"Як не потрапити у підступнішу пастку"

Станіслав ПРОКОПЧУК
16 червня 2020

…Свою невеличку оглядову екскурсію містом Рені Сергій Колевич завершив неочікувано для мене — на околиці міста, на великому пустирі, на дорозі до кордону з Молдовою.

— Ось тут і буде розташована, як я казав, наша перша сонячна електростанція, — промовив не без гордощів міський голова. — Інвестор уже є. Солідний. Триває оформлення документів.

Про деталі проєкту майбутньої СЕС і загалом перспективи спорудження станцій на відновлюваних джерелах електроенергії у Придунайському регіоні я тоді не став розпитувати. І тепер жалкую. Мене більше цікавив сусідній молдовський порт Джурджулешти — головний конкурент Ренійського та Ізмаїльського портів, де згодом за сприяння Сергія Степановича мені вдалося побувати.

Так-от, звідси, з півдня Одещини, десять років тому і розпочалася не контрольована владою альтернативна енергетична лихоманка, небезпечні наслідки якої Україна нині пожинає.

«Ми, — стверджує Ольга Буславець, т.в.о. міністра енергетики та захисту довкілля, — маємо справу з найбільшою кризою в енергетичній галузі за всю новітню історію української енергетики. У нас повна економічна, фізична та паливна розбалансованість галузі».

Олігархополія зміцнює позиції

Хто міг подумати на початку масового будівництва об’єктів ВДЕ, до якого, за різними даними, долучилося понад 2 тисячі малих, середніх і великих інвесторів і чимало народних депутатів різних скликань, що через десять років з вуст керівників галузевого відомства прозвучать відверто неправдиві слова, що «у країні немає попиту на базову електроенергію, свідчення цього — значні обмеження обсягів її виробництва на АЕС».

Тільки в Україні могло статися те, що відбувається нині. CЕС та ВЕС як цивілізовані інструменти розвитку чистої енергетики і боротьби із змінами клімату, завдяки яким десятки країн вже підняли до 50—70% виробництво зеленої електроенергії у своєму загальному балансі, в нас перетворилися на засіб небаченого лобізму й наживи. Поставивши АЕС на межу банкрутства, а державу — на грань штучної енергетичної та соціально-економічної катастрофи. СБУ ще місяць тому заявила про загрозу енергетичній безпеці і дестабілізацію ОЕС «через неконтрольоване зростання виробників зеленої енергетики і недосконалість ціноутворення».

Але ж для цього, як нині переконуєшся, крім введення захмарних зелених тарифів, найбільших в Європі, які привабили інвесторів немов бджіл до меду, треба було ввести в дію й інші правові механізми для отримання обраними надприбутків. Прив’язати, скажімо, зелений тариф до валюти, звільнити від сплати ПДВ імпорт сонячних панелей та вітряних установок, зняти відповідальність власників станцій, що працюють на ВДЕ, за збалансованість ОЕС. Більш того, законотворці зобов’язали державу викуповувати всі кіловати, вироблені зеленими, якщо диспетчери ДЕК «Укренерго» з міркувань стабільності й безпеки роботи об’єднаної енергосистеми (ОЕС) вимушено відключать на кілька годин СЕС або ВЕС, компенсувати збитки.

«До кризи довели дії багатьох державних інституцій, — робить висновок Ольга Кошарна, медіадиректор асоціації «Український ядерний форум», — зокрема депутатів, які тепер раптово стали непримиренними захисниками ядерної енергетики».

Підтвердженням цих слів відомого експерта стало звернення майже сотні народних депутатів до Прем’єр-міністра Дениса Шмигаля із проханням вжити заходів щодо запобігання зниженню частки електроенергії АЕС у структурі генерації. Адже лише за рік частка виробництва на ВДЕ зросла майже вдвічі.

Досить жорстко на підтримку колег висловився Андрій Герус, голова парламентського Комітету з питань енергетики і житлово-комунальних послуг: рішення Міненерго про обмеження атомної генерації він вважає політичним, в інтересах окремих осіб. Про це повідомляє УНІАН з посиланням на сторінку народного депутата у Facebook. «Така штучна зупинка блоків Енергоатому створює великі ризики і проблеми, а також посилює залежність енергетичної галузі від окремих олігархічних фінансово-промислових груп, що, на мою думку, становить загрозу національній безпеці. Готую звернення до СБУ і РНБО щодо ситуації».

Пана Геруса вважають ініціатором правки у ядерний закон та відкриття з 1 жовтня 2019-го імпорту електроенергії з Білорусі та Росії, які, стверджують експерти, сприяли посиленню адміністративного втручання в ринок електроенергії, ще більшому накопиченню боргів і перед іноземними інвесторами, і перед генеруючими підприємствами. Втрати лише від відкриття цього імпорту «коштували нам, за словами Ольги Богуславець, 5 мільярдів гривень, які було спрямовано не в нашу економіку і не нашим енергогенеруючим компаніям, а нашим сусідам».

