Черкаси відомі широкому загалу як обласний та районний адміністративний центр на правому березі Дніпра, в якому живе майже 284 тисячі людей (2015), місто великої хімії. Остання назва, правда, трохи застаріла, адже з хімічних виробництв стабільно працює тільки ПАТ «Азот».

Черкаси — історичне місто. Хоч у його історії ще багато білих плям. Зокрема й стосовно часу заснування тривають запеклі дискусії та суперечки. Беззаперечно, що як постійне поселення Черкаси відомі принаймні з кінця XIII століття.

До теми забудови Черкас спонукала звернутися недавня оказія, що трапилася в обласному центрі. Будівельна компанія «Надія» вирішила спорудити в історичній частині висотний будинок. А для цього необхідно знести, як на сучасний погляд, непоказну одноповерхову будівлю по вулиці Байди Вишневецького, 2.

Знести чи залишити?

І зруйнували б її байдужі бульдозеристи, якби не місцеві жителі, які разом з археологами активно виступили проти забудови і навіть зареєстрували електронну петицію.

Цей будинок — місцева архітектурна пам’ятка. Побудований 1907 року, маєток належав заможному полякові юристові Вацлаву Кринському. Як розповідає місцевий краєзнавець Борис Юхно, до перевороту 1917 року більшу частину будинку орендувала філія київського Земельного банку. Пізніше тут за чергою засідали борці за владу. Згодом переможці організували у приміщенні дитячий заклад. За німців тут була окупаційна контора, потім тривалий час — господарська частина органів безпеки.

Будівлі 113 років, і на думку багатьох місцевих жителів, вона перебуває у задовільному стані, органічно вписується у старе місто. Її б не зносити, а реставрувати, наголошують вони, дати старій будівлі друге життя.

Площа міста Черкаси становить близько 100 квадратних кілометрів. Старе місто займає лише один. Це приблизно від вулиці Грушевського до Смілянської і від Дніпра до бульвару Шевченка. Як вважають археологи, цей тихий мікрорайон має справді історичну й культурну цінність. За кількадесят метрів від згаданого будинку розташоване місце заснування Черкас — перший замок. Тут на кожному кроці, за свідченнями науковців, знаходять історичні пам’ятки, предмети культурної спадщини. Одразу за будинком, який хочуть знести, починається Старособорний узвіз — рів колишнього черкаського замку. Із нього був вихід у бік міста. Саме перед замком і була колись перша найдавніша центральна міська площа.

Отож цьому куточку старого міста, вочевидь, треба не тільки дати спокій, заборонивши тотальну забудову, а й зберегти, ініціювати археологічні дослідження.

Черкаський археолог Михайло Сиволап переконаний, що історична будівля, на місці якої хочуть звести багатоповерхівку, стоїть на заповідній території, де будівництво без археологічних розкопок неприпустиме. За словами науковця, це «найдавніша, найзагадковіша і найбільш не вивчена частина Черкас». Вона містить величезну кількість інформації про стародавню історію міста й України. Тож і будувати тут сучасні будівлі — те саме, як на Хрещатику чи біля пам’ятника Хмельницькому в Києві спорудили хмарочос.

— Ми й досі сперечаємося навіть не про рік, а про століття, в якому заснували Черкаси. Відзначаємо фейкові ювілеї й фактично нічого не робимо, аби з’ясувати, як було насправді. А відповідь ховається саме на тій території, — вважає Михайло Сиволап.

Здоровий глузд переміг

Хоч будинок на вулиці Байди Вишневецького, 2 є в переліку пам’яток архітектури Черкас та охороняється законом, тож про жодну забудову на тому місці навіть не може йтися, департамент архітектури і містобудування міськвиконкому на чолі з директором Артуром Савіним все-таки видав ПП «Надія» містобудівні умови для будівництв за цією адресою. Як ішлося на засіданні виконкому, така непрофесійність департаменту виявилася й під час видання дозволу на будівництво багатоповерхівки у центрі міста на вулиці Смілянській. Забудовники навіть не врахували того, що вікна сусідніх будинків зазиратимуть у вікна нової багатоповерхівки. Це будівництво не лише суперечить нормам законодавства, а й значно знизить рівень життя всіх, хто мешкає поблизу.

