Президент Всеукраїнської громадської
організації інвалідів «Союз Чорнобиль України»
Юрій АНДРЕЄВ
У далекому вже 1986-му і в подальші роки тисячі людей, ризикуючи життям і здоров’ям, протистояли чорнобильській біді. Вони — ліквідатори її наслідків, захисники наших життів. Серед них 112 000 інвалідів-чорнобильців. Значна частина їх об’єднана у Всеукраїнську громадську організацію інвалідів «Союз Чорнобиль України». Наш гість — її президент Юрій АНДРЕЄВ.
— Юрію Борисовичу, часто, коли йдеться про ліквідацію аварії, все зводять до солдата з лопатою, гелікоптера з піском над реактором.
— Так, усе це було. Але покоління, яке підростає, повинно знати, що все не так примітивно просто. Здолати біду допомогли досягнення науково-технічного прогресу. Їх творців і провідників згадують, на жаль, рідше. Хоч персонал ЧАЕС справді тоді здійснив подвиг: люди працювали по дві зміни без перепочинку.
Завдяки їм було відключено другий і перший блоки — всупереч інструкціям. Якби цього не зробили, вони могли б повторити долю четвертого блоку.
Віддаймо належне хімікам-підводникам з Сєверодвінська, інженерам і робітникам із Красноярська, Томська, Арзамаса, які вже мали досвід боротьби з ядерним паливом, що вийшло з-під контролю. Зважмо й на те, що четвертий блок закрили саркофагом за шість місяців. Це не лише подвиг, а й прорив у багатьох напрямах технологій і проектування. Проекту саркофага не було. Слушні ідеї одразу втілювалися в конкретні конструкції. Уявіть: багатотонні металоконструкції встановлювали без стропальників із точністю до 1 мм.
— Так склалося, що люди, які творили подвиг, тепер самі потребують допомоги. Проте не всі взяті на себе зобов’язання перед ліквідаторами держава виконує. Як реагує на це ваша організація?
— Ми знаходимо порозуміння із владою. 2011 року ухвалили меморандум про співпрацю з Кабінетом Міністрів. Чорнобильська складова Пенсійного фонду зросла на 49%.
— Щодня до «Союз Чорнобиль України» звертаються десятки людей по допомогу. Чи вдається підтримати всіх?
— На жаль, ні. Бракує коштів. Але багатьом у найскрутніших ситуаціях допомагаємо. Йдеться про протезування, стентування, лікування онкохворих, придбання дорогих ліків. Цього року на це виділено три мільйони гривень. На жаль, фінансування розпочалося лише в жовтні. Тому є й ті, кому допомога запізнилася.
— Укотре це свідчить про незадовільне матеріальне забезпечення ліквідаторів. Якби пенсії відповідали потребам на підтримку втраченого здоров’я, допомоги не шукали б.
— Безперечно. Тому ми ініціювали підвищення чорнобильських пенсій інвалідам і вдовам. Відповідні документи готуються. Є доручення Президента держави, уряду передбачити реалізацію нашої пропозиції в бюджеті наступного року.
— Ви неодноразово порушували питання про те, що потрібен єдиний державний орган, який опікуватиметься чорнобильськими проблемами. Чи є зрушення?
— Скажу так: вивчення проблеми затяглося. Тому ми пропонуємо створити в Міністерстві соціальної політики департамент з питань соціального захисту населення, яке постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи, і передати йому функції соціального захисту, забезпечення житлом, реалізацію державної будівельної програми в зонах Чорнобильської катастрофи, дитячого харчування, санаторного оздоровлення, пенсійного забезпечення та виплати компенсацій і допомоги постраждалим громадянам.
Нині в міністерстві чотири департаменти займаються реалізацією чорнобильських програм. Між ними нема координації, бо керують різні заступники міністра. Крім того, окремі програми виконують інші державні структури.
2010 року завершено Загальнодержавну програму з подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, нової нема. Також нема органу державної влади, який би розробляв стратегію дій уряду, визначав ідеологію законодавчих ініціатив та розробляв урядові й відомчі нормативні документи. Неприпустимо те, що з 2000 року міністерства і відомства України, відповідальні за виконання чорнобильських програм, жорстко конкурують одне з одним під час формування чорнобильського розділу Державного бюджету України на черговий рік, між ними немає узгодження дій. Усе це призводить до того, що під скорочення потрапляють важливі програми: медична, житлова, дитяча, пенсійне забезпечення.
Чорнобильці пропонують зробити департамент соціального захисту громадян відповідальним за виконання всіх соціальних чорнобильських програм, зокрема передати йому частину функцій, які нині виконують інші міністерства і відомства.
— Гадаю, це сприятиме і об’єднанню чорнобильських організацій, їх протидії спритникам, які намагаються видавати бажане за реальність, звичайно, у власних інтересах. Скажімо, в своєму інтерв’ю («УК», 23 листопада 2013 року) голова виконкому організації «Союз Чорнобиль України» Володимир Березін навів лист Святошинської районної в місті Києві держадміністрації про вилучення в Сергія Красильнікова посвідчення інваліда війни I групи, бо видано його помилково. Сергій Петрович у листі до газети вимагає інформацію спростувати, оскільки, на його думку, вона неправдива. Що на це скажете?
— Лише одне: всі факти, наведені Володимиром Березіним, повідомила нам райдержадміністрація, яка розглянула цю справу і за результатами перевірки прийняла рішення про вилучення посвідчення. Тож Сергій Петрович свої аргументи має адресувати райдержадміністрації.
Я ж хочу низько вклонитися всім ліквідаторам, їхнім сім’ям, вдовам. Водночас запевняю, що «Союз Чорнобиль України» й надалі відстоюватиме права, честь і гідність ліквідаторів на ЧАЕС.
Микола ПЕТРУШЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Юрій АНДРЕЄВ. Народився 1950 року в Краснодарі (Росія). Закінчив Краснодарський політехнічний інститут. Служив у Радянській армії. З 1982 по 1989 рік працював на Чорнобильській АЕС. З 26 квітня 1986 року брав участь у ліквідації аварії. Всеукраїнську громадську організацію інвалідів «Союз Чорнобиль України» очолює з 1990-го.