А тим часом відповідно до оновленого прогнозного балансу електроенергії ОЕС України на 2020 рік, деякі ядерні енергоблоки державних АЕС виводять в резерв, а решта — на роботу на зниженій потужності. Натомість прогнозний енергобаланс передбачає, повідомляє сайт ДБР, збільшення обсягів закупівлі електроенергії у приватних компаній. Їхня частка в загальному балансі зростає. А це переважно ТЕС, 70% яких належать відомому власникові-монополісту, і станції на ВДЕ. Тариф для них становить відповідно 1,5 гривні за кіловат-годину в середньому і 5 гривень за кіловат-годину, які платять зеленим. Атомні станції, до слова, отримували донедавна 56 копійок за кіловат.

Висновок очевидний: вартість зеленої енергії слід нарешті збалансувати й економічно обґрунтувати. Та прагнення уряду зробити це викликало очікувану негативну реакцію і закордонних, і вітчизняних інвесторів та виробників зеленої електроенергії, в яку вже вклали мільярди доларів. Але Кабмін був послідовним.

Висновок очевидний: вартість зеленої енергії слід нарешті збалансувати й економічно обґрунтувати. Фото з сайту 1k.com.ua

Чи знайдемо порозуміння з інвесторами?

Серед шести невідкладних кроків уряду для подолання кризи в енергетичній галузі, схвалених на початку травня на засіданні антикризового штабу, питання зелених тарифів поставлено на першочергове місце.

«Укласти меморандум з інвесторами про зниження зеленого тарифу, зупинити будівництво нових сонячних і вітроелектростанцій та перейти на систему зелених аукціонів». І друга позиція: «Дозволити диспетчерові енергоринку «Укренерго» обмежувати виробництво зеленої генерації протягом певної кількості годин, щоб підвищити гнучкість енергосистеми». Було ухвалено й довгоочікувані рішення щодо прискорення будівництва маневрених потужностей та зацікавлення інвесторів вкладати кошти в такі об’єкти. Цьому, певне, має сприяти такий пункт урядового документа: «Надати гарантії повернення інвестицій для будівництва маневрених потужностей».

Нині це, по суті, найважливіше антикризове питання. Адже одна з головних причин, у якій опинилася електроенергетична галузь, — саме дефіцит в нашій ОЕС достатніх маневрених потужностей, які б могли за потреби підключати в пікові години навантажень. З нормою 15% встановлених маневрених потужностей кілька років тому було приблизно 8%. Після масового неконтрольованого введення в експлуатацію приватних електростанцій на ВДЕ цей дефіцит, що призвів до розбалансованості всієї енергосистеми, принаймні подвоївся. Значною мірою тому, що Дністровська й Ташлицька гідроакумулюючі електростанції — наші основні державні підприємства, які мають забезпечувати збалансування ОЕС, — постійно недофінансовують. Введення в експлуатацію, наприклад, третього гідроагрегата Ташлицької ГАЕС, яке планували ще у 2011 році, вже перенесено на 2021-й.

«Гідроенергетика може працювати на загальних засадах, але її не треба обдирати, — казав недавно Укрінформу Ігор Сирота, генеральний директор ПрАТ «Укргідроенерго», про наслідки відношення держави до галузі за остаточним принципом. — Тоді вона сама впорається. Треба визначитися, ми робимо капітальні вкладення чи розвиваємо цей напрям».

А яка позиця нашого уряду до меморандуму про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у галузі відновлюваної енергетики в Україні? Її чітко висловив Прем’єр-міністр Дмитро Шмигаль ще 14 травня на другій зустрічі в Кабінеті Міністрів України із представниками компаній, що працюють у галуз відновлюваної енергетики.

«Як зазначив глава уряду, — повідомляє департамент комунікації Секретаріату Кабміну, — чиста енергія в Україні має рости, розвиватися та поступово переходити до ринкових умов. Але сьогодні, в період кризи в енергетичній галузі, країна не може собі дозволити найдорожчу зелену енергію в Європі. Ми не хочемо обмежувати інвестиції, ми хочемо розуміти вартість цієї енергії. Це відповідально перед країною».

На цій зустрічі у процесі обговорення вдалося, підкреслюється, максимально зблизити позиції уряду, Міненерго та виробників ВДЕ.

І ось в минулу середу, 10 червня, компроміс знайдено: уряд підписав меморандум з виробниками зеленої електроенергії. Документ передбачає, що виробники ВДЕ приймають умови добровільної реструктуризації зелених тарифів, що передбачає їх зменшення. Зокрема для всіх об’єктів, що виробляють сонячну енергію передбачено зменшення тарифу на 15%, для об’єктів, що виробляють електроенергію з енергії вітру, — на 7,5%. Українська влада бере зобов’язання вжити всіх заходів для забезпечення своєчасної поточної оплати ДП «Гарантований покупець» та погашенню наявної заборгованості перед виробниками ВДЕ, які прийняли умови реструктуризації.

