Жованка, Травневе, Гладосове. Ці населені пункти Донецької області на лінії розмежування й два останніх нещодавно вилучених з переліку тимчасово окупованих часто потрапляють у тривожні фронтові зведення через обстріли з боку бойовиків, яким піддаються домогосподарства місцевих жителів. Селища фактично відрізані від території, яку контролює Україна.

Усе це, звісно, ускладнює життя дорослого й дитячого населення. Особливо тоді, коли у нього виникають медичні проблеми. І якби не волонтери, зокрема медики з офіційно зареєстрованої громадської організації ASAP Rescue (АСАП Рескю), людям у цих та інших населених пунктах «сірої зони» довелося б зовсім кепсько.

На початку добровольчого руху

Перший добровільний екіпаж ASAP Rescue з’явився на фронті у квітні 2014 року на слов’янському напрямку. Він надавав медичну, евакуаційну та іншу гуманітарну допомогу військовим підрозділам в зоні дії блокпостів населених пунктів Билбасівка, Слов’янськ, Райгородок, Лиман та об’єкта «Карачун».

Засновник і керівник цієї громадської організації та благодійного фонду «АСАП ЕМС ХОТТАБИЧ» (фонд фінансує й реалізовує організаційні процеси ASAP Rescue) — Ілля Лисенко (позивний «Хоттабич»), а начальником штабу тактичної медичної евакуації в зоні АТО — Дмитро Козярський («Дуглас»). Їм вдалося зібрати під своїми прапорами понад 200 не байдужих до долі Донбасу волонтерів, які лише 2015 року здійснили понад 9000 виїздів на своїх спеціалізованих медичних платформах.

Парамедики, взаємодіючи зі ЗСУ, відтранспортували з передової до медичних установ поранених, скалічених або хворих бійців. Послугами волонтерів, які жорстко дотримуються міжнародних принципів у наданні першої долікарської допомоги і транспортуванні постраждалих, скористалися 4400 цивільних осіб. 3627 громадянам було надано профілактичне обстеження, у 48 випадках до жителів проблемних селищ виїжджали бригади швидкої допомоги, а 157 осіб було евакуйовано реанімобілями до лікарень Донецької області. Асапівські екіпажі працювали переважно на напрямках Широкине — Чермалик, Піски — Авдіївка — Торецьк — Майорськ — Зайцеве, Світлодарськ — Троїцьке.

Вісімка сміливців

Мені пощастило ознайомитися з одним із підрозділів ASAP Rescue у складі восьми осіб, який дислокується на території Бахмутського району. З його керівником координатором Романом Олексенком (позивний «Ромео») родом із Запоріжжя познайомився на кухні бази дислокації: «Ромео» готував плов для товаришів. На Донбас він потрапив у 2016 році. Відтоді постійно, лише з перервами між вахтами, допомагає армії й цивільному населенню.

— В армію не взяли, тому вирішив у такий спосіб бути корисним фронту, місцевим жителям. Не зміг сидіти вдома й спокійно спостерігати, що відбувається на Донбасі, — розповідає Роман Олексенко. — За професією я геодезист, але став тут повноцінним парамедиком. У Бахмутському районі чимало населених пунктів, куди цивільна швидка допомога не може заїхати з різних причин. Жованка, Травневе, Гладосове серед таких. Тож нашим екіпажам доводиться у вихідні заїжджати туди, щоб провести прийом місцевих жителів. Нашим — маю на увазі передусім фельдшера та водія. На жаль, лікарів з вищою освітою не вистачає, щоб укомплектувати екіпажі. Можливо, тому, що працюємо щонайменше місяць безоплатно. Потім нас міняють інші волонтери.

Звісно ж, головним завданням екіпажів ASAP Rescue була і є допомога військовим: машини з бази виїжджають на виклики до поранених, яких вони забирають з передової, з так званої точки евакуації, й везуть до мобільного госпіталю у Часовому Яру. Цього року, як зазначив «Ромео», у такий спосіб було відтранспортовано 15 соматиків, 40 цивільних і троє поранених.

— Наш колектив складається з восьми осіб. Маємо три реанімобілі й ще три машини для поїздок у села. Наприклад, із Травневого минулого тижня забрали дідуся, в якого була підозра на пневмонію. Наша організація повністю волонтерська. Тож усьому, що маємо, — медикаменти, транспорт, паливо — завдячуємо спонсорам. Відчутну допомогу ASAP Rescue надає українська діаспора. Якщо з кимось із нас щось трапиться, держава за це не нестиме відповідальності. Такі реалії…

Як одна сім’я

До речі, в усіх членів підрозділу Олексенка вдома сім’ї. «Ромео» немає в родині шість — вісім місяців на рік. Але родина, запевнив, ставиться до роботи чоловіка й батька з розумінням. На базі волонтери мешкають у приміщеннях для чоловіків і жінок. Є тут лазня, пральні машини, бліндаж, де зберігаються харчі.

Жіночий кубрик, звичайно ж, має охайніший вигляд. У ньому познайомився з фельдшером Ією Чабанюк. Родом вона з Вапнярки Вінницької області. В ASAP Rescue працює майже два роки.

— Закінчила під Одесою Подільське медучилище, — розповідає Ія. — Працюю з лікарем з Києва Анею. Тепер у нас дві дівчини, а раніше, крім водіїв, усі були дівчата. Передова недалеко. Вечорами навіть чуємо стрілянину.

Місяць тут — місяць удома, У зоні нашої відповідальності є точки евакуації, погоджені з військовими. Беремо там поранених і доставляємо в госпіталь. Минулої ротації я виїжджала до пораненого, якого підстрелив снайпер. На луганському напрямку траплялося, що доводилося вивозили по троє-четверо поранених. На щастя, вбитих не було.

Іще трохи поспілкувався з волонтерами ASAP Rescue і зробив кілька знімків на їхній базі, зокрема у бліндажі, який тепер, на щастя, використовують як сховище для продуктів харчування, а не як схованку від артилерійських обстрілів. На цьому знайомство зі справжніми українцями, які вболівають за долю держави, закінчилося. Я побажав волонтерам добра і подякував їм за їхню працю на фронті.

А ще з гордістю відзначив про себе, що таких Олексенків та Чабанюків у нас усе-таки більше, ніж тих, хто лише на словах уболіває про захист України. Вони не по ордени і медалі їдуть на Донбас. І ризикують своїм життям, вивозячи з передової пораненого, теж не за гроші. Вони просто роблять свою роботу. Важку, небезпечну, але таку необхідну.