17 лютого в центрі Одеси пролунав потужний вибух, який попередньо був кваліфікований як теракт. Приблизно о 23 годині вибуховий пристрій спрацював у підвалі будинку на Великій Арнаутській, 85. Саме тут розташовано сервісний центр, що належить лідеру одеського Автомайдану Євгену Рєзвушкіну. Постраждалих немає.17 лютого в центрі Одеси пролунав потужний вибух, який попередньо був кваліфікований як теракт. Приблизно о 23 годині вибуховий пристрій спрацював у підвалі будинку на Великій Арнаутській, 85. Саме тут розташовано сервісний центр, що належить лідеру одеського Автомайдану Євгену Рєзвушкіну. Постраждалих немає.
Цей вибух подовжив уже чималий перелік таких інцидентів, що трапляються у місті ледь не щотижня з початку торішнього грудня.
Попередній стався в Одесі вночі проти 10 лютого. Хто був мішенню підривників? За першою версією правоохоронців, невеличкий приватний хостел. Відразу назвав її несерйозною одеський режисер Михайло Херсонський, чия квартира теж зазнала руйнувань від вибуху. Постраждалий хостел, мовляв, був нічим не примітний, і переселенців з Донбасу там не було. А ось із його сім’єю, вважає Михайло, терористи цілком могли поквитатися за послідовні проукраїнські погляди.
«Це простий і очевидний замах на вбивство, — пише він на своїй сторінці у Фейсбуці. — Ви намагалися вбити мене, мою сім’ю, дітей, матір. Ви спробували забрати життя людей, які дозволяють собі відкрите політичне висловлювання, допомогу переселенцям, неприязнь до агресора».
Емоції постраждалого, який певен, що вибух на Коблевській, 42 принципово відрізняється від попередніх саме спрямованістю на вбивство, зрозуміти можна.
Утім, на сьогодні кривавий рахунок в історії одеських вибухів так і не відкрито. Якщо не рахувати незрозумілого інциденту на Сегедській, де вибухом розірвало 45-річного чоловіка. Від вибуху загинув бездомний, котрий підпрацьовував двірником. Це був не терорист і не мішень терористів. Куди, звідки і навіщо він ніс сумку з бомбою, досі невідомо. Є навіть версія, що вибухом розірвало труп. Тобто на очевидний замах на вбивство не схоже.
Повертаючись до випадку на Коблевській, зауважимо, що там, схоже, теж ідеться про безоболонковий вибуховий пристрій. Коли на меті вбивство, терористи зазвичай передбачають якісь елементи для ураження — щось на кшталт цвяхів.
З огляду на певну, якщо так можна висловитися, м’якість одеських терактів міністр внутрішніх справ Арсен Аваков назвав їх «не більше ніж імітацією підтримки напруженості в інших регіонах України перед початком перемовин у Мінську з боку проросійських терористів».
Та чи всіх випадків може стосуватися таке пояснення? Перші вибухи, нагадаю, пролунали в Одесі ще на початку грудня. Від них постраждали магазин патріотичної символіки та волонтерський центр. Сказати, що вони так само, як і подальші інциденти, спричинили серед одеситів паніку, навряд чи можна. Радше складається враження, що налаштовані проти уряду радикали просто хочуть означити свою присутність у місті, аби тримати у тонусі своїх симпатиків. Схоже, що одеські теракти мають більше агітаційний характер, ніж когось залякують. Тому й людські жертви тут є вкрай небажаним елементом.
Ще займаючись розслідуванням травневої бійні в Одесі, ми чули від одного з активістів антимайдану, що після розгону опозиційного наметового містечка діяльність антимайданівців може перейти у підпілля і набути форм індивідуального терору. Те, що спостерігаємо останніми трьома місяцями, не має вигляду помсти за 2 травня. Градус жорстокості занизький як для відплати за півсотні смертей.
Отже, ще раз мусимо припустити, що головний адресат терактів — не стільки самі об’єкти нападів, скільки широкий одеський загал.
Йому вибухово повідомляють, що в Одесі й надалі діють антиурядові сили. В інтерв’ю одному з українських видань екс-заступник керівника СБУ Олександр Скипальський мету одеських та подібних їм терактів означив так: «Дестабілізувати ситуацію і фактично посміятися над нашою правоохоронною системою».
А ось колишній керівник Служби зовнішньої розвідки України Микола Маломуж припускає, що у вибухах можуть бути зацікавлені й «політики, котрі хочуть підняти свій імідж». Він говорить передусім про керівників місцевого рівня, котрі могли б посилити свої позиції, перебравши на себе певні силові функції.
Такий варіант вибухового «самострілу» теж, до речі, мотивує на певну стриманість. Бо, перегнувши палицю, дуже легко нарватися на запровадження надзвичайного стану, за якого адмінресурс місцевої влади може бути зведено до нуля. Можливо, натяком на такий розвиток подій був режим підвищеної готовності, який Кабмін запровадив для Одеси 26 січня. З огляду на подальші події натяку автори «оксамитових» терактів не зрозуміли. Або проігнорували.