Майже півтори тисячі людей, яких умістив зал літнього театру парку ім. Т. Шевченка, почувалися рідними і близькими одне одному, відчували схожі емоції, разом плакали й одночасно вставали, щоб вшанувати пам’ять загиблих на фронті. Неймовірно теплою і дружньою була атмосфера на гала-концерті фестивалю авторської військової пісні у Дніпропетровську.
«Давай нашу!»
Ідея проведення фестивалю «Пісні, народжені в АТО» виникла у бійців 25-ї повітрянодесантної бригади. Ініціативу підтримали в Дніпропетровській облдержадміністрації і разом з обласною асоціацією об’єднань учасників АТО почали втілювати її в життя. Із 58 заявок художня рада фестивалю відібрала 20 авторських композицій для підсумкового концерту. Його учасниками і слухачами стали бійці АТО з різних підрозділів, волонтери з багатьох областей країни. За словами радника голови Дніпропетровської облдержадміністрації, теж учасника АТО Івана Начовного, на фестиваль бюджетні кошти не витрачали: все робили або безплатно, або на гроші меценатів. «Пісні, народжені в АТО» має стати не конкурсом, а святом об’єднання. Адже всі виконавці достойні винагород», — запевняє він.
Відкрив концерт гурт із Дніпродзержинська SilverTown піснею «Україна — це ми», яку написав гітарист колективу, боєць 93-ї бригади Андрій Касенюк. «Я бриньчав на гітарі й набридав своїм побратимам. Тоді й отримав наказ від командира написати пісню. Таку, щоб ми могли сказати: «Давай нашу!» Так народилася ця композиція. Вона про побратимів, про волю, про Україну», — розповідає автор.
Коли ведучі оголосили виступ Володимира Бурка із Кіровограда, зал підвівся і довго аплодував йому, дякуючи за сина-розвідника, який загинув на Донбасі. Пісню «Лист до коханої» Володимир присвятив комбату — командиру Євгена Бурка — і хлопцям, які нині тримають передову.
«В кого ты целишь, парень из Рязани?»
А Руслан Давидович (позивний «Гамлет», 23-й батальйон) із Мелітополя виконав одну з найперших пісень, написаних в АТО, — «Пішли колони на схід». Але перед тим боєць сказав, що не слід забувати і тих, хто зрадив і хто тікав від виконання свого військового обов’язку додому, та прочитав свій вірш «Дезертири». Руслан каже, що з такими людьми говорив, та достукатися до їхнього сумління неможливо. «Пусть воюют и гибнут напрасно там оставшиеся дураки», — вважають дезертири. «Деякі хлопці, правда, лояльно до них ставляться, бо людей відправляли воювати непідготовленими. А я — ні», — пояснює Руслан Давидович. Він прослужив у зоні АТО 11 місяців, з квітня 2014-го. Пішов захищати Україну, коли почалися події в Криму. Вдома залишилися донька Єва і вагітна дружина. Тож після повернення з війни Руслан уже мав другу донечку. «Коли ми чекали на тата, я розуміла, як мамі важко, і допомагала їй», — каже Єва Давидович, яка приїхала з батьком на фестиваль.
Афганця, волонтера і барда із Києва В’ячеслава Купрієнка його московські «друзі» у соцмережах назвали «спецназівським Кобзарем», гадаючи, що в такий спосіб ображають його. Так колишні афганські побратими сприйняли вірш українця «На кримському перехресті», який він написав два роки тому за три дні до так званого референдуму в Криму. «Зачем ты здесь, скажи мне правду, брат?» — запитував «зелених чоловічків» В’ячеслав Купрієнко. «В кого ты целишь, парень из Рязани? В меня? За что? Ах, у тебя приказ! Я с этим словом выживал в Афгане», — прочитав він зі сцени фестивалю, на жаль, і досі актуальні рядки. А пісню «Олежек» написав про загиблого сина свого друга-афганця — 20-річного прикордонника Олега Сороченка. Хлопець склав свою голову 25 серпня 2014 року разом із ще чотирма захисниками українського кордону під Красною Талівкою, де вже стоїть монумент на їхню честь.
Про героїчний захист донецького аеропорту вже написано багато пісень. Серед їх авторів і захисник летовища Станіслав Паплинський з Івано-Франківська (81-ша бригада). В одному з боїв за аеропорт загинув його близький друг, а Стаса взяли в полон, де він провів 197 днів. Пісню «ДАП», написану разом із Мартином Небогом, він присвятив своїм друзям і всім «кіборгам».
«Про ангела», який урятував життя синові свого друга, розповів дніпропетровський волонтер Сергій Бойко: «У розвідку пішли вшістьох. Бадьорі, свіжі. Раптом — тьох! (тьох-тьох…) Шість куль із засідки від снайперів всю групу положили. То зрадник був серед своїх, А каска, броник — не в усіх, Та не від того із шістьох один він вижив. Два офіцери-простаки, Ще троє просто юнаки, Всі п’ятеро — вони програли вдачу. А цей поранений лежить, Він вже отямився, коли Підходять сєпари із засідки, з «чечен», він бачив».
Сталася ця історія на початку бойових дій 2014 року в районі Волновахи. Командири невміло організували розвідку («офіцери-простаки» першими і загинули), ще й хтось із своїх передав терористам координати групи. Тож для ворожих снайперів усе було просто. Бойовики знали, що стрілятимуть наші міномети, тому, забравши зброю і повивертавши кишені непритомного Стаса, з кавказьким акцентом сказали: «Полеж, «товариш»! Тебе пізніше ми візьмем, якщо дотягнеш». Отямившись, він не міг закрити кровотечу з рани на спині, але все-таки виповз із небезпечного місця і болотами вийшов на дорогу. Там пораненого підібрав автобус. Уже серед своїх боєць і втратив свідомість. «І був Дніпро, а там шпиталь, Примчався батько і забрав додому — в Білу Церкву. Та думав всю дорогу він: Де взявся ангел той один, Той ангел, що зберіг його?»
Сергій Бойко розповів, що в 1970-ті в медичному інституті грав у вокально-інструментальному ансамблі. В його складі було троє друзів, серед яких і батько Стаса. «Тепер нас залишилося двоє. У двох сини брали участь у війні на Донбасі. Один загинув, і батько за ним пішов, помер», — каже волонтер.
«Повернися живим!»
Учасники фестивалю — у мирному житті викладачі, ді-джеї, журналісти, логісти, приватні підприємці, пожежники — співали пісні-присвяти загиблим бійцям, серйозні рок-композиції, розповідали фронтові історії, виконували ліричні пісні, навіть гумористичні замальовки. Завершив гала-концерт гурт «Мрії Марії» піснею «Повернися живим!» Її автор Володимир Полешко (93-тя бригада) написав її, коли лежав поранений у шпиталі. Він вважає, що окрім бойових завдань, головне завдання для воїнів — повернутися живим.
Член журі співачка і композитор Світлана Тарабарова зазначила «УК»: «Неймовірні враження від фестивалю. Тут та атмосфера, яку не купиш ні за які гроші. Був складний відбір пісень, але ще залишилися неймовірні твори, які не прозвучали на концерті. Сподіваюся, що ми їх ще почуємо».
Фестиваль «Пісні, народжені в АТО» організатори планують зробити щорічним, а також записати диск із композиціями фесту. Ще у планах концертний тур Україною.