"З молитвою та вірою в Україну"

Інна ОМЕЛЯНЧУК
6 липня 2021

Дев’ятої п’ятниці після Великодня тут із 20-х років минулого століття збиралися патріоти, щоб вшанувати героїв-козаків, які поклали голови за волю України на легендарному острові Журавлиха під Берестечком у 1651 році. А православні священники неодмінно правили поминальну службу. Ані польський, ані німецький та більшовицький режими не змогли вирвати з корінням народну пам’ять…

Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?

То була одна з найбільших битв в історії тогочасної Європи, славетна сторінка українського козацтва. Дарма, що через зраду татар військо Богдана Хмельницького зазнало поразки: Берестечко, наче набат, кликало до боротьби за незалежність нові покоління українців. І в цьому його неоціненна історична сила. Пригадуєте Шевченкове:

Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?
         Почорніло я од крові за вольную волю,
         Круг містечка Берестечка на чотири милі
         Мене славні запорожці своїм трупом вкрили…

Різною була доля Козацьких могил. Свого часу голова колгоспу імені Богдана Хмельницького (отака іронія долі!) навіть розмістив тут відстійники для худоби. Тоді за святе місце заступилися письменники. Вони опублікували колективний відкритий лист у «Литературной газете».

Тож із 1967 року тут відчинив двері музей-заповідник: хтозна, чи було б саме так, якби він не вписувався в радянську концепцію про возз’єднання українських земель у єдину державу… А в 1991-му, незадовго до проголошення Акта про державний суверенітет, тодішній Голова Верховної Ради Леонід Кравчук на мітингу з нагоди 340-ї річниці битви зачитав постанову Кабінету Міністрів про утворення державного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви». У 2008 році він отримав статус Національного.

Щоправда, інструменталізація історичної пам’яті народу різними політичними силами триває ось уже 30 років: у переддень чергових виборів сюди неодмінно приїздять їхні лідери…

Саме тому напередодні нинішньої поважної дати голова Рівненської ОДА Віталій Коваль звернувся до представників громадсько-політичних організацій із наполегливим проханням:

«У день пам’яті за загиблими козаками та селянами не перетворюймо поле битви на місце для політичної агітації. Доречно було б змінити партійні прапори на державну символіку: це буде достойно пам’яті полеглих за волю України. Недаремно саме тут, на Козацьких могилах, ще в 1990 році замайоріли перші в області синьо-жовті прапори».

Наш прапор над Козацькими могилами

До речі, було це так:

«Прапори ми самі пошили із жовтої та синьої тканини. Завезли їх поблизу Козацьких могил і заховали в хаті одного із селян, який нам співчував. А вже в день, коли тисячі людей почали туди з’їжджатися, колону, яку вів Василь Червоній, на підході до острова Журавлиха зупинили три шеренги міліціонерів. Та Червоній дав команду підняти прапори. Люди у вишиванках сколихнулися й пішли на штурм, прорвали ці три шеренги міліціонерів. Коли заходили на острів і всі побачили нашу колону з Товариства шанувальників української мови і Народного Руху України, почали аплодувати й кричати: «Слава Україні! Народний Рух!» Це було надзвичайне піднесення, вперше в області ми підняли національні прапори — саме там, у Пляшевій, на Козацьких могилах», — каже рухівець Іван Дем’янюк.

Тому цього дня цілком доречно вшанувати ще й світлу пам’ять великого патріота України Василя Червонія, який понад усе прагнув мати українську церкву і був справжнім козаком за своїм незламним духом…

Цього року на Козацьких могилах не було де яблуку впасти: вони, без перебільшення, стали місцем нового паломництва. Люди (серед яких багато молоді) поспішали напитися з невичерпної криниці українського духу та духовності — а ці слова одного кореня. І взяти із собою в нелегку, що й казати, життєву дорогу ці цінності. Дуже вже перегукуються ті події з нинішньою виснажливою війною на сході України. Але прямі нащадки козаків — незламні українці — боронять її від ворога.

Другого та третього липня у Свято-Георгіївському храмі на острові Журавлиха відслужили панахиди за упокій душ полеглих козаків та селян. А в неділю, 4 липня, Вселенську панахиду відправив митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Затим громада пройшла врочистою хресною ходою до пам’ятника героям битви та поклала квіти до його підніжжя. І козаки неначе усміхнулися нам крізь віки…

Вселенську панахиду за упокій душ полеглих козаків та селян відправив митрополит Київський і всієї України Епіфаній

А сам заповідник та підступи до нього вже вирували розмаїттям вишиванок — такий тут сакральний дрескод. А ще виробами народних умільців, книжковими патріотичними новинками, виступами лірників, кобзарів, народних аматорських колективів. Серед них хор сільгосппідприємства «Розвазьке», що у славній Острозькій громаді. «Наша слава козацькая не вмре, не поляже», — виводять сильні голоси селян, які зливаються в один потужний голос неньки-України. У цьому святому культовому місці, осмисливши події крізь віки, розумієш: доки є ми, її вірні сини і доньки, незалежній Україні бути. Тож нехай над Козацькими могилами завжди майорять синьо-жовті знамена!

Цього року на Козацьких могилах було людно

ДОВІДКА «УК»

Максимальне уявлення про зброю і побут козаків дають археологічні знахідки доктора Ігоря Свєшнікова, який працював під Берестечком із 1970-го по 1993 рік. Вони унікальні й мають світове значення. Люди, які загинули з усіма речами, ніби законсервувалися в місцевих болотах. До нашого часу не дійшов лише текстиль: а ось дерево, залізо, шкіряні предмети збереглися. Частину з них представлено на виставці в Рівненському краєзнавчому музеї.



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua