«Земля, яку сходив Тарас малими босими ногами. Земля, яку скропив Тарас дрібними росами-
сльозами» (Максим Рильський) — від столиці України недалеко. А щоб дістатися землі, яку сходив Великий Кобзар у засланні, після чого йому лишилося прожити менш як чотири роки, пройти його слідами й повернутися у Київ, Микола Хрієнко подолав 9228 кілометрів. І 24 дні (з 12 вересня по 5 жовтня) перебував у авторській журналістській експедиції за маршрутом неволі Тараса Шевченка на чужині, яка тривала для поета 10 років 3 місяці 27 днів: у Росії за Уральським хребтом (Оренбург і Орськ) з 9 червня 1847 року по 3 жовтня 1850-го; в Казахстані, куди добирався поет із 3 по 17 жовтня від Орської фортеці до Новопетровського укріплення (нині там місто Форт-Шевченко) на півострові Мангишлак, де прожив до 1 серпня 1857 року.
Сім років біля батареї № 1
«Кого нині здивуєш подорожами? Світ став відкритим для нас, було б тільки бажання і кошти його пізнавати. Але у Миколи Хрієнка вони унікальні, — наголосив на творчому звіті заслуженого журналіста України Миколи Хрієнка в Національному музеї літератури України голова Київської організації Національної спілки журналістів Михайло Сорока. — Він мандрує світами у пошуках українців, які за різних обставин і в різні часи занесені у різні місця близького й далекого закордоння. Нелегко йому в цих дорогах, бо вибирає непрості маршрути. Часто йому ставлять палиці в колеса, оголошуючи персоною нон грата, знімаючи з поїздів, як було недавно на російсько-українському кордоні. Але це надає йому ще енергії і впертості. І в останній мандрівці, присвяченій 200-літтю з дня народження визначного сина нашого народу, Микола Іванович був вірним собі. Міг вирушити до велелюдних комфортних міст, пов’язаних із життям і творчістю Великого Кобзаря, — Вільнюса, Санкт-Петербурга. Але обрав і для нинішніх часів суворі важкі дороги — просолені, занесені пісками».
Про ці дороги писав у листах до друзів Тарас Шевченко: «Киргизький степ із кінця в кінець увесь сходив, море Аральське вздовж і впоперек усе переплавав, а нині сиджу в Новопетровському укріпленні та жду, що далі буде… А це укріплення лежить на північно-східному березі Каспійського моря у киргизькій пустелі. Пісок та камінь; хоч би травка, хоч би деревце — нічого немає! Навіть пагорба порядного нема; дивишся-дивишся й такий тебе сум огорне…».
«Від міста Аральськ море відступило на 157 кілометрів, — розповідав про нинішній вигляд тих місць Микола Хрієнко. — Колишній Кос-Арал — два острови, малий і великий, на одному — сучасне кладовище, на другому — коні пасуться. Дно вкрите шаром солі. Ми доїхали до води, я скупався, коні купалися. Верблюди там ходять, дво- й одногорбі. З морем страшна екологічна катастрофа сталася. Основна причина — перекривали дамбами річки Амудар’я і Сирдар’я і забирали воду на полив бавовника. Є проблеми і з нашим Дніпром. Тільки одне Кременчуцьке водосховище щороку «з’їдає» по периметру 10 метрів берега».
Ось така конкретна сучасна відповідь на колись риторичні запитання у вірші Максима Рильського з рядками про босі ноги малого Тараса: «Хто може випити Дніпро, Хто властен виплескати море?»
Скупався Микола Іванович і в Каспійському морі: «Там такий вітер був… Коли вийшов із води, хотів одягатися, але за кілька секунд мене усього обліпило піском. Я двічі повертався в море, щоб його змити. Потім вирішив походити по берегу, позбирати черепашки, камінці. Думав, обсохну – й він кудись дінеться. Але довелося зчищати його з себе. Одяг та сумку ховав під перевернутим човном, та пісок проник і туди — у кишені, у фотоапаратуру. Щоб позбутися його, попросив у готелі пилосос.
Що вразило найбільше? Біля міста Форт-Шевченко, де було Новопетровське укріплення, на табличці написано: «Здесь стояла батарея № 1, возле которой нес караульную службу рядовой Шевченко». Він стояв із рушницею біля батареї № 1 сім років. Чоловік із таким інтелектом, із рівнем академіка за наказом фельдфебеля мусив виконувати рушничний прийом із проколювання мішка».
«А якби ти побачив, між яким людом верчуся я! А я в них у кулаці сиджу: чавлять, без усякого милосердя чавлять, а я повинен ще кланяться, а то візьме разом та й роздавить…» — згадував в одному з листів про свої невільницькі страждання сам Шевченко.
Десятирічне заслання Тараса Шевченка приголомшує мене не лише принизливою солдатською муштрою, а й тим, як ставилися у засланні до опального поета чиновники високих рангів. Попри сувору царську заборону писати й малювати, яка була для Шевченка «справжньою й страшною карою», лейтенант Бутаков попросив генерала Обручова відпустити з ним Тараса Григоровича виконувати обов’язки художника у тривалій, на понад рік, експедиції з опису Аральського моря, і той не заперечив. Познайомившись там із солдатом Шевченком, штабс-капітан Макшеєв запропонував йому харчування й ночівлю у своїй повстяній кибитці.
