Коли спостерігаєш за останніми новинами про повені на Балканах, знищений урожай, десятки загиблих, постає питання: а чим обернеться чергова повінь для України? Близькі до балканського сьогодення картини затоплених прикарпатських сіл та селищ, зруйнованих мостів, дамб, ліній електропередач після повені 2008-го ще міцно тримає пам'ять. Як і усвідомлення того, що все могло обійтися набагато легше, якби не людська жадібність і дурість. Зокрема йдеться про головну причину лиха — вибирання гравію з річок.
Попри цей очевидний і найвпливовіший чинник, що призвів до мільярдних збитків для людей і держави, на Чернівеччині та Івано-Франківщині мають намір вчинити черговий злочин — дозволити видобуток із річок цих областей близько півмільйона тонн гравію. Для усвідомлення масштабів можливого втручання у природу і наслідків цього достатньо порахувати. Якщо в залізничному вагоні вміщається 69 тонн гравію, то в місцевих річках буде вирито яму розміром 6630 вагонів! Забрати у природи цей живильний фільтр планується задля масштабного будівництва в Коломиї одного з найбільших у Східній Європі деревообробного комбінату австрійської компанії «Швайкгофер».
Про наміри узаконити видобуток гравію йшлося на нещодавньому зібранні в Чернівецькій облдержадміністрації, мета якого, хоч як це дивно, звітування про успіхи (!!!) з контролю над гравійними браконьєрами. Участь у зібранні взяли керівники мало не всіх місцевих органів влади та контролю, бізнесмени та такі собі «флібустьєри гравійних річищ». Останні, тобто люди, які добували гравій із річок, вимагали офіційно дозволити цей вид діяльності. Мотивували тим, що, по-перше, їм треба годувати своїх працівників, а, по-друге, — отримати для місцевого будівництва матеріали.
Усупереч природі і здоровому глузду
Учасники наради висловились «за» видачу дозволів «флібустьєрам». За нашою інформацією, подібні документи отримали ділки і в деяких районах Прикарпаття (Коломийський та Снятинський), де і будується австрійське підприємство.
Із сумом доводиться констатувати, що таким чином тіньові та корупційні схеми з промислової вибірки річкового гравію, які існували за попередньої влади, по суті, отримали продовження. Місцеві жителі дедалі частіше говорять про те, що вже новопризначені чиновники не гребують можливістю заробити гроші за рахунок нанесення непоправної шкоди природі рідного краю.
До чого призводить таке гвалтування річища? По-перше, до негативних екологічних наслідків: забруднення води, зниження водності та зменшення фільтраційної спроможності річки, руйнування природних нерестовищ. По-друге, до наслідків техногенних: відбувається міграція русла, зміна течії, активізація водної ерозії берегів.
За твердженнями співголови Міжнародної екологічної арсоціації «Eco-TIRAS» Іллі Тромбіцького, такі дії часто призводять до руйнування водозахисної зони річки — підмиву берегів, падіння у воду дерев, втрати території, а також зниження міцності споруд (мостів, гребель тощо), що особливо часто проявляється у екстремальних ситуаціях, зокрема при повенях.
Варто розуміти, що видобуток гравійно-піщаної суміші в одному місці призводить до зміни гідрологічної ситуації не тільки у місці видобутку, а й вище та нижче за течією, причому на доволі значних відстанях. Різко падає придатність води для пиття, треба витрачати купу грошей на її очищення на водогонах.
Ігри із законом
Забір гравію з малих річок наше законодавство забороняє. Але існує тут хитра «дірка». Стаття 86 Водного кодексу України (Проведення робіт на землях водного фонду) дозволяє проводити «роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних, лінійних та гідрометричних споруд, поглибленням дна для судноплавства, розчисткою русел річок, каналів і дна водойм» тощо.