У серпні цього року на засіданні міськвиконкому було скасовано дозвіл на забудови від ПП «Надія» на вулиці Смілянській, 48, 50, 54 та на вулиці Байди Вишневецького, 2. Добре, що здоровий глузд у цьому разі переміг, але претензій у жителів міста до забудовників не злічити. Численні протести містян проти невмотивованої прив’язки тих чи інших будівель змусили критично поглянути на роботу згаданого департаменту й міського голови Анатолія Бондаренка, який на одному з недавніх засідань міськвиконкому змушений був зауважити:

— Останнім часом у Черкасах виникає дедалі більше питань щодо проблемного будівництва. Я як міський голова вимагаю, щоб будь-яка забудова у Черкасах не розпочиналася без згоди жителів міста!

Проте вже після цієї жорсткої вимоги мешканці будинків за адресами Героїв Дніпра, 43, 45, 47, 49 та Смірнова, 2, обурені неналежними методами забудови, вкотре звернулися по допомогу до міської влади, аби припинити неподобство. Черкасці зібрали сотні підписів проти незаконного будівництва за адресою вул. Героїв Дніпра, 49. Наказ директора департаменту архітектури про надання містобудівних умов та обмежень було скасовано рішенням виконкому.

Як більмо на оці

Таких випадків, коли громадськості доводиться обстоювати елементарні норми й порядок у забудові вулиць та мікрорайонів, багато. Окремі з них стають відомими широкому загалу ще до початку будівельних робіт, в інших батьки міста тільки чухають потилиці, коли справу вже зроблено. Ось так і виростають торговельно-адміністративні центри в місцях відпочинку, де цього просто не може бути.

Нині здіймається будівля торговельно-адміністративного центру з тильного боку Черкаського академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка, де свого часу був сквер із фонтаном. Попри активні багаторічні протести черкасців, навіть авторитетних експертів, багатоповерхівку таки звели. Керував процесом головний тоді архітектор міста Віталій Чернуха, який і нині працює в департаменті, щоправда, вже не головним архітектором.

Не зайве згадати й розпочату будову на бульварі Шевченка поблизу школи №4, яка вже більш як десяток років як більмо на оці загороджена парканом, спотворює мікрорайон. Свого часу громадяни виходили на вулицю, мало не лягали під бульдозери, аби заборонити зводити нікому не потрібний висотний будинок на самому розі бульвару й вулиці Героїв Сталінграда (нині Припортова) на місці затишного скверу, де стояв пам’ятний знак захисникам міста під час Великої Вітчизняної війни. За потурання міських властей сквер ліквідували, а пам’ятний знак для годиться перенесли на іншу вулицю, де він загубився серед дитячих майданчиків та інших будівель.

Можливо, в Черкасах ніде будувати? Ні, невеличких хаток, приватних дворів, розкиданих у всьому місті, чимало. Але ж забудовникам зовсім не хочеться забезпечувати людей, які там мешкають, квартирами. Простіше знести сквер, пам’ятник.

Якось не виходить у відповідальних осіб дбати про інтереси людини, простого черкасця, якому було б зручно й затишно у не такому вже й великому місті. Де сквери, парки, затишні куточки, в яких хочеться бувати, просто відпочити, посидіти на лавці? Одним парком на околиці, в Соснівці, й набережною Дніпра тут не відбудешся. У місті в різні періоди набудували чимало коробок, випадкових споруд, орієнтуючись на нагальні потреби та короткочасні інтереси. Тим часом справді творчий підхід, який би звучав в унісон із бажаннями й прагненнями тих, хто тут мешкає, розгледіти важко.

Подбаймо нарешті про завтра

Хтось із міських чиновників киває на генеральний план міста, мовляв, слід додержуватись накресленого. Але хоч як прикро, в місті й досі чинний план, затверджений ще 2011 року. У зв’язку з розвитком міського господарства, новими потребами давно актуальні зміни до цього далеко не досконалого документа. Недавно була спроба затвердити відповідні корективи для його осучаснення. Проте вона була безуспішною.

Проєкт презентував директор департаменту архітектури і містобудування Артур Савін. Наобіцяв він багато. Зокрема й те, що площа забудови поблизу Митниці має зменшитися. Він пояснив, що осучаснення передбачає й розвиток річкового транспорту, садибну лісову забудову для учасників АТО, додаткові земельні ділянки, нове міське кладовище тощо. Однак не переконав чиновник ні депутатів, ні представників громади. Один із депутатів Павло Карась навіть назвав новий план «поверненням до совка». За його словами, актуалізація потрібна, але пропонований план не витримує жодної критики.

Та що там генеральний план! Ні старий документ, ні нові вимоги, продиктовані здоровим глуздом та будівельними нормативами, для новоявлених забудовників часто зовсім не авторитет. Саме цим обурюється у фейсбуці жителька Черкас, активна опонентка висотної забудови Вікторія Духота. Вона застерігає: історія з багатоповерховою забудовою в історичному центрі міста триває, хоч багато жителів обласного центру категорично проти.

Усі пам’ятаємо архітектуру періоду тоталітаризму, яка прагнула мінімізувати роль простої людини. Вагомість і розкіш будівель у містах тяжіла над людиною, робила її непомітною й далеко не такою значущою, як монументальні будівлі. Але й у типових хрущовських будинках — втіленні негативної естетики та відвертого соціального мінімалізму людських потреб — людина була, здається, не менш знеособленою, ніж у середовищі сталінського ампіру з його могутністю, величчю й фундаменталістською естетикою.

І ось у незалежній Україні, здавалося б, настав час творити нове міське середовище з урахуванням потреб вільного українця з огляду на багате історичне минуле та не менш перспективне майбутнє. Але де там! Як і раніше, править бал її величність так звана насущна потреба, доцільність із точки зору замовника, якому з відомих тільки йому міркувань конче необхідно побудувати свою споруду саме тут і саме так. І байдуже, що з вікна нового будинку можна спостерігати за тим, що відбувається у квартирі навпроти, що в зв’язку з новобудовою перевантажені комунікації, що поряд немає необхідної соціальної інфраструктури, зокрема паркувальних майданчиків для автомобілів, кількість яких у місті зростає з космічною швидкістю.

Свого часу групу черкаських архітекторів навіть було відзначено державними преміями за розроблення та втілення забудови центральної частини міста. На майдані, де розташовані владні установи, торговельні, розважальні та інші заклади, й справді був широкий простір, а кожен будинок знайшов своє органічне місце. Однак було те ще за часів радянської влади. Відтоді потреби черкасців не тільки зросли, а й стали більш осмисленими, гуманізованими відповідно до нового часу.

Насамкінець.  Міське середовище — це не тільки шалений рух машин, засилля реклами, велелюддя, метушня, а й можливість творчо працювати, спокійно відпочивати, це умови для розвитку зокрема й найменших містян. Це зручності, комфорт у пересуванні й іншій щоденній діяльності. Це, зрештою, естетичне задоволення від архітектурних форм.

Зайве й казати, що все це поки що і для Черкас, і для багатьох інших міст, які ще тільки шукають власне архітектурне обличчя, залишається блакитною мрією. Чи стане вона колись реальністю? Шлях до оновлення багато хто бачить у гнучкому дизайні міського середовища та його тісному єднанні, в гармонії з природою та людиною. Очевидно, час подумати і про новий формат інфраструктури та масове будівництво розумних будинків, здатних розв’язати проблеми урбанізації, яка невпинно наступає.