До анексії Криму в Україні діяли 18 державних підприємств, основний вид діяльності яких — виноградарство та виноробство. Нині ж на підконтрольній Україні території їх залишилось небагато. На Закарпатті — агропромислово-торгове підприємство «Бобовище», державне підприємство «Агропромислова фірма «Леанка», а в Харкові — державне підприємство «Харківський завод шампанських вин». Вони належать до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.
Українська «винна бочка» внаслідок окупації Кримського півострова і пов’язаної з цим тимчасової його непідконтрольності втратила більшу частину державного виробництва вина. Закарпаття за нинішніх умов залишилося базовим регіоном, сприятливим для виноградарства.
Природно, що саме на Закарпатті наприкінці минулого року відбулося засідання фахівців Укрвинпрому — членів центральної галузевої дегустаційної комісії. Протягом десяти років вони визначають кращі вина, які виготовляють в Україні. Однак на засіданнях члени комісії не обмежуються дегустацією, головне — аналіз становища у виноробній галузі.
Останній раз висновки були невтішні, доповіді сповнені тривоги за майбутнє вітчизняного виноградарства і виноробства. Що ж гальмує розвиток виробництва вина? Підстав для хвилювання виявилося кілька.
Скасували збір — скоротилися площі
Найбільшого за останні роки удару по галузі завдало скасування 1,5% збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства. Він припинив свою дію три роки тому, і негативні наслідки цього кроку вже очевидні.
— Крім запровадження однопроцентного, а потім півторапроцентного збору на розвиток галузі в країні, слід якщо не збільшувати площі виноградників, то хоча б призупинити їх скорочення. По 3—4 тисячі гектарів виноградників вилучають з використання щорічно через старіння, зарості та з інших причин. За словами члена комісії Михайла Агафонова, коли скасували цей збір, то на третій рік уже не садили нового винограду. Сьогодні без кримських угідь, за кадастровими оцінками, загальна площа виноградників у країні становить 44,5 тисячі гектарів. «Звідки брати кошти на придбання лози, сировини для виноробних заводів, якщо площі скорочуватимуть надалі?» — питає експерт.
За час дії урядової постанови про Порядок справляння збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства від 15 липня 2005 року № 587 сільгосптоваровиробники Закарпаття посадили 1338 гектарів виноградників. Відтак уперше за багато років почалося зростання загальної площі плантацій. Між 2005 і 2010 роками площі виноградників на Закарпатті збільшилися на 100 гектарів — до 4700. А от наступне п’ятиріччя завершилося з негативним результатом: скорочення площ відбулося аж на 1100 гектарів. І це, вважають експерти, наслідок скасування указу про півторапроцентний збір на підтримку нових насаджень у цій галузі.
Значна частина землі простоює
Фахівці вважають Закарпаття регіоном, який має унікальні природнокліматичні умови для розвитку виноградарства і виноробства. ¢рунти та клімат виноградарських зон краю сприяють вирощуванню європейських сортів і виготовленню винопродукції найвищої якості.
Встановили, що придатних для вирощування винограду земель край за Карпатами має близько двох відсотків загального обсягу сільськогосподарських угідь, що дорівнює восьми тисячам гектарів. Парадокс, але значна частина цих земель простоює. На початок 2016 року виноградом було засаджено лише 3,8 тисячі гектарів. З них півтори тисячі перебували у постійному користуванні держпідприємств, підпорядкованих Мінагрополітики, решта — в інших категорій власників.
Загалом підсумок господарювання у виноградарстві за 26 років незалежності безрадісний. З 1990 року плантації виноградників на Закарпатті з колишніх 7,6 тисячі гектарів скоротилися рівно вдвічі — до 3,8 тисячі. Втішає тільки те, що валове виробництво винограду зменшилося лише на 1,3 тисячі тонн — із 28,5 до 27,2 тисячі.
«Ключова проблема в галузі виноградарства за відсутності ринку сільськогосподарських земель — це вкрай обмежені можливості оформлення довготермінового та стабільного землекористування. Ця проблема роками стоїть на заваді розвитку галузі», — робить висновок директор департаменту агропромислового розвитку Закарпатської облдержадміністрації Юрій Лесьо.
