Нещодавно вітав голову Полтавського обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України художника-килимаря Євгена Пилюгіна із 73-м днем народження. Він живе в місті Решетилівка, відомим народними промислами. Спілкуючись, між іншим спитав, чим він займається у вільні від творчості години. Митець розповів, що без діла не сидить, постійно перебуває в русі. Наприклад, напередодні з онуком на велосипедах відвідав села й хутори, які майже зникли: Слюсарі, Черкуни, Колотії, Підгорянку. Казав, онук великими очима дивився на мальовничі краєвиди, покинуті колодязі й вишневі садки, які ще родять, і не міг зрозуміти, що змусило людей вибратися звідти.

«Ось вам приклад, як можна дуже швидко все розвалити. Фабрику художніх виробів у Решетилівці за кілька років майже повністю зруйнували, а скільки тепер сил і засобів треба витратити, щоб її відбудувати», — зауважила присутня керівниця Всеукраїнського центру вишивки та килимарства у місті Решетилівка Полтавської області Надія Вакуленко.

Ще рік тому фабричні корпуси були без вікон

У липні 2013 року, коли я приїжджав у Решетилівку, пані Надія, на той момент майстер виробничого навчання місцевого художнього професійного ліцею, також розповідала про відому фабрику. Від неї я тоді дізнався, що продукцію майстрів цього виробництва в період його розквіту експортували в Канаду, США, Англію, Бельгію, Австралію, всі країни Варшавського договору.

За час роботи фабрики, яка тільки трішки не дожила до 100-річчя, у її цехах виткано тисячі гобеленів за малюнками 500 радянських художників. На ній втілювали в життя творчі задуми митці з Туркменії, країн Балтії, Узбекистану, Таджикистану. Їхні вироби вражали орнаментами й розмірами. Наприклад, гобелен для Азербайджану з витканою на ньому історією цілої країни із 30 портретами мав площу 300 квадратних метрів.

У 1979 році на фабриці було понад 500 працівників, стільки само учнів навчалося у художньому професійному училищі, яке стало ліцеєм.

Славилася фабрика й вишивкою. У Решетилівці ткали особливі темно— і світло-блакитні рушники.

Проте у 2005 році фабрику закрили. Про причини можна прочитати в матеріалі «Решетилівська «імперія»: загибель чи відродження?» (№135 «УК» за 30 липня 2013-го). У 2013 році в ліцеї вже не вчили дітей ткацтва, бо не набралася група, і майстер Надія Вакуленко ділилася тоді занепокоєнням, що килимарство незабаром зникне зовсім. Тобто від колись потужного виробництва залишилася тільки слава.

Та це тоді я й побачив неозброєним оком. Жахнувся, зайшовши на територію майже 2 гектари колись знаменитої фабрики художніх виробів імені Клари Цеткін. Скрізь буяли бур’яни вище за людський зріст й кущі, фабричні корпуси зяяли вибитими вікнами, всередині приміщень валялися гори скловати і сміття, в цехах усе металеве було вирізано й вирвано. У величезній будівлі використовували тільки дві кімнати, в яких розташували пункт приймання вторсировини чи чогось іншого. Про це сповіщала прикріплена за склом парадних дверей картонна табличка. Помітив, що колишні працівники фабрики, з якими туди прийшов, відверталися від руїни. Їх можна було зрозуміти. Тремтів голос і в головного екскурсовода Надії Вакуленко.

Цього разу тон її розповіді був зовсім іншим. За сім років у Решетилівці відбулися події, які, без перебільшення, окрилили тих, хто не зрадив народній традиції й надалі займається килимарством і вишивкою.

У 2017—2018 роках технологію виконання вишивки білим по білому і традиції рослинного килимарства Решетилівського району Полтавської області внесли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини. Приблизно в той самий час представники Решетилівки стали біля керма обласної влади на Полтавщині. Це дало їм змогу за підтримки деяких народних депутатів України пролобіювати відродження фабрики художніх промислів на найвищому рівні.

«Щоб люди зайшли й ахнули»

На базі фабрики у приміщенні художнього професійного ліцею в жовтні 2018 року створили Всеукраїнський центр вишивки і килимарства, біля джерел якого стояли Надія Вакуленко, її син Олександр та Алла Кісь.

Фактично роботу центр розпочав 10 травня 2019 року, коли його працівникам надали дозвіл на довгострокову оренду будівлі. Проте незабаром у центрі створять 100 робочих місць. Тут тривають ремонтно-будівельні роботи, хоч він уже функціонує. Поціновувачі народних ремесел мають змогу помилуватися унікальними ручної роботи килимами, вишитими блузами, сукнями, рушниками, сорочками, виставленими у поки що невеликій виставковій залі на першому поверсі. У майбутньому, коли фабрику відбудують і центр переміститься у фабричні корпуси, Надія Вакуленко мріє облаштувати величезну виставково-презентаційну залу, де експонуватимуть найкращі зразки вишивки і килимарства з усіх областей: «Хочемо, щоб люди туди зайшли й ахнули».

Розбудову й реставрацію фабричного комплексу стабільно фінансують. Торік на це з державного бюджету надійшло 23 мільйони гривень із 30 мільйонів обіцяних (можливо, решту 7 мільйонів додадуть найближчим часом), які майже повністю освоєно. За ці кошти виготовили проєктно-кошторисну документацію, відремонтували гаражі й допоміжні приміщення, поміняли вікна, дахи, придбали необхідне обладнання й спецтехніку, матеріали та інше. Проте ініціатори планують створити великий арткомплекс, ув’язавши його в туристський трикутник Решетилівка — Петриківка — Опішне. Для реалізації проєкту знадобляться додаткові кошти, на першому етапі 48 мільйонів гривень, а потім іще 70 мільйонів. Ці кошти підуть на будівництво триповерхового гуртожитку-готелю, в якому зупинятимуться туристи й учасники міжнародних семінарів та конференцій; унікального оглядового майданчика (його проєкт уже готовий); виготовлення мозаїчного панно у вигляді морозяних решетилівських рушників на стінах головного фабричного корпусу; будівництво ткацької майстерні; газифікацію та благоустрій території тощо.

Будуть гроші — все можна зробити за два роки

Роботи ще чимало, проте Надія Вакуленко стверджує: якщо дадуть гроші, це все можна зробити за два роки. Розраховують працівники центру й на матеріальну підтримку з обласного бюджету, принаймні на мільйон гривень, щоб обгородити територію фабричного комплексу. Начебто голова Полтавської облдержадміністрації Олег Синєгубов обіцяв таку суму.

На фінансування з бюджету Решетилівської громади не надіються. Пані Вакуленко сказала: «У районі й так є на що витрачати кошти, адже цього року в нас відбувається велике дорожнє будівництво».

Шукаючи кошти на відродження фабрики, працівники центру, проте, більш як мільйон гривень перерахували в міський бюджет: за рік до карантину їхній об’єкт відвідало більш як 5 тисяч туристів.

На значущості й потрібності для Решетилівської громади та всієї України проєкту, який послідовно й цілеспрямовано реалізують засновники Всеукраїнського центру вишивки та килимарства, акцентували Євген Пілюгін, художник-килимар Олександр Бабенко, завідувачка відділу килимарства центру Юлія Вакуленко, килимарниці Оксана Миколаєнко, Лілія Срібна, Галина Романчук. Зауважили, що тепер багато дітей закінчують Решетилівський художній професійний ліцей, щоб відкрити власну справу.

Виготовлений вручну згідно з народними традиціями одяг знов у тренді. Пошиті в Решетилівці сорочки, виткані тут гобелени, інші вироби, дарують керівникам інших держав.

Директор комунальної установи «Обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» Полтавської обласної ради Дмитро Соколов повідомив «УК», що працівники установи активно працюють, щоб технологію виконання вишивки білим по білому і традиції рослинного килимарства Решетилівського району внесли до списку ЮНЕСКО елементів нематеріальної культурної спадщини людства.

Для цього, згідно з вимогами ЮНЕСКО, опрацьовують, доповнюють матеріали облікових карток елементами технології виконання вишивки білим по білому і традиції рослинного килимарства, перекладають тексти облікових карток англійською мовою, уточнюють дані носіїв елементів, проводять заходи із збереження та популяризації цих елементів.

«Проте існує певний порядок і черга від кожної країни на внесення національних елементів НКС до міжнародного списку, — зазначив Дмитро Соколов. — У 2021 році від України до цього списку, згідно з чергою, внесуть елемент «Орьнек» — кримськотатарський орнамент і відомості про нього. А вже після, мабуть, у 2022-му, в омріяний список потраплять і елементи НКС Решетилівки. Тож чекати недовго».

Від редакції.  Про те, які завдання Президент поставив в галузі подальшої підтримки культури та культурної спадщини, розвитку українських народних промислів, і ремесел і туризму, читайте в Указі №329/2020 від 18 серпня 2020 року на стор. 3.