Цинічна окупація і демонстративна анексія Росією Криму та наступна її збройна агресія на сході України фактично зняли з порядку денного питання геополітичного вибору нашої держави, яка остаточно обрала курс європейської та євроатлантичної інтеграції, що є головною гарантією державного суверенітету, територіальної цілісності та національної безпеки України, а також рушійною силою її політичного й економічного розвитку.
Нині розвиток ситуації довкола України, яка мужньо протистоїть збройній агресії Росії в Європі, фактично визначає її майбутнє, а також майбутнє НАТО і ЄС. Так, у разі перемоги над Україною Москва значно посилить свої можливості з експансії у західному напрямку, але тепер уже проти Європи, перш за все країн Балтії та Польщі.
Нагальність членства України в Північноатлантичному союзі як для неї, так і для всього західного світу потребує, щоб сторони відмовились від формальних, бюрократичних і псевдодемократичних процедур приєднання нашої країни до нього. Це стосується як статутних вимог Альянсу щодо неможливості прийняття до його складу нових членів, які перебувають у стані збройного конфлікту з іншими країнами та мають неврегульовані територіальні проблеми, так і заяв окремих політичних сил України стосовно проведення референдуму з питання її зовнішньополітичного вибору.
По-перше, Росія сама відмовляється визнати себе стороною збройного конфлікту з Україною. Тобто формально наша держава не перебуває у стані війни з іншими країнами. По-друге, свого часу до складу Північноатлантичного союзу прийняли ФРН, що була розділена після Другої світової війни і донині не набула остаточної територіальної цілісності (враховуючи незаконне утримання Росією Східної Пруссії, яка була передана СРСР у 1945-му на 50 років). По-третє, майже всі нові кандидати в члени НАТО вступали до Альянсу без жодних референдумів з цього питання, що й не вимагають його статутні положення.
До того ж, яким має бути механізм реалізації європейської та євроатлантичної інтеграції України, а саме щодо послідовності її вступу в ЄС і НАТО? Що має бути первинним, а що вторинним: вступ України до НАТО, а потім до ЄС чи навпаки —– спочатку до ЄС, а потім у НАТО? Практика останніх «хвиль розширення» свідчить, що первинним (обов’язковим!) завжди є вступ країни-претендента в НАТО і тільки потім — у Європейський Союз.
На сьогодні Україні вкрай необхідно у прискореному варіанті стати членом Північноатлантичного союзу, щоб гарантовано зберегти свою державність в умовах зовнішньої воєнної агресії Росії. Тобто найголовніше зовнішньополітичне питання для України — пришвидшити вступ у НАТО. Це врятує нас від злочинної путінської воєнної агресії, уможливить виживання й збереження України як європейської держави. І це питання значно важливіше, ніж членство України в ЄС.
А чому б не запропонувати ЄС і НАТО варіант комплексного виконання вимог у межах Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і водночас ПДЧ НАТО? Тим паче, що за обсягом та змістом вони на 90—95% повторюють одне одного. За таких умов терміни набуття членства України в НАТО та ЄС можуть скоротитися майже вдвічі та становитимуть 1,5—3 роки. А головне — набуття Україною членства спочатку в НАТО, а потім і в ЄС відбуватиметься майже одночасно у ті самі терміни. Тому в питанні щодо майбутнього України треба діяти з огляду на конкретний історичний момент, який на сьогодні для неї найзагрозливіший. Якщо Європа і весь цивілізований світ вважають, що Україну треба рятувати, щоб її остаточно не знищили, вони мають вирішити питання про її майбутнє окремо, не затягуючи його й не озираючись на Кремль.
Тобто членство України в НАТО — лише питання політичної волі її керівництва та Північноатлантичного союзу, яка має бути виявлена в інтересах як української (національної), так і європейської та євроатлантичної безпеки. Демонстрація рішучості, послідовності й невідворотності намірів сторін у цьому питанні дасть змогу посилити безпеку України та всього західного світу перед реальною загрозою Росії, а також підтвердити авторитет НАТО як єдиної впливової міжнародної військової-політичної організації, спроможної гарантовано відстояти інтереси її членів і партнерів.
Саме такі вкрай необхідні й життєво важливі механізми реалізації європейських і євроатлантичних перспектив України з огляду на її нинішній історичний момент розвитку в умовах російської воєнної агресії та нового глобального протистояння Заходу і Росії.
Юрій РАДКОВЕЦЬ,
кандидат військових наук,
для «Урядового кур’єра»