Не знаю, кому як, а я вдячний локдауну, що змусив сховатися від коронавірусної пандемії вдома, обмеживши до мінімуму зайве спілкування, що забирало чимало часу. Тож і використав його, аби прочитати, як кажуть, на одному подиху прекрасну книжку. «Загублене царство». Історія «Русского мира» з 1470 року до сьогодні» Сергія Плохія. Автор — досить відома особистість: професор кафедри історії ім. М. Грушевського й директор Українського наукового інституту Гарвардського університету, доктор історичних наук, один із провідних спеціалістів у галузі історіографії, нової та новітньої історії Східної Європи. Тож жодних сумнівів у незаангажованості автора чергової фундаментальної праці.
Ще більший інтерес до неї викликало те, що ґрунтовне дослідження «Загублене царство» стало, за словами Сергія Плохія, відгуком на російсько-український конфлікт, що розгорівся 2014 року. Розглядаючи його, глибоко знаючи історію слов’янських народів, автор доводить, що коріння цього конфлікту заховано в самому процесі становлення Росії як держави.
На мій погляд, для української еліти, нашої законодавчої й виконавчої влади, яка давно дискутує питання, якою бути українській національній ідеї, висновок професора Сергія Плохія має стати витверезливим і стимуляційним чинником прискорення конкретних висновків і щодо самої ідеї, і доленосних для України питань національної безпеки і оборони, стратегії розвитку її збройних сил.
Незалежність України Кремль вбачає замахом на саму Росію
На сьогодні, стверджує Сергій Плохій, Україна перебуває в самому серці «російського питання». Через розміри, місце розташування, а особливо з огляду на історичні та культурні зв’язки з Росією Україна була, є і, ймовірно, залишатиметься ще деякий час ключовим елементом у сповідуваному російською елітою баченні власної ідентичності та власного призначення. Саме піднесення російської держави й російської нації, її великодержавний статус — усе це тримається на Україні, якій треба було бути окремою, але не відокремленою частиною Росії. Тому, завершує висновок пан Плохій, багато хто в Кремлі та за його межами у виході України з-під впливу Росії побачив замах на саму Росію.
«Будьмо чесними: на місці української еліти
все ще можна бачити купку лицемірів.
Розглядаючи країну як золоту копальню,
вони примудряються безсоромно
викрешувати золоті іскри навіть там,
де триває кривава битва за
суверенність».Академік, перший віцепрезидент
НАНУ Володимир Горбулін
Символом претензій Росії на спадщину Київської Русі й самої України стало відкриття 4 листопада 2016 року в самому серці Москви, напроти Боровицької брами Кремля, 18-метрової статуї у середньовічному вбранні з хрестом в одній руці і мечем у другій. Цей чоловік — князь Владімір, як його називають сучасні росіяни, натомість у середньовічних хроніках його згадано як Володимера. Цей князь правив з 980-го до 1015 року в місті Києві, де зараз відомий на ім’я Володимир. За час свого правління, за словами Сергія Плохія, він залишив велику спадщину, оскільки охрестився сам і охрестив свою державу, що отримала від істориків назву Київська Русь, величезні території якої простягалися від Карпатських гір на заході до ріки Волги на сході.
Пам’ятник особисто відкривав Володимир Путін. Перший камінь для монумента було закладено 2015 року, невдовзі після окупації Криму Росією, і до того ж узято з того самого півострова, підкреслює автор книжки «Загублене царство», навколо якого триває російсько-українське протистояння. До російської столиці цей камінь привезли з легендарного візантійського міста Херсонеса, де 988 року охрестився Володимир.
Тож пам’ятник символізує не лише претензії Російської Федерації на спадщину Київської Русі, а й підкреслює важливість останньої для історичної ідентичності сучасної Росії, важливість української тематики для її історії та політики. Інакше що б ще робив у такому престижному місці в серці російської столиці пам’ятник на честь київського князя, який правив у столиці сусідньої України?
У виступі на відкритті монумента (до речі, на день національної єдності, державного свята Росії) Путін високого оцінив здобутки українського князя Володимира як «збирача та захисника російських земель і далекоглядного державного діяча, який заклав основу сильної, єдиної, централізованої держави, що стала великою об’єднаною сім’єю рівних народів, мов, культур та релігій».
Ще раніше, десять років тому, президент Росії досить схвальну оцінку давав заслугам генерала Антона Денікіна, командувача російської білої армії, і в травні 2009-го порадив журналістам почитати щоденники Денікіна: «Денікін пише про Велику та Малу Росію — Україну. Він пише, що нікому не слід втручатися у відносини між нами, що це завжди було справою Росії».
Ці слова господаря Кремля мають стати ще одним застереженням нашим переговірникам з тристоронньої контактної групи, які чекають від Путіна миру на Донбасі. Адже все це він сказав у ті роки, коли Росія вже готувалася до так званого референдуму в Криму і захоплення півострова «зеленими чоловічками». Про ці плани, за словами міністра у справах ветеранів генерал-майора СБУ Юлії Лапутіної, українська контррозвідка доповідала і Януковичу, і Ющенкові, пропонуючи конкретні заходи, щоб запобігти окупації АРК. Країною, для якої ще за часів президентства Бориса Єльцина в основу «нової російської національної ідеї» було покладено цінність державності, єдності.
Для України це завжди було питанням з питань, як і справжня незалежність, і висока обороноздатність країни, гарантом яких мають стати могутні сучасні Збройні сили.
«Щоб стати сильними, треба стати єдиними. Щоб стати єдиними, треба бути сильними»
Цими словами Президент України Володимир Зеленський завершив звернення до народу з нагоди державного свята Дня Соборності України. Його, як відомо, щорічно відзначаємо 22 січня, у день проголошення в 1919 році на Софійській площі в Києві діячами УНР та ЗУНР Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, який сповіщав про возз’єднання їх в єдину незалежну державу. Саме тоді з’явився нарешті шанс для побудови соборної самостійної країни. Та його, на жаль, було втрачено.
«Амбіції тогочасних політиків, — підкреслив у зверненні глава держави, — завадили їм досягти справжньої державної єдності. Єдності не у словах, а у справах… Минуло більш як 100 років. Чи зробили ми висновки з цієї історії? Вона вчить нас простого, але життєво важливого для України принципу: тільки разом ми сильні».
На цьому, до речі, акцентують і наші друзі, партнери з ЄС. Дональд Туск, колишній президент Європейської ради, чинний голова Європейської народної партії, відверто застеріг 23 жовтня 2020 року українських політиків від чвар напередодні місцевих виборів, «оскільки внутрішні чвари — найкращий подарунок ворогові. Треті сили прагнуть порушити солідарність між Брюсселем і Києвом, а конфлікт всередині країни — хороший привід».
Під час київського форуму з безпеки він підкреслив, що сьогодні як ніколи важливо зберегти єдність українців перед найважливішими викликами: російською агресією, європейськими перспективами для країни, внутрішніми реформами і пандемією.
Україні, дивлячись на вибори в США й інших країнах, вважає Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ, слід забути нав’язану їй мантру про так звану розділену державу, яка нібито повинна бути буфером між РФ і Заходом, що вона приречена на провал і розпад.
«Буду дипломатичним: усе це повна нісенітниця. За даними соціологів, мовне питання хвилює не більш ніж один відсоток українців. Після початку російської агресії більшість українців підтримують курс на вступ України в ЄС і НАТО, і ця підтримка зростає рік у рік. Національні меншини — наше національне багатство, а не загроза. Ось така ми єдина розділена країна».
У світі, підкреслює Дмитро Кулеба в колонці для українського журналу і сайту «Новое время», чимало прикладів країн, розділених більш за нашу, але вони щасливо і успішно розвиваються. Серед них моноетнічна і монорелігійна Польща, федеральна економічно сильна Німеччина, демократичний гігант Сполучені Штати.
Різноманітність поглядів і думок у нашому суспільстві — це, вважає очільник МЗС, не слабкість, а сила. Усе залежить від того, як управляти цим розмаїттям. «Потрібно домовитися про загальні основоположні принципи, заперечувати які не можна нікому. Для України це шість принципів, які здатні зшити її: незалежність, територіальна цілісність, європейський і євроатлантичний вибір, вільні вибори, підзвітна влада та українська мова як державна. А в іншому можна сперечатися скільки завгодно».
Звичайно, якщо безпечний та успішний економічний розвиток країни, її суспільства гарантуватимуть потужні, добре оснащені сучасною військовою технікою Збройні сили, коли в Україні буде створено відповідний асиметричний арсенал стримування російської або будь-якої іншої потенційної агресії. І дуже добре, що нинішня законодавча і виконавча влади не лише усвідомили термінову та доленосну для країни необхідність глибокого реформування військово-промислового комплексу і ЗСУ. Лише за минулий рік на законодавчому рівні зроблено те, чого не наважувалися або не спромоглися за останні 10 років зробити ні колишні президенти, ні депутати ВР попередніх скликань (факти для можливих опонентів — трохи далі).
«Зробімо повітряний старт — ось і буде наша національна ідея»
Таку пропозицію ще влітку 2020-го в інтерв’ю агентству Інтерфакс-Україна зробив Олег Уруський, віцепрем’єр-міністр — міністр з питань стратегічних галузей промисловості. Багато фахівців ВПК її сприйняли реальною для виконання. Бо сказав, серед всього іншого, колишній глава Національного космічного агентства, що створював його, як і згодом Державну комісію з питань оборонно-промислового комплексу України. Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості, розмови про необхідність існування якого тривали десятиліття, створила саме нинішня влада. Вона відкрила космічну галузь для приватних компаній, вітчизняних Ілонів Масків: 29 січня набув чинності відповідний закон №143-IX, підписаний Володимиром Зеленським, а 19 грудня 2020-го на своїй сторінці в Facebook Олег Уруський заявив, що українські приватні компанії вже виконують понад 50% оборонного замовлення.
Аудитори переконливо довели, що розмови
про виснаженість родовищ газу й нафти, які
у нас монопольно контролюють олігархи,
нібито не дають змоги Україні збільшити
їх видобуток, неправдиві. І роблять
красномовний висновок: «Наявність більш
як 3 тисяч законсервованих свердловин
та великі запаси нетрадиційних покладів
вуглеводнів формують можливість для
України наростити видобуток газу й нафти
у коротко- і довгостроковій перспективі
та забезпечити повну енергетичну
незалежність».
Певну надію на вихід вітчизняного авіабудування з досить важкого стану обіцяє ухвалення стратегії його відродження на період до 2030 року. Бачимо вже і конкретні практичні кроки. Місяць тому державний холдинг «Антонов», який тривалий час перебував на межі банкрутства, не маючи навіть грошей для виплати колективу зарплати, отримав (уперше за 15 років!) державне замовлення на виготовлення трьох Ан-178.
Вселяють надію перспективи, які відкриває Концепція науково-технічної космічної програми до 2025 року. 13 січня Кабінет Міністрів затвердив її на засіданні. Внаслідок реалізації програми, мета якої — «забезпечення ефективного використання космічного потенціалу країни і реалізації інтересів держави у сфері нацбезпеки та оборони», передбачено створити близько 2 тисяч робочих місць.
Головне, щоб цю концепцію в стислий термін розглянула і затвердила Верховна Рада. Важливо, щоб вона запрацювала, бо приклади минулих років не дуже позитивні: так звана п’ята космічна програма фактично впродовж року відверто, м’яко кажучи, зволікалась. Саме у процесі попередніх погоджень для ухвалення в парламенті відповідного законопроєкту. Не дуже поспішали й окремі комітети ВР минулого скликання, і чиновники непрофільних міністерств.
Про цю та іншу «турботу» колишньої влади щодо проблем галузі голова Державного космічного агентства України Павло Дегтяренко навесні 2019 року з болем розповідав в ексклюзивному інтерв’ю «Урядовому кур’єру» (наклад газети за 12 квітня 2019 р.)
На моє запитання «Чи є змога оснастити ЗСУ новим сучасним озброєнням, адже лунають запевнення, що українська армія нині одна з найсильніших у Європі?» Павло Глібович відповів:
— Зрушення вже маємо, є розуміння у тих, хто замовляє ті або інші розробки, і наші підприємства поступово виходять на конкретні контракти з Міністерством оборони. Цього року, скажемо так, прорив здійснено. Крига скресла.
Такі приємні тенденції та розпочате нарешті реформування державного концерну «Укроборонпром» вселяють надію в реалізацію космічної національної ідеї віцепрем’єр-міністра — міністра з питань стратегічних галузей промисловості. Цього року концерн припиняє своє існування. Замість нього, за словами Олега Уруського, буде створено державну холдингову — управляючу компанію і холдинги за напрямами та принципами корпоративного управління й більшої прозорості: бронетанкова техніка, високоточне озброєння, радіолокаційні системи, боєприпасна галузь та суднобудування. Один із холдингів у складі кількох підприємств займеться безпосередньо космічною галуззю. «Усі мають працювати на спільну мету: щоб у нас нарешті з’явився ВПК, створений у руслі державної стратегії. На сьогодні маємо тільки те, що виникло і вижило з часів Радянського Союзу. Плюс маємо хаотично утворені підприємства приватного сектору, де ініціативні та розумні люди заповнили порожні ніші. Держава має мати чітке бачення».
А про сутність національної ідеї України Олег Уруський розповів журналістам досить відверто і дохідливо. Щоб говорити про серйозні великі проєкти, вважає він, треба зробити головне — створити нормальні умови для інвесторів. Щоб вони в Україну могли заходити, цікавитися. «Доки будемо людей (іноземний капітал. — С. П.) запрошувати, а самі дивитися, що ж мені в кишеню покладуть і що я з цього матиму, то ніколи нічого не досягнемо. А про нас уже легенди ходять: ми пропонуємо вам гроші, а ви кажете: «Дайте хабар, щоб ми їх взяли». Ніколи так інвестиції не зайдуть», — вважає Олег Уруський.
А ми самі, переконаний міністр, можемо пропонувати великі проєкти і в авіаційній, і в космічній галузях: «А всі шукають національну ідею. Давно кажу: що шукати? Зробимо «Повітряний старт» — ось і буде наша національна ідея. Космодрому в нас не буде ніколи з об’єктивних причин, але є літаки, які можуть бути носіями. Це наше надбання — авіапром і ракетно-технічна галузь. Ми це могли зробити ще у 1990-х». Уже в першій космічній програмі був проєкт «Світязь», який передбачав старт «Зеніта» з Ан-225 «Мрія». Там очікували, що перший ступінь «Зеніта» повертатиметься. Ілон Маск це зробив лише кілька років тому».
Але «Повітряний старт» та багато інших проєктів, зокрема вкрай важливих для обороноздатності країни — зі створення та запуску українських космічних супутників для дистанційного зондування, моніторингу Землі — так і не було реалізовано. Як казав мені навесні 2019-го Павло Дегтяренко, одна з найбільш руйнівних причин такого стану — всі роки незалежності країни галузь майже не отримувала держзамовлень, фінансувалася за остаточним принципом, лише на 15—30% навіть передбаченого держбюджетом. Вплив Росії явно відчувався. Навіщо їй сильний конкурент? Галузь виживала за рахунок іноземних замовлень, бо жодної із затверджених загальнодержавних цільових науково-технічних космічних програм України не було виконано. Як наслідок — одне з головних, унікальних підприємств галузі ДП «Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» опинилося на межі банкрутства. Лише особисте втручання в ситуацію Володимира Зеленського, після його відвідування 12 липня 2019-го цього гіганта вітчизняного ракетобудування та КБ «Південне» ім. М.К. Янгеля, дало надію на відродження Південмашу.
Щодо «Повітряного старту», то колишній голова Державного космічного агентства Володимир Усов стверджував, що до 2023—2024 року Україна зможе його здійснити. Вельми важливу інформацію недавно поширила і пресслужба КБ «Південне». Там наприкінці 2020-го завершено довгоочікуване збирання льотного зразка супутника дистанційного зондування Землі «Січ-2-1». «Уже розпочали його випробування».
Під час відрядження на це підприємство у червні 2019-го мені довелося спостерігати крізь скляну огорожу стерильно чистої виробничої ділянки процес збирання цього космічного апарата. Як пояснювали тоді фахівці КБ, цей виріб — модифікація «Січі-2», вже другого нашого супутника, який побував на земній орбіті («Січ-1» був запущений ще 1995 року, пропрацював до 2001 року). Його запустили 2011 року, він попрацював через неочікувану втрату енергозабезпечення значно менше часу, ніж було передбачено.
Коли «Січ-2-1» та науковий супутник «Мікросат-М», збирання якого обіцяли завершити торік, буде запущено на земні орбіти, не повідомляють. Як і деталі подальших перспектив запуску ракет-носіїв. До речі, недавно в КБ «Південне» відбулися планові вогневі випробування третього ступеня ракети-носія середнього класу «Циклон-4». Ці та інші успішні випробування, як повідомляє пресслужба підприємства, «ще раз підтвердили можливість виведення за допомогою РН «Циклон-4» корисного вантажу на геостаціонарні орбіти».
Але залишається питання з питань: звідки стартувати, виконуючи потенційні замовлення різних країн, таким унікальним українським ракетам-носіям? Колективи згаданих підприємств тішить надія на подальші практичні кроки за підсумками зустрічі Володимира Зеленського із президентом Бразилії Жаїром Болсонару. Вона відбулася під час чотириденного робочого візиту українського Президента до Японії у жовтні 2019 року. Це була одна із запланованих зустрічей з лідерами інших держав, під час якої обговорювали перспективи продовження співпраці країн у космічній галузі. Володимир Зеленський запропонував колезі з Південної Америки перезавантажити спільний космічний проєкт щодо запуску з космодрому «Алкантара» українських ракет-носіїв. Про деталі цього проєкту «УК» вже розповідав: 2003 року Україна і Бразилія підписали угоду про запуск ракет «Циклон-4». Було створено компанію Alcantara Cyclone Spase. Бразилія обіцяла Україні надати відповідну інфраструктуру для запусків — космодром, а Україна зобов’язувалася завершити створення згаданої ракети. Але 2015-го цю багатообіцяючу й вигідну для обох країн співпрацю неочікувано в односторонньому порядку розірвала бразильська сторона.
Називали причини. Внаслідок остаточного провалу цього проєкту збитки України можуть сягнути 800 тисяч доларів. Фахівці Держкосмосу говорили мені про негативний вплив на долю цього міжнародного проєкту «третьої сторони». Можемо лише здогадуватися, хто це.
Доки не позбудемося олігархоекономіки та руйнівного впливу прокремлівських сил, істотного прориву годі чекати
Дуже важливо, що нинішня влада добре бачить цю загрозу і вже зробила чимало практичних кроків для обрання пріоритетних, критично важливих напрямів розвитку України. Серед них добре видно найефективніші інституційні інструменти щодо деолігархізації та антикорупції. Маю на увазі завершений недавно (вперше за всю історію незалежної держави) аудит економіки України (опубліковано в «УК» у номері за 21 січня 2021 року). Саме підсумки аудиту стали точкою відліку в розробленні національної економічної стратегії до 2030 року. На базі глибокого аналізу всіх галузей аргументовано рекомендовано конкретні шляхи відродження країни.
Свою конкурентоспроможність порівняно з країнами регіону Україна, рекомендують автори аудиту, може реалізувати як невикористаний потужний потенціал за рахунок системних змін з поліпшення бізнес-клімату, підвищення інвестиційної привабливості, розвитку торгівлі та людського потенціалу. Аудитори переконливо довели, що розмови про виснаженість родовищ газу й нафти, які у нас монопольно контролюють олігархи, нібито не дають змоги Україні збільшити їх видобуток, неправдиві . І роблять красномовний висновок: «Наявність більш як 3 тисяч законсервованих свердловин та великі запаси нетрадиційних покладів вуглеводнів формують можливість для України наростити видобуток газу й нафти у коротко— і довгостроковій перспективі та забезпечити повну енергетичну незалежність».
Чи не тому бачимо посилення останнім часом відвертого опору і олігархату, і проросійських сил тим реформам, що відбуваються, наприклад, в енергетичній галузі? Чимало аналітиків вважають, що недавні масові акції протесту населення з перекриттям автомагістралей проти значного підвищення тарифів на газ саме в зимовий період — не що інше, як добре спланована провокація створити нестабільність у країні значною мірою саме монопольними власниками регіональних газових компаній. А це насамперед російський або проросійський капітал. У більшості областей їм належить 88% ринку газопостачання для побутових споживачів.
«Ми розуміємо, що є акції, які виникли спонтанно, а потім їх підхопили певні політичні сили, — сказав Прем’єр-міністр Денис Шмигаль у недавньому інтерв’ю агентству Інтерфакс-Україна. — Ми розуміємо, яка була природа цих протестів і яке буде їх продовження».
Заборгованість приватних операторів газорозподільних мереж, головних власників яких я назвав, перед державним Оператором газотранспортної системи (ОГТСУ) за 2020-й досягла 1,4 мільярда гривень. Це становить майже 90% (!) загальної заборгованості всіх учасників ринку.
У Кабміні не раз заявляли, що уряд однозначно підтримує розвиток ринкових умов у газовій галузі, проте це має відбуватися «в інтересах людей, а не олігархів». Голова Національного агентства з питань запобігання корупції Олександр Новіков сподівається на ухвалення у Верховній Раді в другому читанні розробленої урядом антикорупційної стратегії вже в лютому цього року: «Це сприятиме поліпшенню показників України в рейтингу сприйняття корупції».
І, певне найкращим способом позбутися впливу усіх бізнесових груп на прийняття рішень найбільш корумпованій галузі — паливно-енергетичній — має стати інтеграція українських ринків у європейські. А це дуже небажано РФ, передусім в контексті вчорашньої, і нинішньої політики Кремля щодо «Малої Росії-України».
Про неї дуже відверто сказав днями в інтерв’ю ТСН Дмитро Кулеба. Його процитували як головну новину і прокремлівська Lenta.ru, і РИА Новости. «Москва очікує, що в Україні буде нестабільність… Росії треба віддати належне: вона вміє грати в довгу. У неї є змога підтримувати непорушність своєї політичної лінії з однієї простої причини. У всіх інших країнах президенти і прем’єри змінюються, а в Росії — ні. Така система. Росія завжди чогось чекає. Глобально вона чекає смерті України як держави. Ми повинні бути тут абсолютно відвертими. І на шляху до цієї мети вони постійно чогось чекають. То зміни влади в Україні, то зміни влади в іншій країні, то якихось економічних криз. Це їхня стратегія. Але на всі ці очікування відповідь проста: не дочекаєтесь».
Міністр закордонних справ висловив упевненість, що Україна і далі розвиватиметься як країна західного світу.
Від редакції. Друкуючи цей матеріал як точку зору автора — оглядача відділу аналітичних матеріалів «УК», редакція запрошує до дискусії читачів. Готові надати можливість для висловлення й іншої точки зору.