Соціолог
Євген КОПАТЬКО

Соціальна тематика — як чутлива суспільна струна: будь-які дії влади в цій царині одразу набувають широкого розголосу. Ось і нині в країні розгорнулася велелюдна дискусія довкола обіцяних керівництвом держави змін, мета яких — поліпшити добробут громадян. Ще вчора ми про це не згадували, оскільки світова економічна криза, яка зачепила і нашу країну, вже кілька років поспіль не давала підстав для зайвого оптимізму. А вже перші ознаки стабілізації підказали владі нові соціальні орієнтири.

Про це — наша розмова із соціологом Євгеном Копатьком.

— Пане, Євгене, давні греки небезпідставно говорили, що держава — це певна сукупність приватних будинків, що об’єдналися, і вона сильна лише за умови, якщо процвітають її громадяни — кожен окремо. Чи актуальна ця думка для нинішніх реалій?

— Так. Саме через це соціальні ініціативи чинної влади є очікуваними, вони відповідають логіці дій наших нинішніх очільників і, як свідчать соціологічні дослідження, найбільше турбують електорат. 7 березня цього року Президент України в своєму виступі сказав: у державі відбулася певна стабілізація, маємо відповідні здобутки в економічній сфері, тож час перейти до розв’язання соціальних проблем, які накопичилися в нашому суспільстві.

Важливо, що в політичному сенсі це зроблено своєчасно: люди почули про наміри влади не з чужих вуст, а від першої особи — таке інформаційне випередження варте високої оцінки, цілком виправдане, позбавлене перекручень та домислів. І навряд чи будь-які інші політичні сили можуть дорікнути главі держави чи привселюдно заявити, що вони проти того, аби поліпшувався добробут людей, щоб у країні підтримували ті верстви, які найбільше потребують уваги і допомоги влади, щоб зменшувався бар’єр між бідними і заможними.

Певна річ, без критики ще ніхто не обходився, та гідною відповіддю опонентам стане лише одне: коли після заяв, обіцянок буде безумовне виконання запланованого, суворий контроль відповідних міністерств та відомств, аби бюджетні кошти, передбачені на ці цілі, дійшли до конкретного адресата.

— На вашу думку, чи всі найгостріші питання враховано в президентських соціальних ініціативах, чи поширюються ці пропозиції на ті групи населення, яким найскрутніше живеться нині?

— Проблем накопичилося дуже багато. І одним розчерком пера їх не розв’яжеш. Це має бути комплексна програма, розрахована на середньострокову перспективу. Та найважливіше все-таки розпочати виконання обіцяного, системно проводити його, і тоді громадяни відчують, що слова та справи управлінців не розходяться.

Особисто я, грунтуючись на численних соціологічних опитуваннях, завжди обстоював думку про те, що допомога малозабезпеченим повинна бути адресною, спрямованою на певні групи населення, а не розпорошуватися на широкий загал. Саме це і є наріжним каменем новітньої соціальної політики.

Нагадаю цих адресатів: ідеться передусім про зростання пенсій із цьогорічного травня, підвищення прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, малозабезпечених та інвалідів і пенсійних виплат для учасників війни. Поетапно зростуть пенсії для звільнених військовослужбовців. Отримають підвищену допомогу діти із незаможних сімей, а людей з особливими потребами обіцяють повністю забезпечити протезами і колясками. Як бачимо, йдеться не про разові акції.

Імпонує мені й те, що президентські соціальні ініціативи зачіпають інтереси не лише переважно літніх людей, а й молодь. Програма державного іпотечного кредитування будівництва житла, розробкою якої займається нині Нацбанк та відповідні міністерства, безумовно, зацікавить юнаків і дівчат, молоді сім’ї, тих, хто мріє про власний дах над головою.

Сподіваюся на втілення в життя і такого озвученого пріоритету влади, як стимулювання збільшення кількості робочих місць: попередники, як відомо, далі гучних обіцянок щодо цього так і не пішли. Гадаю, що разом з новими підходами у формуванні державного замовлення на підготовку фахівців це якісно змінить ситуацію на вітчизняному ринку праці.

То чи не час зробити якіснішою й інформаційну політику в нашій державі: останні події з афганцями, чорнобильцями тощо показали, що чимало представників цих та інших груп населення недостатньо обізнані зі своїми правами, чинними соціальними пільгами. Тому нерідко в своїх діях вони керуються чутками, неперевіреними даними. Пояснювати громадянам ризики і можливості своїх дій — це завдання будь-якої влади.

— Тобто ви як соціолог наголошуєте на нагальній потребі постійного і чесного діалогу між управлінцями і суспільством?

— Маєте рацію. Це незмінний атрибут будь-якої політики. Хоча не варто забувати і застереження мудрих еллінів, які наголошували, що з політикою варто поводитися, як із вогнем: не підходити надто близько, щоб не обпектися, і не дуже віддалятися, щоб не замерзнути.

Та коли говорити серйозно, останнім часом такого відвертого діалогу «влада — громадяни» нам не вистачало, і це не додало відкритості вітчизняному громадянському суспільству. Опоненти нерідко закидали про це урядовцям.

Тож Президент сказав делегатам чергового з’їзду Партії регіонів: «Ідіть до людей і говоріть з ними, переконуйте фактами».

Якщо нові соціальні реформи будуть підкріплені й словами, і конкретними діями, можна говорити про їхню успішну реалізацію.

Ірина НАГРЕБЕЦЬКА
та Лариса ДАЦЮК,

«Урядовий кур'єр»

ПРЯМА МОВА
                                   
Президент УСПП 
Анатолій КІНАХ:

«Необхідна прискорена модернізація системи соціального захисту»

Соціальні ініціативи Президента В. Януковича мають для держави стратегічне значення і потребують щоденного наповнення конкретним економічним та практичним змістом.

У контексті поставлених перед владою завдань я би виділив необхідність прискореної модернізації системи соціального захисту. На наш погляд, необхідно діяти у два етапи: по-перше, провести інвентаризацію усіх соціальних пільг та преференцій. Треба виходити з того, що надавати державну допомогу заможним громадянам, при цьому обділяти тих, хто її реально потребує, є аморально та неефективно. Державна опіка має бути конкретною та справедливою. Другим моментом має бути перехід на грошову, монетарну форму допомоги за адресним принципом.

 На порядку денному також — необхідність реформування системи заробітної плати в країні. Боротися із зарплатою «в конверті» лише фіскальними методами є непродуктивно. Зміст проблеми полягає в тому, щоб знизити навантаження на фонд оплати праці для роботодавця. В Україні навантаження на ФОП добігає 52%, хоча в Європі воно не більше 24–27%, в деяких країнах світу — не більше 16%. Модернізація оплати праці та соціального страхування — невідкладне завдання влади, яке потребує окремих серйозних програм. Реформування оплати праці має бути вирішене лише комплексно і потребує зниження податкового навантаження на ФОП, зростання питомої ваги зарплати в собівартості продукції, чого можна досягти через оновлення виробництв та технологій, зростання продуктивності праці, зменшення матеріалоємності та енергоємності виробництв, зміцнення внутрішнього ринку, що є стимулом для зростання економіки, збільшення реальної зарплати, що швидко вплине на зростання відрахувань в соціальні фонди, Пенсійний фонд.

Тож соціальні завдання нині є для держави стратегічним курсом, сферою постійної невідкладної турботи. Навколо їх виконання мають об’єднатися усі гілки влади, усі політичні сили. Соціальна сфера — це щоденне життя людей, саме за її змінами вони судитимуть про ефективність влади, формуватимуть довіру до неї. Перетворювати такі важливі речі на політичні технології, популістське маніпулювання — неприпустимо, для цього в держави немає запасу міцності та часу.

                                   
Директор Інституту демографії 
та соціальних досліджень
ім. М. В. Птухи НАН України
Елла Лібанова:

«Потрібно відновлювати прогресивну шкалу оподаткування»

Україні потрібно якомога швидше відновлювати прогресивну шкалу оподаткування. Це дасть змогу зменшити прірву між доходами населення, яка існує. Адже нині рівень податкового навантаження на українських багатіїв вельми низький. Зокрема у 2010 році 50% найнезаможніших українців сплатили 36% податків, тоді як у США — лише 2,3. І це попри те, що 10% найбагатших американців платять 70% податків, а 1% — 36 (в Україні відповідно 20 і 4%).

Гадаю, нам потрібно запроваджувати 4–5 видів податкових ставок. Різниця між ними має бути невеликою, максимум 5%. Починати варто з 10-відсоткової ставки. За таких умов найбідніші можуть дещо навіть виграти. Визначати ставки слід щодо прожиткового мінімуму. Скажімо, з п’яти мінімумів сплачувати одну величину (фахівці її розрахують), з десяти — іншу.

Слід змінити й чинну систему сплати податків за місцем роботи, яка себе не виправдовує. Прийнятнішою була б сплата за місцем проживання, що дало б змогу розвивати невеличкі міста та села, звідкіля люди їздять на роботу в мегаполіси. Бо виходить так, що вони користуються послугами в одному місті, а бюджет поповнюють зовсім в іншому. Це спричиняє невиправдану територіальну диференціацію умов життя. Причому йдеться не про місце реєстрації особи, а про можливість самому обирати, де сплачувати податок.

Я також за введення податку на багатство. Він має буди високим і сягати, можливо, й 50%. Але передусім треба визначитися, що таке багатство. Маємо виходити з того, що податок з багатства — це не те саме, що прогресивний податок з доходів. Тож, на мою думку, до багатства передусім слід зараховувати автомобілі престижних марок і ті, в яких великий об’єм двигуна, елітну нерухомість, предмети розкоші… І винаходити свій велосипед тут не варто — у світі все давно внормовано.

Звісно, всі ці новації можуть стати фінансовою складовою соціальних реформ, спрямованих на поліпшення рівня життя найбідніших верств населення. Однак чекати швидкої віддачі від запропонованих ініціатив не варто, адже це не швидкоплинний процес.