Ліцензія на торгівлю гальмує розвиток
Виробники вважають, що їхній бізнес роками підрубувала під самий корінь обов’язкова ліцензія на роздрібну торгівлю напоями. Від необхідності її оформлення потерпали всі без винятку товаровиробники, бо її вартість на рік — 500 тисяч гривень. А найбільшого удару це завдавало по підприємствах державного сектору. Вони колись діяли на базі радгоспів і колективних господарств, забезпечили добрий імідж закарпатським винам. Роками їхні вина і коньяки були відомі в Європі та в інших «закордонах», виборювали нагороди на престижних конкурсах. Ліцензія вимивала майже всі кошти підприємств, заганяла товарне виробництво в глухий кут. До слова, в сусідніх країнах — Словаччині, Угорщині, Чехії, Австрії та інших — про наявність такої обов’язкової вимоги навіть не чули. Тамтешні винороби щиро дивувалися, дізнаючись, що українські винороби багато вкладають у справу, та мало отримують. За нових ринкових умов, коли на перший план виходить не якість продукції, а здатність вигідно продати, держпідприємства опинилися взагалі на межі виживання.
Два закарпатські заводи — «Агропромислова фірма «Леанка» в Середньому і «Агропромислово-торгове підприємство «Бобовище» — нині ще існують лише завдяки тому, що свого часу їх оголосили стратегічно важливими. А от два десятки років тому в цьому ж сегменті економіки на Закарпатті діяли понад півтора десятка заводів. Якщо в Середньому лише торік практично втратили статус виробників вина, то у Бобовищі це відбулося значно раніше. Щоправда, наприкінці минулого року парламентарі змилостивилися над умираючими виноробними держпідприємствами й скасували обов’язкову ліцензію. Це ще може їх врятувати, але починати потрібно чи не з нуля.
Інвестор потребує гарантій
У радгоспі-заводі «Бобовищанський» двокілометрові підвальні приміщення колись були заставлені величезними бочками — дубовими і металевими. Дубові порозсихалися, металеві поздавали на брухт. А от ракета, подарована колись космонавтами, збереглася! Через гігантський розмір (вміщує 100 тонн) її просто не змогли вивезти. Втім, вона теж порожня.
— Бобовищанські підвали реанімують: там уже сухо і є освітлення, — повідомив голова Мукачівської райдержадміністрації Сергій Гайдай. — Угорські винороби зголосилися бути інвесторами. Їхній висновок: щоб знову налагодити промислове виноробство, потрібно вкласти 5 мільйонів доларів. За ці кошти можна засадити вільні площі лозою, за два роки повністю відновити підвальні приміщення, поставити нові бочки і цистерни. Вже на п’ятому році очікуються прибутки, але держава повинна дати дозвіл інвесторам на довготермінову оренду землі і підприємства.
Приватники готові працювати
Працюють в області кілька великих приватних виноробних підприємств зі значними обсягами виробництва, вишукані напої розливає Ужгородський коньячний завод. Їхні потужності дають змогу переробляти за рік 61,5 тисячі тонн сировини, а з розливу виноградних вин здатні взяти планку 8368 тисяч дал, коньяку — 766 тисяч дал. Вони впроваджують найсучасніші технології, закуповують в Європі і висаджують найкращі сорти винограду. На одному з підприємств відновлено найвідоміше з радянських часів вино «Троянда Карпат». Покупці, пройняті ностальгією, купують його за 180 гривень за пляшку без сумнівів.
Динаміку розвитку галузі забезпечують саме ці підприємства. У 2016 році вони виробили 850 тисяч дал виноматеріалів. Власне виноградних вин, столових і кріплених із січня по листопад було виготовлено 552,6 тисячі дал. Готову продукцію випускають під кількома зареєстрованими торговими марками, вона має заслужений попит не тільки в Україні, а й за кордоном.
Однак проблема цих підприємств полягає у відсутності або майже повній відсутності власної сировинної бази виноградників. Останнім часом вони почали надолужувати цю прогалину, але до самозабезпечення дуже далеко.
Якщо у радгоспі-заводі «Бобовищанський» з 1 тисячі гектарів раніше майже половину займали виноградники, то одне з виноробних підприємств у Береговому за два десятиліття роботи змогло засадити лозою лише 272 гектари. Працюють на сировині, зібраній у населення, якість якої сумнівна.
Отже, поки що закарпатським виноробам великими здобутками хвалитися рано. Йдеться лише про бажання і наміри відродити минулу славу українського вина.
ПРЯМА МОВА
Володимир ГІСЕМ, генеральний директор Ужгородського коньячного заводу:
— Про українське вино за кордоном повинні говорити так само, як нині говорять про італійське, португальське, французьке, чилійське. Якщо українські напої купуватимуть за кордоном, то це означає надходження валюти, що збагачує державу. Тож розвиток виноградарства і виноробства — вулиця з двостороннім рухом, і багато тут залежить від держави. Закарпаттю, яке нарівні з Миколаївською, Херсонською, Одеською областями має дуже добрі умови для виготовлення високоякісних вин, гріх їх не використовувати.