Радник віце-прем’єр-міністра —
міністра соціальної
політики України
Володимир ДУДКА
Уже навіть не роками, а десятиліттями вимірюється час, відколи точаться дискусії про необхідність реформування системи охорони здоров’я. Торік реформа стартувала офіційно й нині до неї прикута велика увага як влади, так і медиків та пацієнтів. По суті, дебати зводяться до кількох питань, одне з яких — як створити нові відносини між пацієнтом і лікарем, аби не порушувати права першого на безплатну допомогу й водночас забезпечити гідну оплату праці для другого? Де в умовах хронічного недофінансування медицини знайти гроші на здоров’я? Ці проблеми кореспондент нашої газети обговорила з радником віце-прем’єр-міністра Сергія Тігіпка Володимиром ДУДКОЮ.
— Пане Володимире, на що передусім потрібно зважати під час задекларованих змін?
— Зміни потрібно проводити, приділяючи увагу одночасно двом принциповим речам: ефективності використання наявних ресурсів та збільшенню фінансування. Чому? Реформа стартувала з пілотних проектів, де вже відбуваються зрушення. Враховуючи певний негативний досвід комунікації суспільства з владою, немає й надто великої підтримки цих реформ з боку населення. Їхнє проведення підтримувалося б активніше, якби позитивні результати перетворень були відчутні вже сьогодні. Звісно, в пілотних регіонах виділяють гроші й на обладнання, й на нові автомобілі швидкої допомоги, але варто це робити рішучіше.
— З яких джерел має формуватися бюджет охорони здоров’я?
— Їх кілька. Насамперед порівняно з європейськими країнами ми маємо занадто низький акцизний податок на тютюн і алкоголь. За нашими розрахунками, завдяки підвищенню ставок акцизу на охорону здоров’я можна було б додатково залучити близько 7—8 млрд. грн.
— Проте не секрет, що в нашій державі існує потужне тютюнове лобі…
— Наведу цікавий приклад. Австралія першою в світі збирається ухвалити закон, який забороняє розміщувати на пачках цигарок ознаки торгової марки. Натомість пропонується продавати цигарки в одноманітних пачках сірого кольору, відрізнятиме їх тільки страшний малюнок, що «рекламуватиме» ту чи іншу хворобу курців. Цікаво, що цю ініціативу підтримали багато західних країн, а от серед тих, хто першим відгукнувся негативно, була й одна з український галузевих асоціацій, яка об’єднує виробників тютюну.
Отже, в нас справді сильне тютюнове лобі. Проте, як кажуть, вода камінь точить. Є багато аргументів, чому питання охорони здоров’я повинні бути пріоритетними в Україні. Наприклад, ми — на останніх позиціях у світі за показниками здоров’я нації. Вважаю, що коли говорити про це весь час, є шанс змінити законодавство, зокрема й у питаннях щодо тютюну й алкоголю. Тим більше, що зовнішні чинники теж впливають на те, щоб наші закони змінювалися: Україна вважається одним із найбільших експортерів контрабандного тютюну в Європі саме через низькі акцизи. Тому західні країни також зацікавлені, щоб наше законодавство було гармонізоване з європейськими нормами.
Ще один шлях, яким уже пішла низка країн, — введення акцизу на шкідливі харчові продукти — ті, що мають надмірний вміст жиру, солі, цукру. Вони мають бути дорожчими, а гроші повинні йти цілеспрямовано на охорону здоров’я.
Крім того, джерелом фінансування може бути податок на додану вартість на ліки. Його суть у тому, що всі ліки оподатковуються пільговою ставкою ПДВ, але за рахунок цього держава стовідсотково компенсує пацієнтові вартість найнеобхідніших препаратів.
— Як, на вашу думку, ефективніше використовувати ті кошти, що вже виділяються на охорону нашого здоров’я?
— По-перше, це — диференціація закладів медичної допомоги залежно від того, якої саме допомоги потребує пацієнт. Ідеться про те, що недоцільно розміщувати в реанімації людину, яка упродовж багатьох днів поспіль потребує лише догляду медичної сестри.
По-друге, на рівні первинної допомоги (лікарі загальної практики) повинно залишатися, як правило, 70—80% звернень пацієнтів. Водночас послуги сімейного лікаря порівняно зі спеціалізованою допомогою дешевші й коштують 30% усієї системи надання медичної допомоги. У нас ця система не працює. Крім того, в Україні 67% — це випадки невиправданої госпіталізації.
Нині в нашій державі існує давно розкритикована форма фінансування ліжко-днів. Пацієнт і лікар мають протилежні цілі: перший очікує, що його швидко вилікують і він піде додому, мета другого — затримати пацієнта надовше, адже від цього залежить фінансування. У цьому причина диспропорції в кількості лікарняних закладів та ліжок порівняно з країнами Євросоюзу: в ЄС — 2,7 лікарні на 100 тисяч населення, в Україні — 5,6. У Європі — 547 ліжок на 100 тисяч населення, в нас — 873. Водночас рівень життя в європейських країнах вищий.
— Що означає зміна мережі лікувальних закладів, про яку йдеться в реформі? За яким принципом вона відбуватиметься? Чи не стане після цього менш доступною медична допомога для сільських жителів?
— Логіка у створенні госпітальних округів, безумовно, є. Вона пов’язана з тим, про що ми вже говорили, — розподілом рівнів медичної допомоги. Неподалік від пацієнта повинен бути лікар загальної практики, обов’язково з автомобілем, аби швидко міг приїхати в разі потреби. Близько має бути швидка допомога (йдеться про створення певних пунктів, де будуть локалізуватися «швидкі»). Цього досить для ургентних випадків і для планових оглядів пацієнта. А спеціалізована допомога може бути розташована і в сусідньому райцентрі. Це європейський шлях: західні країни й надалі йдуть шляхом зменшення кількості лікарень і концентрації ресурсів та коштів. Звичайно, варто брати до уваги те, що в Європі, безумовно, кращі дороги, тому питання це комплексне.
— Якою буде подальша доля медиків, що працюють у лікарнях, котрі планують перепрофілювати? Відразу постає низка проблем соціального характеру.
— Дефіцит медичних кадрів в Україні становить приблизно 40 тисяч. Тому глобально питання працевлаштування не стоїть. У конкретних випадках це справді може означати курси підвищення кваліфікації, додаткові знання, розширення ареалу роботи. Але все це обов’язково має супроводжуватися збільшенням заробітної платні.
— У ході реформи планується вдвічі збільшити кількість лікарів загальної практики. Як заохотити молодих спеціалістів уже зараз обирати цей фах замість того, аби, скажімо, займатися фінансово вигіднішою сьогодні хірургією, стоматологією тощо?
— Стимули мають бути фінансові. На мою думку, ухвалити рішення про збільшення заробітної платні лікарям реально. Гадаю, краще підняти на 15 копійок ціну на пачку цигарок, але збільшити оплату праці медпрацівника. Загалом найпоширеніша міжнародна практика, коли дохід лікаря первинної ланки залежить від стану здоров’я населення в регіоні, охопленому його практикою, й фінансується залежно від кількості людей, які там проживають. Неодмінною має бути бонусна складова, оскільки саме це стимулює працювати краще та підвищувати власну кваліфікацію. Вона повинна залежати від об’єктивних показників — рівня захворюваності, інвалідизації та смертності в регіоні.
Рішення повинне бути комплексним. Не можна робити реформи фрагментарно, з недостатнім фінансуванням, бо є величезний ризик через певний час дискредитувати цю ідею. Між іншим, ми — єдина країна в Європі, яка не має медичного страхування.
Крім того, здоров’я майже не розглядається всерйоз як економічна категорія. У нас говорять про смертність, тривалість життя, інвалідність, тобто про соціальний бік цієї проблеми, але майже ніколи — про економічний. Не говорять про те, що людина, працюючи, генерує майже 20 тисяч доларів ВВП на рік, а якщо вона хворіє, то не лише не продукує, а ще й потребує фінансової допомоги держави. Це справді вагомі аргументи для економістів. Турбота про здоров’я — це інвестиції в трудовий ресурс.
— На думку багатьох фахівців, у концепції реформи мало уваги приділено одній з ключових умов існування здорової нації — пропаганді здорового способу життя. Чи не будуть зусилля з реформування малоефективними, доки увага приділятиметься переважно лікуванню хвороб?
— Справді, здоров’я людини на 50% залежить від способу життя. Будь-яка реформа має бути спрямована на досягнення комплексної мети. Лише в одному документі йдеться про найбільш комплексну ціль — показник середньоочікуваної тривалості життя при народженні (СОТЖ). Але в контексті реалізації реформ про нього майже ніколи не згадують. На мою думку, мета саме і має вимірюватися цим показником.
Мені дивно, чому зміни в системі охорони здоров’я відбуваються не першочергово. Адже соціологічні опитування свідчать, що люди вкрай незадоволені нинішньою ситуацією.
— Ви як радник віце-прем’єра ставили це запитання Сергієві Леонідовичу?
— За кожної зручної нагоди я розмовляю з віце-прем’єром з цього приводу і знаю, що більшість моїх аргументів він сприймає та поділяє. Але держава, як великий корабель, не змінює курс швидко. Впевнений, що думки, співзвучні з моїми, має багато хто з експертів та чиновників. І питання полягає лише в тому, щоб ці аргументи трансформувати в рішучі та комплексні дії з реформування системи охорони здоров’я. Це окупиться сторицею.
Тетяна МОІСЕЄВА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Володимир ДУДКА. Народився 21 березня 1972 року. Закінчив Київський національний університет ім. Тараса Шевченка та Міжнародний інститут менеджменту. 1993 року став співзасновником компанії «Альба Україна». Нині голова Наглядової ради компанії. 2008—2010 рр. — президент Асоціації фармацевтичних дистриб’юторів «Фармукраїна». Член робочої групи МОЗ із впровадження реформи. Радник віце-прем’єр-міністра — міністра соціальної політики України.