На жаль, на цей конфлікт державних і приватних інтересів, який вже набув міжнародного розголосу, очікували давно, і вибухнув він лише сьогодні. Можливо, це відбулося б пізніше, якби безпрецедентна криза в нашій стратегічній галузі, яку штучно створювали роками олігархоекономікою та лобістськими законами в інтересах окремих бенефіціарів, не спричинила нині відверту загрозу національній безпеці й не змусила владу ухвалювати жорсткі рішення. Які, певне, не працюватимуть на поліпшення іміджу країни. Нині важливіше інше: не відвернути від України закордонного інвестора, зруйнувавши ті сприятливі умови для інвестицій, які так тяжко створювали останніми роками. Можливо, на це й розраховували певні сили.

А щодо прагнень різних груп впливу применшити (під гаслом захисту ВДЕ) роль наших атомних станцій, то нинішня штучно створена криза в енергетичній галузі — не остання спроба. Звідки її ще треба очікувати, вже відомо.

«Україна може стати важливим ринком збуту білоруської електроенергії»

Із таким красномовним заголовком 6 вересня 2019 року на порталі belrynok надруковано велику статтю, де, посилаючись на заступника міністра енергетики Білорусі Михайла Михадюка, йдеться про вже наявні домовленості на постачання зайвої білоруської електроенергії сусіднім країнам після запуску вже в цьому році БілАЕС. Експорт у Польщу, країни Балтії та Україну можливий, якщо будуть контракти з доброю перспективою.

«Думаю, — сказав пан Михадюк, — із введенням атомної електростанції наш експортний потенціал зросте і технічно, й економічно».

Автор статті, зауваживши, що в Україні надлишок енергопотужностей і теоретично в імпорті вона не потребує, говорить що із впровадженням з 1 липня 2019 року в Україні нової моделі ринку електроенергії такі сприятливі умови відкриваються. Адже нині білоруська енергосистема працює паралельно з енергосистемами Росії, України і країн Балтії. Тому на ринку має з’явитися конкуренція між генеруючими компаніями, а також між компаніями, які постачають електроенергію споживачам. А ціна за кіловат, звичайно нижча, відіграватиме вирішальну роль. Автор акцентує на недавніх змінах в українському Законі «Про ринок електроенергії», які «надають шанс для експорту білоруської електроенергії на український ринок».

І Мінськ використає цей шанс, ідеться у матеріалі, розповідає до подробиць, як це вже робиться. Торік у січні—липні ДП «Біленерго» збільшило постачання електроенергії в Україну в… 134 рази. Недавно імпорт з Білорусі та РФ за рішенням нашої НКРЕКП нібито припинено. Із 2025 року, коли заплановано завершити процес об’єднання енергоринку України з ринком ЄС, імпорт із цих країн буде закрито. Тому нині й надалі країна-агресор та її групи впливу робитимуть усе, щоб загальмувати цей процес і нав’язати на найбільш пільгових умовах (для початку) постачання енергії з БілАЕС.

Адже за фактом це буде російська електроенергія. Атомну станція, яку розташували у Гродненській області, за 50 км від Вільнюса, збудовано за російським проєктом за 10 мільярдів доларів російського кредиту, генеральний підрядник — одна з компаній госкорпорації «Росатом». Станція працюватиме на вже завезеному паливі російського ТВЕЛ.

Для Мінська і Москви тепер головне — куди дівати 18 мільярдів кіловат-годин, які Білорусь вироблятиме після запуску двох блоків БілАЕС. Річ у тому, що Польща від цієї енергії відмовилася і збирається будувати власну АЕС, а країни Балтії, як повідомляє пресслужба прем’єра Литви, зобов’язалися підписати декларацію про наміри не купувати електроенергію з Островецької АЕС у Білорусі. За інформацією пресслужби президента Литви, на яку посилається ТАСС, Вільнюс розраховує, що Україна приєднається до цієї ініціативи. З цього приводу в середині травня відбулася бесіда литовського лідера Гітанаса Науседи з Володимиром Зеленським.

Тож найближчим часом на нас очікують гостріші дискусію на різних владних майданчиках про нашу енергетичну, отже національну безпеку. Особливо якщо взяти до уваги висновки, які зробив Андрій Герус в інтерв’ю агентству Інтерфакс-Україна торік у жовтні. «Я переконаний, що нинішній імпорт електроенергії з Білорусі, який може зрости в 2020 році із введенням в експлуатацію білоруської АЕС, ніяк не вплине на діяльність українського Енергоатому».



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua