Пропозицію стати членом виборчої комісії закордонної виборчої дільниці №90006, яку організувало Посольство України в Бельгії, я сприйняла спочатку без особливого ентузіазму. Проте зрештою журналістська цікавість і почуття громадянського обов’язку перемогли.
Усі ролі і обов’язки було розподілено заздалегідь, тому після короткого інструктажу заступника голови комісії Володимира я і ще 15 колег спустилися в залу прийомів посольства, де облаштували дільницю. Там на нас уже чекав спостерігач. Він небагатослівний, спілкувався англійською, сказав лише, що з Литви. У залі — шість кабінок для голосування, одна з яких для людей з обмеженими можливостями, шість урн, п’ять столів.
Згідно зі списками виборців нашого виборчого округу, де голосують громадяни України з Бельгії та Люксембургу, зареєстровано 2293 виборці. Ми розклали на столи заздалегідь перераховані та розділені у теки по 100 штук бюлетені. На кожен стіл — перелік виборців і перелік, у якому зазначено номер виборця й час, коли він отримав бюлетень. Я в парі зі студенткою Юлею. Вона перевірятиме паспортні дані, а моє завдання — підписати корінець бюлетеня, відрізати його великими ножицями й видати виборцеві. У нас є дублер Влад, він стежитиме за порядком, але в разі потреби може підмінити одну з нас.
За п’ять хвилин до восьмої Володимир нагадує, що член виборчої комісії має зберігати політичний нейтралітет. Поглянувши на годинник, каже: «З Богом!» і оголошує дільницю відкритою. Першим виборцем став водій посольства Василь. «Чоловік! Гарна прикмета», — чомусь вирішуємо ми. Я відрізаю корінець його бюлетеня, гарячково намагаючись не переплутати графи з підписами, прізвищами, часом видачі бюлетеня. «На минулих президентських виборах у нас на дільниці проголосувало майже 900 виборців, мабуть, цього разу буде так само», — каже Влад.
Що цікавить виборця
Тим часом на дільниці стає доволі людно. Наш із Юлею другий стіл особливо популярний, бо нам випав перелік з українцями, які здебільшого проживають у Брюсселі. Ранкова хвиля виборців — переважно молоді родини з дітьми. Малеча долучається до процесу й неодмінно хоче кинути бюлетень в урну.
Після дев’ятої години на дільницю вишикувалася черга, яка тяглася аж на вулицю. Якщо хочете знати, які запитання найчастіше ставлять виборці членам комісії, то компетентно вас повідомлю: найчастіше людей цікавить, чи є ручки в кабінках і який знак ставити проти прізвища обраного кандидата — галочку чи хрестик. Один чоловік цілком серйозно перепитав, чи не треба ставити мінус усім тим кандидатам, яких не підтримуєш. Інший повеселив тим, що попросив розписатися за нього в бюлетені, бо він забув удома окуляри. Кілька людей хотіли знати, чи однаково, в яку урну кидати бюлетень. Звичайно, мені кортіло сказати, що перша — то за Порошенка, друга — за Зеленського, третя — за Тимошенко і так далі. Проте горде звання члена виборчої комісії стримало мій журналістський сарказм.
А знаєте, в яку із шести урн виборці найчастіше кидають бюлетені? Чомусь у другу з краю, ближчого до кабінок, а ось друга з кінця майже весь день стояла порожньою.
До другої години працюємо доволі напружено, перериваючись буквально на кілька хвилин, щоб ковтнути кави, яку у великій кавомашині, принесеній з дому, готує Олег. У залі працюють кілька колег з українських телеканалів. Після другої в нас з’явилася змога по черзі відвідати посольську кухню, де нам приготували обід. Борщ, печена картопля, курячі ніжки. Повертатися до зали не хочеться. Дається взнаки переведення годинника. Тепер головне — не закуняти.
На третю годину на дільниці проголосувало майже 600 людей, але потік виборців швидко рідшає і зрештою зовсім міліє. Помічаємо, що виборці з Антверпена, де останнім часом сформувалася численна новітня українська діаспора і які становили чималу частину виборчого списку, голосували дуже мляво. Не збувається моє пророцтво, що після шостої вечора на дільницю підтягнеться молодь.
Відповідальні підрахунки
Нарешті настає час «Ч». Рівно о 20.00 двері дільниці зачиняються. Після підрахунку використаних бюлетенів встановили, що на дільниці проголосувало понад 700 виборців, що для закордонного округу непоганий результат. Хлопці зрізують з урн пломби і висипають бюлетені на два зсунутих столи. Таблички з іменами кандидатів ставимо на підлогу. Володимир уголос зачитує прізвище обраного кандидата з кожного бюлетеня, а ми розкладаємо їх біля відповідної таблички.
Підсумки виборів у нашому окрузі стали зрозумілими вже після того, як ми розклали бюлетені з двох перших урн. Бо прізвища «Порошенко» і «Зеленський» звучали в залі найчастіше. Підрахунки довели правильність припущень: за Петра Порошенка голоси віддали 304 виборці, за Володимира Зеленського — 154, 82 — за Анатолія Гриценка, 28 — за Юлію Тимошенко, по понад 20 голосів набрали Юрій Бойко та Ігор Смешко, 15 — Руслан Кошулинський, п’ять — Олег Ляшко. Решта кандидатів набрали менш як п’ять голосів або не набрали жодного.
На посольському годиннику — перша ночі. Володимир розчулено дякує нам за злагоджену роботу. Ми також дякуємо одне одному, бо нічого не зближує людей так, як спільна мета і проведені пліч-о-пліч 16 годин. Тож домовляємося про наступну зустріч. Адже попереду — другий тур.