп та корекції записів на дисципліни. По-друге, не обмежувати вибір курсів однією спеціалізацією. По-третє, стимулювати викладачів (приміром преміями) за розроблення та проведення цікавих вибіркових курсів.
Найцікавіше, що самі студенти здебільшого не знають про власне право обирати фактично кожну четверту дисципліну. Тож вони можуть вимагати від адміністрації свого вишу виконання власних прав. Міністерство освіти і науки теж обіцяє допомогти. Про це під час зустрічі зі студентством наприкінці минулого року наголосила перший заступник міністра Інна Совсун.
«Нам треба співпрацювати, — зауважила Інна Романівна. — Університети повинні зрозуміти, що студенти — дорослі люди, котрі в змозі обирати Президента, воювати за свою країну, тож вони спроможні й зробити свідомий вибір навчальних дисциплін. Однак студенти теж повинні організовано вимагати виконання власних прав, гарантованих їм законом. Тут важливу роль мають відіграти органи студентського самоврядування, які мусять захищати права та інте реси колег у навчальному процесі. А міністерство застосує відповідні адміністративні заходи, щоб цю та інші норми закону чітко виконували».