Науковці кафедри трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка наголошують, що видобування піску, гальки та гравію можливе лише за умови, коли це не має негативного впливу на гідрологічний та екологічний стан річки. Саме з цією метою ч. 2 статті 86 передбачає обов’язкове погодження відповідного проекту. На жаль, на практиці досить часто відбувається надмірне видобування піску та гравію з русел річок, причому під виглядом так званих руслорегулюючих робіт. Цілком очевидно, що саме з таким неподобством ми маємо нині справу в Чернівецькій та Івано-Франківській областях, де саме під виглядом руслорегуляції і дозволяють видобувати гравій. Причому цинізм авторів рішень ось у чому: спочатку вони визначили, що хочуть вибирати з річки гравій, а вже потім — почали шукати, які «законні» роботи провести у руслі.
Від того, що пограбування річок набуло видимості законних дій, природі легше не стало. Скажемо відверто: для природи це смерть. «Забір гравійно-піщаної суміші — це екологічна біда всіх гірських та передгірських регіонів Карпат. Те ж саме відбувається під час видобутку піску на річках в інших регіонах. Так знищують усе живе, що є на тих ділянках річки. Змінюється рослинність, гинуть мікроорганізми та водна фауна, — каже Володимир Борейко, директор Київського еколого-культурного центру. — Якщо ж зміна русла таки видається необхідною, то гравій при цьому треба все одно залишити у річищі, перенісши його вище або нижче за течією. Це дасть змогу річці відновити, «полагодити» свій баланс, зберегти водність і здатність до самоочищення. Практика лишати алювіальні наноси у річищі існує в усіх цивілізованих країнах. Вивозити ж гравій — це дикість і варварство, це екологічний і соціальний злочин, який змусить у разі катастрофічних опадів витрачати мільярди на подолання наслідків стихії. І ганьба тим, хто такі речі робить і підтримує, хай навіть пасивно».
Виникає запитання: а де ж брати місцевим гравій та пісок для будівельних робіт? Відповідь — у чималих розвіданих запасах цих ресурсів на місці старих русел. Запаси ці величезні, їх треба просто розробляти через будівництво і експлуатацію сухих кар’єрів. Про організацію даної роботи і мусить потурбуватися місцеве чиновництво. Уже давно в Карпатах такі кар’єри працюють, і, до речі, саме звідти надходив будматеріал на будівництво «Швайкгофер-Україна» торік. Чому найнята австрійцями донецька фірма-генпідрядник вирішила поміняти джерело отримання будматеріалів, ми можемо лише здогадуватися.
Нам такої «Європи» не треба
Загалом дуже насторожує пасивність і мовчазна згода головного офіса «Швайкгофер» в історії з будівництвом свого дочірнього підприємства. Австрійська деревообробна компанія, яка існує вже кілька сотень років, відома в Європі своєю кришталево чесною репутацією. І раптом — вибір українського підрядника-будівельника контори із сумнівною репутацією, яка «вміє» працювати при всіх владах. Нині ця донецька підрядна «фірма» має мільйоні борги — вона не сплатила повністю не тільки за виконані будівельні роботи, а й за поставлені матеріали із сухих кар’єрів. А тепер ще й узялася лобіювати нищення карпатських річок. Справи про заборгованість — у судах, але і це чомусь не насторожує австрійців, і вони допускають використання нищівних для українських річок способів добування будматеріалів для розбудови свого бізнесу. В екологів уже виникає запитання: якщо «Швайкгофер» допускає екологічно шкідливі технології під час будівництва заводу, то наскільки екологічно прийнятною буде діяльність цієї компанії щодо лісозаготівлі в Україні?
Але й цього замало. «Швайкгофер» ігнорує громадськість. Компанія досі не відповіла на звернення екологів, які ще місяць тому докладно поінформували українське представництво компанії про небезпеки видобутку гравію з річок для природи, суспільства та економіки України.
Таке ставлення до співпраці з громадськістю, а особливо — небажання думати про збереження української природи, змушує українських «зелених» готувати звернення вже до контролюючих організацій національного рівня (місцеві чиновники не тільки не готові протистояти пограбуванню природи, а й сприяють цьому) з проханням оцінити, якої саме шкоди завдасть вигрібання 500 000 тонн гравію з гірських річок. Варто, вочевидь, і Держбудінспекції поцікавитися наявністю сертифікатів на такий гравій як будматеріал, адже держстандарти не дозволяють використовувати у будівництві вийняті з дна річки матеріали.
Готують українські екологи і звернення до Посольства Австрії.