По завершенні експедиції, коли Шевченко прибув до Оренбурга, генерал Герн запросив оселитися в його будинку. Бутаков представив серед підсумків експедиції чудовий альбом видів Аральського моря пензля Шевченка і офіційно клопотав про підвищення митця в унтер-офіцери. Обручов теж подав представлення на Шевченка, чим викликав на себе невдоволення з Петербурга через допущення засланця до малювання всупереч Височайшому повелінню, а за Бутаковим через це встановили таємний нагляд ІІІ відділу. «Попри своє солдатство, — зазначав у своїй книзі «Життя і твори Тараса Шевченка» Михайло Чалий, — Шевченко в Оренбурзі відвідував найкращі доми і його скрізь гостинно приймали». І це за парадоксу, що чимало друзів від невільника Шевченка тоді відцуралися: «Багато я мав приятелів, а де вони тепер?».
Найцікавіше в його інтерв’ю
Частину свого дослідницького маршруту «Слідами Тараса Шевченка» Микола Хрієнко здійснив удвох із кандидатом історичних наук, доцентом Уфимського філіалу Московського державного гуманітарного університету імені М. О. Шолохова шевченкознавцем Денисом Чернієнком. Вони сфотографували ті місця, де Шевченко малював «Пожежу в степу», «Укріплення Кара-Бутак», «Укріплення Іргиз-Кала», «Укріплення Раїм», «Острів Кос-Арал», а місце «Дустанової могили», яке досі було невідомим, — відкриття Дениса Чернієнка.
«Він для мене — Космос на Землі», — сказав про Кобзаря Микола Хрієнко. Зустрічався журналіст з учнями казахських шкіл імені Тараса Шевченка, з представниками дуже потужної української діаспори в Казахстані, яку фінансує держава. Переконався: пам’ять про Кобзаря там дуже бережуть, його особистість трепетно шанують.
Зі своєї мандрівки «Слідами Тараса Шевченка» в Росії і Казахстані пан Микола привіз експонати для музею в селі Шевченкове (колишні Моринці) на Черкащині та Національного музею літератури України, Державний прапор України з автографами-побажаннями відомих діячів української діаспори і казахського народу. А найцікавіше з його подорожі нам відкриється тоді, коли він оприлюднить у ЗМІ свої інтерв’ю, записані на диктофон і проілюстровані власними фотознімками.
У ТЕМУ
Факультатив про феномен Поета
Ольга Ломанська
для «Урядового кур’єра»
Кафедра історії української літератури і шевченкознавства Київського національного університету імені Тараса
Шевченка розробила програму факультативного курсу «Феномен Тараса Шевченка в культурному і гуманітарному просторі України і світу» (укладачі —професори О. Сліпушко і Л. Задорожна, асистенти Г. Шкрабалюк і Г. Гудима) і розпочала читати лекції.
Таке дослідження в історії української освіти зроблено вперше. Спочатку курс прослухали студенти юридичного факультету, наприкінці звітуючи рефератами. Рівень цих робіт свідчить про те, що майбутні фахівці по-новому відкрили для себе Кобзаря. Тож очевидно, що є підстави для введення факультативу як обов’язкового у всіх вищих навчальних закладах країни із 2014 року. Це стане підтвердженням істинної пошани до українського генія, феномен якого осмислюватимуть завтрашні фахівці. А це сприятиме розвитку їхнього загальногуманітарного світогляду, патріотичному вихованню.
Новий спецкурс — лише один із пунктів широкого плану заходів, який з ініціативи ректора академіка Леоніда Губерського підготовлено у провідному виші країни до 200-річчя від дня народження Т. Шевченка.
Тарас Шевченко і Сумщина
Олександр ВЕРТІЛЬ,
«Урядовий кур’єр»
Цінні мистецькі подарунки отримав цими днями музей кролевецького ткацтва, що на Сумщині. Відтепер у його експозиції є шість графічних робіт, автор яких — відома художник-графік Віра Юрченко (1922–1991).
Твори виконано в середині 50-х років минулого століття і належать до серії «Сумська Шевченкіана». Віра Степанівна — єдина із сумських художників так повно і різнобічно відобразила у своїх творах тему «Тарас Шевченко і Сумщина». Свого часу завдяки грунтовним консультаціям краєзнавця Павла Сапухіна вона відвідала всі місця, пов’язані з перебуванням Кобзаря на території області.
Донедавна графічні роботи були в доньки художниці Надії Юрченко, яка працює головним зберігачем фондів Сумського художнього музею імені Н. Онацького. За її словами, передаючи мамині твори до Кролевця, вона віддає данину пам’яті Кобзареві і поваги місту, з яким пов’язані життя і творчість Тараса Шевченка. За переказами, саме в цьому поліському населеному пункті він замовляв весільні рушники, яким, щоправда, не судилося стати затребуваними за життя поета. А знадобилися, коли Кобзареву труну проводжали у вічну дорогу.